У кому немає любові до країни рідний,
Ті серцем злиденні каліки…
Т. Г. Шевченко
Любов до Вітчизни, до рідної землі, вірність її завітам — от проблема, над якою міркує російський письменник Валентин Распутін
Це моральне питання ставиться до категорії вічних. Над ним замислювалися й Г. Гегель, і И. Ґете, і Ж. Санд. Особливо обостренно сприймали цю проблему російські письменники, критики, філософи. В. Г. Бєлінський писав: «Усяка шляхетна особистість глибоко пізнає своє кревне споріднення, свої кревні зв’язки з батьківщиною».
Автор есе, міркуючи про патріотизм, говорить, що в основі цієї людської якості лежить любов до Вітчизни, вірність її завітам, «страждання за всі її страждання й віра в її очисний результат». Валентин Распутін наводить яскравий приклад з життя Нобелівського лауреата Івана Буніна, що прожило на чужині більше тридцяти років, але що продолжали пам’ятати й любити Росію!
Я розділяю точку зору автора в тім, що любов до Батьківщини, вірність її завітам — ці якості властиві не тільки тим, хто зустрічає зорю на Байкалі, обіймає білий стовбур берези, вдихаючи захід тільки що що розпустилися листів, але й тим, хто з волі долі виявився за межами рідної країни. Не раз чула, що ностальгією, як правило, страждають тільки росіяни люди
Переконуюся в цьому, перечитуючи щоденники відомого поета Костянтина Бальмонта, після революції оказавшегося на чужині: «Немає дня, коли б я не тужив про Росію, немає години, коли б я поривався повернутися. І коли мені говорять мої близькі й друзі, що тої Росії, що я люблю, що я целую життя любило, зараз ні, мені слова ці не здаються переконливими. Росія завжди є, незалежно від того, яке в ній уряд, незалежно від того, що в ній робиться і яке історичне нещастя або омана одержала на час верх і необмежене панування».
Своєрідно вирішується проблема Батьківщини в поезії А. А. Ахматовій. Розлуку з Вітчизною поетеса вважає вищим нещастям, вірність їй у найтрагічніших обставинах — моральним боргом:
Мені голос був. Він кликав утешно.
Він говорив: « Іди сюди,
Залиш свій край глухої й грішний,
Залиш Росію назавжди».
Але равнодушно й спокійно
Руками я замкнула слух,
Щоб цією мовою невартої
Не опоганився скорботний дух
От вона, щира любов до Батьківщини, до рідної землі, вірність її завітам!
(348 слів)