lyudina cilij mir po povisti l n tolstogo ditinstvo tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Людина не сам по собі, частина суши, материка, і в той же час кожний — це цілий мир. Він сам — Всесвіт, наповнений безладдями й плутаниною, відкриттями й пізнаннями

Ми приходимо в цей мир незаплямованими й вільними. Ніщо поки не розпалює жадібність, не торкає наших темних сторін душі

Піднявши особу до неба, ми можемо побачити все, що створила природа: схід і захід, і плавний хід мчащейся Вселеної, рух світил і багато чого іншого. Все це природа помістила над нами. А от дорогоцінні камені й золото вона від нас сховала, але ми самі, розкидавши купи землі, знаходимо їх собі на лихо

Подібно природі влаштована й сама людина. У ньому є те, що лежить на поверхні, і те, що приховано від сторонніх очей. У нашім житті буває й невтримна «денна» радість, і гнітюче «нічне» страждання. У душі нашої постійно спалахують блискавки, а після рясного дощу розцвітає веселка

Людина — створення природи. Внутрішній мир його досить складний, сугубо індивідуальний. Показати, розкрити його намагалися багато письменників. Але побачити, зрозуміти внутрішній мир людини, так ще зуміти донести його до інших, удалося не кожному. Найбільше складно, на мій погляд, показати мир героя, коли той зовсім ще маленький. Подумаєш, які війни можуть відбуватися в його душі, які протиріччя роздирати? Зрозуміти мир дитини — завдання нелегка. На мій погляд, у Літературі XIX століття це найбільше вдалося Львові Толстому в повісті «Дитинство».

У центрі добутку — внутрішній мир дитини, Николеньки Иртеньева.

Його мир — це мир сім’ї й домівки, мир книг і друзів. Але всі враження про зовнішній світ беруться їм не від друзів і із книжок, а на основі власних вражень. Маленький хлопчик сам воліє вирішувати, що погано, а що добре. Дитина вчиться осягати мир через відносини із власною сім’єю. Він усмоктує в себе інформацію подібно губці, і вона залишає в його дитячій душі незгладимий слід. Николенька — добра й чуйна дитина, вона прагнути полегшити страждання іншим людям, переживає, якщо комусь ненароком заподіяв біль

Читаючи твір Толстого, можна подумати, що автор ідеалізує дитинство, бачачи в герої тільки світлі сторони. Але це не так. Характер Николеньки даний нам у постійному русі. Тому в його душі відбувається така швидка зміна почуттів: «Покладемо, — думав я, — я маленький, але навіщо він тривожить мене? Отчого він не б’є мух біля Володиной постелі? Геть їх скільки! Ні, Володя старше мене, а я менше всіх: тому він мене й мучить. Тільки про тім і думає все життя, — прошептав я, — як би мені зробити неприємності. Він дуже добре бачить, що розбудив і злякав мене, але виявляє, начебто не зауважує… огидник! І халат, і шапочка, і пензлик — які противні!»

У цьому уривку вся зміна почуттів: ліні, безпричинної заздрості до Володі й неспроможна злість проти Карла Івановича

Маленькому хлопчикові часто здається, що його ніхто не любить і не жалує, що всі його навмисно кривдять, користуючись тим, що він ще дитина. Николенька — чутливий хлопчик, він може зворушитися від розчулення й любові, від сорому й роздратування. Хлопчик всім серцем прив’язаний до Наталі Савишне, і коли ця жінка хльостає дитину по особі мокрою скатертиною, у його дитячій душі відбувається сум’яття. Злі сльози образи обпалюють особа, і в той же час з’являється почуття провини перед колишній кріпак: «Як! — говорив я сам собі, проходжуючись по залі й захлинаючись від сліз, — Наталя Савишна, просто Наталя, говорить мені ти й ще б’є мене по особі мокрою скатертиною, як двірського хлопчиська. Ні, це жахливо!». У дитячій голівці вже дозріває план помсти. Але коли Наталя Савишна приходить до свого улюбленця, щоб заспокоїти його, хлопчик не може подивитися в очі добрій бабусі, і знову, сльози палять його особа, але вони тепер уже течуть не від злості, а від любові й сорому

Ставши дорослим, автор розуміє, що й Карл Іванович, і Наталя Савишна безмежно були віддані їх сім’ї

Найбільше яскраво проявляється образ Николеньки в главі «Вербини».

