lyubov do batkivshhini tvir ege 2014 po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

У кому немає любові до країни рідний,

Ті серцем злиденні каліки…

Т. Г. Шевченко

Любов до Вітчизни, до рідної землі, вірність її завітам — от проблема, над якою міркує російський письменник Валентин Распутін

Це моральне питання ставиться до категорії вічних. Над ним замислювалися й Г. Гегель, і И. Ґете, і Ж. Санд. Особливо обостренно сприймали цю проблему російські письменники, критики, філософи. В. Г. Бєлінський писав: «Усяка шляхетна особистість глибоко пізнає своє кревне споріднення, свої кревні зв’язки з батьківщиною».

Автор есе, міркуючи про патріотизм, говорить, що в основі цієї людської якості лежить любов до Вітчизни, вірність її завітам, «страждання за всі її страждання й віра в її очисний результат». Валентин Распутін наводить яскравий приклад з життя Нобелівського лауреата Івана Буніна, що прожило на чужині більше тридцяти років, але що продолжали пам’ятати й любити Росію!

Я розділяю точку зору автора в тім, що любов до Батьківщини, вірність її завітам — ці якості властиві не тільки тим, хто зустрічає зорю на Байкалі, обіймає білий стовбур берези, вдихаючи захід тільки що що розпустилися листів, але й тим, хто з волі долі виявився за межами рідної країни. Не раз чула, що ностальгією, як правило, страждають тільки росіяни люди

Переконуюся в цьому, перечитуючи щоденники відомого поета Костянтина Бальмонта, після революції оказавшегося на чужині: «Немає дня, коли б я не тужив про Росію, немає години, коли б я поривався повернутися. І коли мені говорять мої близькі й друзі, що тої Росії, що я люблю, що я целую життя любило, зараз ні, мені слова ці не здаються переконливими. Росія завжди є, незалежно від того, яке в ній уряд, незалежно від того, що в ній робиться і яке історичне нещастя або омана одержала на час верх і необмежене панування».

Своєрідно вирішується проблема Батьківщини в поезії А. А. Ахматовій. Розлуку з Вітчизною поетеса вважає вищим нещастям, вірність їй у найтрагічніших обставинах — моральним боргом:

Мені голос був. Він кликав утешно.

Він говорив: « Іди сюди,

Залиш свій край глухої й грішний,

Залиш Росію назавжди».

Але равнодушно й спокійно

Руками я замкнула слух,

Щоб цією мовою невартої

Не опоганився скорботний дух

От вона, щира любов до Батьківщини, до рідної землі, вірність її завітам!

(348 слів)