list nashogo suchasnika yevgeniyu bazarovu turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Мені здається, це дуже цікаво — написати лист Базарову — літературному героєві роману И. С. Тургенєва, представивши його живою людиною, з яким можна посперечатися. Якщо чесно, то Євгеній Васильович сподобався мені і як герой роману, і як особистість. Насамперед тим, що він, як усяка неординарна особистість, неоднозначний

Отже, мій лист Базарову. Дорогою й високошановним Євгенієм Васильович! Про Вас багато цікавого повідав мені Іван Сергійович. І мені схотілося поділитися з Вами деякими міркуваннями. Ви, Євгеній Васильович, могли б стати ідеалом для багатьох поколінь людей, адже Ви — людина глибокого розуму й сильної волі. Мені відомо, що Ви жили й виховувалися в умовах, що значно відрізняються від тих, у яких росли дворяни. І тому не дивно, що про Ваше демократичне походження говорить усе: ваша зовнішність, манери, мова. Може бути, когось це дратує, але прості люди, такі як Фенечка, покоївка Дуняша, слуга Петро або двірські хлопчиськи, які бігають за Вами, як «маленькі собачки», раді Вам і поважають за працьовитість і простоту, тому й говорять про Вас: «Свій брат, а не пан».

Мені імпонує те, що Ви маєте широкий кругозір і висловлюєте критичне відношення до миру. Ви петербурзький студент — медик, майбутній лікар, що вивчає природничі науки. Але цим, видимо, коло Ваших інтересів не обмежується, тому що для Вас не становить праці висловити своя думка щодо філософії, політики, науки, мистецтва й при цьому блиснути знанням латині й виявити силу логічного розуму. Все це, я вважаю, піднімає Вас над іншими людьми, з якими Вам доводиться спілкуватися

Мені дуже подобається те, як незалежно й чітко Ви відстоюєте свою точку зору, доводите свою правоту, не відмінюєтеся перед авторитетами, ні від кого не залежите, всі висловлення інших критикуєте. Зізнаюся, багато в чому я згодний з Вами. Але є речі, про які Ваші подання, як мені здається, помилкові. Наприклад, Ви вважаєте себе нігілістом, тобто людиною вільнодумним, заперечливим старі традиції, звичаї, ідеологію кріпосництва. Але Ви пішли далі: Ви різко негативно, скептично ставитеся й до своїх сучасників, і до сучасності. Ви намагаєтеся зруйнувати все те, що було створено до Вас, зруйнувати існуючий мир, не допускаючи при цьому навіть думці про те, хто ж буде будувати Ваш «ідеальний» мир. Але, як відомо, «руйнувати — не будувати», перше завжди легше. Чому ж Ви вибираєте більше легкий шлях? Адже Вам — з Вашою працьовитістю й неутолимой спрагою пізнання — під силу була й більше важка «ноша».

Ви ж тільки спорете, ведете словесні баталії. І наскільки я можу судити, у кожній суперечці Ви здобуваєте перемогу. А що далі? Чи не здається Вам, Євгеній Васильович, що Ви не з тими спорете? Чи варто сперечатися з людиною інших поглядів, якщо він їх ніколи не змінить? Можливо, Ви вважаєте, що в суперечці народжується істина. Але я дотримуюся іншої думки: кращий спосіб перемогти в подібній суперечці — ухилитися від нього. Ви адже тільки наживаєте собі ворогів, навіть серед друзів. Ви різко, іноді навіть грубо, критикуєте те, що Вам не по душі. І зовсім не думаєте про людину, який це стосується. Євгеній, я згодний, що прямота й щирість — гарні якості, але чи задумалися Ви про те, що Аркадію, наприклад, неприємно й боляче слухати Ваші висловлення про нього і його родину. Чи не кривдите Ви тим самим Вашого друга?

И ще, Євгеній, дозвольте не погодитися з Вашим відношенням до мистецтва, природі, любові. Вони не так марні, як Вам здається. Адже без фарб і кисті художника, без урочистих або сумних звуків музики, без натхненних віршів поета життя було б нудне, емоційно бідна, а людина була б немов ходяча схема. Я не можу також погодитися з Вами в тім, що «природа не храм», а тільки «майстерня». Звичайно, людина повинен пізнавати природу, і в цьому змісті він «працівник», але при цьому людина, освоюючи природу, дбайливо й тремтливо повинен ставитися до неї, щоб не зруйнувати богом дану красу землі. Мене також дивує, що у Вашім серці довгий час не був місця для любові й Ви не вірили в цих загадкових, повне таємниць і несподіванок почуття. Ви вважали, що «все це романтизм, нісенітниця, гнилизна, мистецтво». Але я знаю, що Ваше власне життя спростувало ці переконання й Ви полюбили пані Одинцову, хоча довго не хотіли зізнатися в цьому навіть собі. І своїх батьків Ви не тільки почитаєте, але й любите, як би не намагалися сховати це. Ви намагаєтеся жити тільки розумом, раціонально, прагматично вирішуючи всі проблеми. Але думаю, що Ваша людська натура складніше, ніж Ви про себе думаєте. І людина, і Ви в тому числі, не був би людиною, якби був позбавлений емоцій, почуття любові, дружби, прихильностей

Звичайно, я не вправі судити Вас, та й не хочу цього робити. Адже ідеальних людей у світі немає. Але, бути може, мої міркування Вам здадуться небезінтересними. Передчуваючи швидку смерть, Ви запитали себе, чи потрібні Ви Росії. Думаю, що так, потрібні. Як би до Вас не ставився Іван Сергійович, зі співчуттям або з обуренням, але він не став би писати про Вас, якби вважав Вас і Ваше покоління, людей Ваших поглядів марними для Росії. Тургенєв, щоправда, не бачить Вашого майбутнього, але це тому, що сам він за духом належить до покоління «батьків».

Дозвольте на цьому закінчити. З повагою від покоління дітей нового століття — Сергій Крутолобов