Герой їде в гості, невтримні веселощі охоплюють його. У компанії його кумир — Сережа Вербин, гарний хлопчик, що наслідує дорослим, що витравив у своїй душі все людське: доброту, чуйність, ніжність, жаль. Діти знущаються зі слабкого — Иленькой Грапом, довівши його до сліз. Николенька в перший раз знущається з людини, не стільки по власній волі, скільки під впливом свого кумира. Спочатку дітям дуже весело, а потім наступає прозріння: «Трапилося так, що після шумного сміху ми все раптом замовчали й у кімнаті стало так тихо, що чутно був важкий подих нещасного Грапа. У цю мінуту я не зовсім був переконаний, що все це смішно й весело… Ми всі мовчали й намагалися невимушено посміхатися». І тут Николенька робить слабку спробу заперечити своєму кумиру: «Э, Сергій! — сказав я йому, — навіщо ти це зробив?». Дитина не може зрозуміти, чому плаче Иленька. Але враження зроблене сильне. «Я рішуче не можу пояснити собі жорстокості свого вчинку… Куди поділося почуття жалю, що змушувало мене, бувало, плакати ридма побачивши викинутого із гнізда галчати або щеняти, якого несуть, щоб кинути за забір, або курки, що несе кухарчук для супу?»

У своїх думках хлопчик увесь час вертається до аналізу власного вчинку, намагається зрозуміти, оцінити його. Протягом всієї книги Николеньку хвилюють питання: чому його ніхто не любить і чому він так некрасивий. Хлопчик постійно знаходить у себе недоліки, намагається проаналізувати їх. Він максималіст, як і всі діти. От він посварився зі старшим братом. Сварка була через дурницю, дріб’язкова. Але для Николеньки сварка — теперішнє нещастя: «Усе кінчено між нами», «я почував себе винуватим, боявся глянути на нього й цілий день не міг нічим зайнятися». Він дуже любить свого старшого брата, найбільше на світі бажає помиритися з ним, але не знає, як це зробитися

Книга про дитинство закінчується смутними спогадами. Умирають близькі: спочатку вмирає мати, а потім Наталя Савишна, самі рідні люди, що безкорисливо любили Николеньку. На такій сумній ноті Толстої завершує свою повість, як би говорячи, що пора дитинства, повна ніжних ліричних спогадів і зліз, помилок і знахідок пройшла. Наступив новий виток у житті героя. І через якийсь час зміниться його внутрішній мир

Головний герой схильний до самоаналізу й самобичування. Цим відрізняються всі твори Лева Толстого. У повісті ми не знайдемо описів історичних подій, портретних характеристик. Дитині однаково, що відбувається в житті країни, йому важливіше свої особисті почуття. Мир дітей складний і багатогранний. Дитина боїться прослыть смішним і тому робить неправильні вчинки; він боїться зробити перший крок до примирення, і сам страждає від цього; уважає, що навколишні не люблять його, і його життя на час перестає бути яркою. Як його мир відрізняється від миру дорослих, де все розставлено по поличках і не потрібно задавати самому собі стільки питань. У Николеньке постійно йде боротьба. Він знає, що надходить погано, але не завжди може із собою подолати. Він ще не може розбиратися в навколишнім і не знає до кінця, яку роль вони грають у його житті. Він просто росте й учиться осягати життя у всіх неї проявах

Так через образ дитини автор представив нам мир людської душі