В «Лівші» дивна літературна доля. З’явившись у пресі, ця річ відразу придбала популярність, а от критика зустріла її неоднозначно. Лєскова обвинувачували у відсутності патріотизму, у глузуванні над російським народом, але в одному критики були згодні: автор наслухався розповідей тульських мастеровых і «сфабрикував» з них свого «Лівшу».

Тим часом «Лівша» придуманий Лєсковим від першого до останнього слова. І всі нібито «народні» слівця винайдені ім. Разюче, як знав, почував, любив народ ця людина. Так глибоко й серйозно не вивчав росіянку душу ніхто з письменників. Маси називають «мовчазним народом». У Лєскова він заговорив

«Лівша» — невесела казка, у ній начебто все просто, але кожне слово двоїться, за посмішкою ховається іронія, за любов’ю — біль, образа. От чудові тульські майстри, що підкували англійську сталеву блоху «без мелкоскопов», що вчилися «по Псалтирі й Напівсоннику». Але… адже механізм вони зіпсували: блоха більше не танцюється

От Лівша в англійців, що спокушають його грошима й нареченою. Дивиться він на англійських робітниках, у яких учень іде «без бойла», заздрить. І рветься додому, так так, що на кораблі все запитує, де Росія, і дивиться в ту сторону. І поспішає привезти додому важливий англійський «секрет», якого не відкрили ні царі, ні генерали

А як зустрічає його батьківщина? Англійського шкіпера — теплою постіллю, докторською турботою. Лівшу — кварталом, тому що немає в нього тугамента. Роздягнули бідолаху, невзначай упустили потилицею об парапет, і, поки бігали в пошуках те Платова, те доктори, «Лівша вже кінчався, тому що в нього потилиця про паратет розколовся». І, умираючи, відкрив «секрет»: не треба рушниця зсередини цеглою чистити! Вони стріляти не годяться!

Але не дійшов важливий «секрет» до государя. А добре слово про майстра, що майстерністю своїм заступився за весь російський народ перед англійцями, сказав англієць; «У нього хоч і шуба овечкина, так душу человечкина».

Іронія й сарказм Лєскова доходять до межі. Він не розуміє, чому Русь, що народжує вмільців, геніїв, поетів, своїми ж руками з ними розправляється. А що стосується рушниць — це невигаданий факт. Рушниці чистили товченою цеглою, і начальство вимагала, щоб стовбури блискали зсередини. А усередині — те — різьблення… От і знищували її солдатики від надлишку ретельності

Боляче Лєскову від того, що ми старанно руйнуємо те, що може нас урятувати в лихий час