list oblomova do olgi illinskoyu gonchariv ivan - Шкільний Всесвіт

Герой роману И. А. Гончарова «Обломів» — поміщик Ілля Ілліч Обломів — традиційно продовжує галерею образів «зайвих людей», відкриту А. С. Пушкіним і М. Ю Лермонтовим. Він не служить, уникає світського суспільства, веде досить нудне й безцільне життя, лежачи на дивані й мріючи про майбутнє. Ілля Ілліч не бачить змісту в якій — небудь бурхливій діяльності, тому що не вважає її проявом справжньої сутності людини. Йому не потрібна кар’єра чиновника, погрязшего в паперах, він заперечує вище світло, у якому немає ні щирих почуттів, ні вільної думки, — там все фальшиво, лицемірно, затверджено напам’ять. Але зненацька Штольц, друг Обломова, знайомить його з Ольгою Іллінською — дівчиною, що представляє собою виключення із правил. Вона дивно природна, не манірна, її манери щирі, а не заучені за правилами гарного тону. Ольга не має успіх у світлі, тому що одні її вважають занадто розумної, інші — простуватої, оцінив її по — справжньому один лише Штольц. І, познайомившись із нею, цим же уражений Обломів. До того ж, Ольга талановита — у неї чудовий голос. Почувши її спів, Ілля Ілліч глибоко схвильований, він відчув у собі сили жити, він закоханий, і його почуття не залишилися без відповіді. Молоді люди тепер бачаться щодня, багато чого обговорюють, і виявляється, що вони по — різному розуміють життя. Для Обломова життя неможливе без «живих радостей» — почуттів, життя душі. Для Ольги життя — борг, і любов теж борг, посланий понад. Ілля Ілліч не може прийняти таку точку зору, він розуміє, що «не можна жити, як хочеться», але нести любов як тягар, як важкий обов’язок — це вище його сил. Змучений роздумом і сумнівами, Обломів намагається висловити Ользі свої думки в листі, уважаючи пояснення необхідним. Він пише їй, що їхня любов була помилкою, що, на його думку, Ольга не може любити Обломова таким, який він є. Вона не обманює його, говорячи, що любить, але обманюється сама, приймаючи за любов несвідому потребу любити, властиву кожній жінці. Вона, уважає Ілля Ілліч, любить Обломова майбутнього, що прийде коли — небудь і принесе їй справжнє щастя. Застерігаючи Ольгу від помилки, Обломів пише, що їм треба розстатися й не бачитися більше. Написавши це визнання, Ілля Ілліч почуває, що «збув вантаж з душі», і йому стало набагато легше. З нетерпінням він чекає можливості передати лист, лаючи Захара за безглуздість, коли той цього не зробив. Довідавшись від покоївки, що панянка пішла на прогулянку, Обломів іде за нею, у той же час вирішуючи, що він туди не піде. Гончарів аналізує, як у герої борються розум і почуття, як, підкоряючись почуттям, герой сам собі суперечить. І ясно, що неможливо бути щасливим, якщо не вмієш просто віддатися почуттю, якщо намагаєшся розкласти його на складові. Саме це й відбулося з Обломовым: поглибившись «в аналіз свого щастя», він «раптом потрапив у краплю гіркоти й отруївся». Авторську позицію в якімсь ступені розділяє й Ольга: плачучи над листом Іллі Ілліча, вона переконує його в нещирості його жертви: «Якби ви хотіли искренно того, що написано в листі, якщо б були переконані, що треба розстатися, ви б виїхали за кордон, не побачивши із мною». Обломів розуміє, що це правда, він уражений логікою Ольги, тим, що сам він не зауважував, як треба цінувати сьогодення, не боячись помилятися. Ольга, дівчина, тільки — но починаюча жити, виявилася мудріше й безстрашніше його, чоловіка: щастя не може бути гарантовано людині раз і назавжди, і цінувати треба те, що є. Обломів присоромлений і просить прощення, а Ольга, схвильована, іде співати, тому що тільки музика може полегшити їй душу в цю мінуту. «Боже мій! Як добре жити на світі» — закінчується глава на оптимістичній ноті. Цей епізод важливий для автора тим, що дає можливість досліджувати внутрішній мир своїх героїв і зробити певні висновки. Складне духовне життя Ольги й Іллі Ілліча, їхня віра й сумніви, мінути щастя й зневіри — все це підтверджує як майстерність Гончарова — Психолога, так і його основне філософське переконання: любов, по думці автора, є головна рушійна сила життя, без якої неможливо ні щастя людей, ні їх духовний розвиток