lyubov u romani chernishevskogo shho robiti chernishevskij mikola - Шкільний Всесвіт

Роман Н. Г. Чернишевського по змісту можна розділити на три частини. У першій частині показані моральні зв’язки героїв з навколишнім їхнім миром і між самими собою. У наступній частині економічні дослідження героїв. А в третьої, самої потаєної, частини — революційна діяльність Рахметова. Автор роману писав своїй дружині, що задумав «книгу… у самій легені, популярному дусі, у вигляді майже роману, з анекдотами, сценами, гостротами, так, щоб неї читали всі, хто не читає нічого, крім романів». Ці рядки говорять нам багато про що, у тому числі про те, що Микола Чернишевський віддавав перевагу Літературі для розуму. Але все — таки заради збільшення числа читачів він пішов на мелодраматичні хитрування. Але навіть любовний жанр, завдяки просвітительському дарунку письменника, перетворився в цікавий підручник по вихованню почуттів. У ньому є сторінки про положення жінки в суспільстві, про любов і ревнощі, про нові взаємини всемье.

Головна героїня роману Верочка, згодом Віра Павлівна, почала боротьбу за своє право любити, ще перебуваючи в стані ворогів, до зустрічі з «новими людьми». Мати хотіла видати її заміж за богатого, але нікчемної людини. Віра зробила сміливий учинок, коли пішла всупереч волі матері. Першою спільницею дівчини в цій боротьбі стала легковажна француженка Жюли. Цей образ цікавий тим, що автор не засуджує занепалу жінку, а показує, що вона вільніше й багато в чому порядочнее поважних дам. Можу собі тільки представити, як були шоковані сучасники Чернишевського тим, що саме у вуста продажної жінки він вклав жагучий заклик: «Умри, але не давай поцілунку без любові!» Сама ж Жюли любити вже не молу й уважала себе невартої любові. Але це не заважає їй усвідомити всю цінність щирого почуття — любові

Знайомство Верочки й Лопухова стало переломним у її долі. У небагатослівному студенті вона знайшла першого однодумця й свого вірного друга. Він став її рятівником, допоміг їй вирватися з похмурого підвалу на яскраве сонячне світло. У своєму першому сні звільнена Віра випускає на волю інших дівчин і вперше знайомиться з так званою «нареченою всіх наречених». Ким вона є насправді, стане ясно тільки в четвертому сні. Верочка не могла не полюбити Лопухова й була дуже щаслива, коли виходила за нього заміж. Автор докладно описує нам, які порядки встановилися в «новій» родині. Лопухів хвалив свою дружину за те, чого колишні чоловіки й уявити собі не могли, — за самостійність: «Так, так, Верочка! Усякий нехай охороняє свою незалежність всіма силами від усякого, як би не любив його, як би не вірив йому». Чернишевський відстоює революційну по тимі часам думка, що жінка нічим не гірше чоловіка й повинна у всім мати рівні з ним права

Якийсь час Віра й Лопухів живуть у повній згоді. Але поступово в душі в нашої героїні з’являється неясне відчуття, що їй чогось не вистачає. У третьому сні відкривається причина цього занепокоєння. Те почуття, що вона випробовує до «миленького», зовсім не любов, а неправильно зрозуміла подяка. Мало того, по — справжньому вона любить кращого друга свого чоловіка. І Кірсанов любить Віру Павлівну вже багато років. Мені здається, у романі «Що робити?» саме любов піддає перевірці на міцність вірність героїв ідеалам «нової» життя. І Лопухів, і Кірсанов, і Верочка проходять це випробування. У своїх мученнях вони з’являються перед нами не героями, а просто гарними, чималими людьми. Дозвіл цього любовного трикутника дуже оригінально. «Проникливому читачеві» просто неможливо повірити в існування такого рішення. Але автора не турбує думка обивателя

Перевірці почуттям піддається й «особлива людина» Рахметов. «Я не повинен любити», — говорить він і робить із себе залізного воїна, але любов проникає під його броню й змушує з болем викликнути: «…і я теж не відвернена ідея, а людина, якій хотілося б жити. Ну так нічого, пройде». Він, звичайно, героїчна особистість, але мені його шкода, тому що людина, що душить у собі любов, стає байдужою машиною. Згодом він може тільки міркувати про почуття, але вірити йому в цих питаннях не коштує. Рахметов говорить Верочке про ревнощі: «У розвиненій людині не слід бути їй. Це перекручене почуття… цей наслідок погляду на людину як на мою приналежність, як на річ». Слова правильні, але що може знати про цьому суворий воїн? Про це може говорити тільки той, хто любить і перемагає в собі образливу для іншого ревнощі

Моїм улюбленим героєм у романі є Кірсанов. На відміну від Рахметова, коли Кірсанов усвідомлює, що любить дружину друга, він бореться не з почуттям, а із самим собою. Страждає, але не порушує спокою Верочки. Упокорює в собі ревнощі й бажання особистого щастя заради дружби

У четвертому сні Віри Павлівни Н. Г. Чернишевський розвертає перед читачами картину ідеального майбутнього. У ній велике місце займає любов. Перед нами проходить вся історія людства з погляду еволюції любові. Верочка, нарешті, довідається ім’я своєї дороговказної зірки, «сестри всіх сестер» і «нареченої всіх наречених»: «…це слово — рівноправність… «З нього, з рівності, і воля в мені, без якої немає мене». Мені здається, цим автор хотів сказати, що без волі вибору й рівності прав щира любов не може існувати

У завершальній частині роману перед нами з’являється Віра Павлівна, Кірсанов, Лопухів і його нова дружина Катя й вони виглядають абсолютно щасливими людьми, у тому числі й у любові. Чернишевський радий за своїх головних героїв: «…деякими випробувано, що чарівність, що усьому дає любов, зовсім не повинна… бути скороминущим явищем у житті людини». Щастя Любові буде вічним, тільки «потрібно мати для цього чисте серце й чесну душу так нинішнє поняття про права людини, повага до волі того, з ким живеш».