luzhin i svidrigajlov yak dvijniki raskolnikova v romani fedora dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» широко використане прийом антитези, на ньому будується система персонажів. Кожний з героїв, що оточують Раскольникова, у тім або іншому ступені розкриває певну рису головного героя. Між Раскольниковым і іншими персонажами проводяться паралелі, що створюють своєрідну систему двійників. Двійники Раскольникова — це, насамперед, Лужин і Свидригайлов. Для них «усе дозволено», хоча й по різних причинах

Аркадій Іванович Свидригайлов дворянин, прослужив два роки в кавалерії, потім жив у Петербурзі. Це «відмінно збережена людина» років п’ятдесятьох. Особа походить на маску й вражає чимсь «жахливо неприємним». Погляд яскраво — блакитних очей Свидригайлова «якось занадто важкий і нерухливий». У романі він сама загадкова фігура: минуле його не прояснене до кінця, наміри й учинки важко визначні й непередбачені, нестандартні для негідника, для такого лиховісного персонажа, яким він виглядає спочатку (наприклад, у листі матері Раскольникова). Образ Свидригайлова, поставлений поруч із образом Раскольникова, розкриває одну зі сторін філософської ідеї, що полягає в наступному. Під впливом певних обставин у людині може зникнути моральне почуття, але загальний моральний закон від цього не зникне. Свидригайлов поставив себе поза мораллю, у нього немає борошн совісті, і, на відміну від Раскольникова, він не розуміє, що його дії й учинки аморальні. Так, наприклад, у різних інтерпретаціях повторюються слухи про причетність Свидригайлова до декількох злочинів; ясно, що вони небезпідставні. Покінчило життя самогубством «жорстоко ображена» їм глухоніма дівчинка, повісився лакей Пилип. Характерно, що Свидригайлов знаходить між собою й Раскольниковым «якусь загальну крапку», говорить Раскольникову: «Ми одного поля ягоди». Свидригайлов втілює в собі одну з можливостей перетворення в життя ідеї головного героя. Як моральний цинік, він — дзеркальне відбиття ідейного циніка Раскольникова. Уседозволеність Свидригайлова стає страшна зрештою й Раскольникову. Свидригайлов страшний і самому собі. Він позбавляє себе життя

Двійником Раскольникова є й Петро Петрович Лужин, родич дружини Свидригайлова. Лужин досить високої думки про себе. Марнославство й самозакоханість розвинені в ньому до хворобливості. В особі його, «обережн і буркотливому», було щось «дійсне неприємне й відразливе». Головну життєву цінність для Лужина представляють гроші, добуті «усякими засобами», тому що завдяки грошам він може зрівнятися з людьми, що займають більше високе положення в суспільстві. У моральному відношенні він керувався теорією «цілого каптана». Відповідно до цієї теорії, християнська мораль веде до того, що людина, виконуючи заповідь про любов до ближнього, рве свій каптан, ділиться із ближнім і в результаті обоє чоловік залишаються «наполовину голи». Думка Лужина полягає в тому, що возлюбить раніше всіх треба самого себе, «тому що геть усе на особистому інтересі засноване». Всі вчинки Лужина — прямий наслідок його теорії. По думці Раскольникова, з лужинской теорії випливає, що й «людей можна різати» заради власної вигоди. Образ Петра Петровича Лужина є живим прикладом того, до чого міг би прийти Розкольників, поступово здійснюючи свій принцип всесилля й могутності, «бонапартизму». Розходження між Раскольниковым і Лужиным полягає в тому, що погляди Раскольникова сформувалися як результат рішення гуманістичних завдань, а погляди його двійника служать виправданням крайньої себелюбності, засновані на розрахунку й вигоді

Такий прийом, як створення систем двійників, використовується автором для розкриття образа Раскольникова, всебічного аналізу й розвінчання його теорії