lyudina j priroda v poezii tyutcheva tyutchev fedir - Шкільний Всесвіт

З поезією Федора Івановича Тютчева в кожного покоління читачів зв’язані свої спогади. Але я не знаю людину, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:

Зима недарма злиться

Пройшла її пора —

Весна у вікно стукається

И жене із двору

А згодом нас починають тягти інші його рядки:

ПРО, як убийственно ми любимо,

Як у буйній сліпоті страстей

Ми те всього вірніше губимо,

Що серцю нашому милею!

И тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співака природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси й духовності. Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, у якій осмислюється життя всесвіту й таїнство буття. У порівнянні з вічним відновленням природи людина виявляє собою «злак земний»:

Дивися, як на річковому просторі,

По схилі знову ожилих вод,

У всеосяжне море

За крижиною крижина вслід пливе

Для вираження складного миру людської душі поетові часто доводиться використовувати образи природи: сонце, блакитне небо, спів дерев, кольору веселки й океан:

Як океан объемлет куля земний,

Земне життя навкруги обійняте снами;

Настане ніч — і звучними хвилями

Стихія б’є об берег свій

Те глас її: він нудить нас і просить…

Уж у пристані чарівний ожив челн;

Приплив росте й швидко нас несе

У незмірність темних хвиль

У своїх рядках автор начебто б досліджує людину й природу, стан людської душі й стан природи, спостерігає кожний рух внутрішнього життя, биття серць — природи й людини. Хочеться проникнути в ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними й трепетними явищами. І мимоволі прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця, і, у той же час, до життєвих сил природи за вікном житла

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищам природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, однак саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи

Лірика Ф. И. Тютчева виявляє собою надзвичайне сполучення зримих прикмет зовнішнього миру й того суб’єктивного враження, що робить на поета мир:

Є в осені первісної

Коротка, але чудова пора —

Весь день коштує як би кришталевий,

И променисті вечори…

Прихід весни поет бачить у першому зеленіючому листочку, розпал серпня почуває в медяному подиху гречки

Головніше всього, що Тютчев розумів не просто передати красу навколишнього світу, а дав можливість читачеві відчути цю красу

Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не прибігав до звукової сторони вірша, однак мова звуків була йому близької й зрозумілої

Співучість є в морських хвилях,

Гармонія в стихійних суперечках,

И стрункий мусикийский шерех

Струменіє в хиткі очеретах

Ці рядки є своєрідним відбитком не тільки зовнішнього боку природних явищ, але й власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядка, почуваєш єдність фарб і звуків у відображенні певного явища. Лірик Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній мир очами художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думка, і почуття, і настрій, і міркування