lirichnij geroj u poemi yesenina ganna snegina yesenin sergij - Шкільний Всесвіт

«Ганна Онєгіна» — лисичанська поема. Тому не випадкова присутність автора на її сторінках в образі ліричного героя, що допомагає зрозуміти настрій і соціальні позиції автора. Питання про долю героїв і долі всього народу, вплив подій революції й громадянської війни гостро поставлені перед читачем

Перша світова війна, війна «до кінця», «до перемоги» змучила народ. Холодна, голодна Росія залишалася без робочих рук. Голод, війна й розруха затягували петлю на

Шиї народу

Війна мені всю душу з’їла,

За чийсь чужий інтерес

Стріляв я в мені близьке тіло

И грудьми на брата ліз

Ліричний герой живе долею Батьківщини, долею свого народу. Як прекрасна людина на цій землі і як виродлива, жорстока війна! Важкі наслідки війни лягли на плечі російського мужика. Небажання бути іграшкою в чужих руках спонукало ліричного героя дезертирувати із фронту,

Я кинув гвинтівку,

Купив собі липу, і от

З такою — те підготовкою

Я зустрів сімнадцятий рік

Повернення в рідні місця супроводжувало більшим змінам у житті героя. Здавалося, все знакомо й мило ока: роздолля полів, березові гаї, убогі хатки. І дихається легко й вільно, як у дитинстві. Всі як колись. Але ні, неспокійна рідна сторона. Революція взяла владу у свої руки. Вона рухає події вперед. У селі панує невизначеність. Питання про світ, про землю хвилюють російського мужика. Це відразу зрозумів наш герой. Він був близький до народу, розумів його біль і переживання, замість користуючись довірою й взаємністю:

Ти — свійський, мужицький, наш

Хвалишся славою не дуже

И серце своє не продаси

Багато чого змінилося в рідних місцях, але спогаду про далеку юність і про першу любов завжди живі. Залишиться в пам’яті назавжди той теплий весняний вечір, сад з пишної; бузком і дівчинка в білій накидці, Любов до Ганни — найясніше й ніжне почуття героя. Але перша любов не проходить безвісти. І тому, зустрівши важливу даму, він все — таки подумки вертається до ніжного створення в скрипливої хвіртки в саду. А наяву — реальна жінка, доля якої зложилася, нелегко.

Все саме прекрасне в житті людини пов’язане з Батьківщиною. Віддаючи Батьківщину, віддаєш самого себе. Щастя не прийде до тебе. Воно залишиться в тихої річки серед рідних лугів, у шелесті пришляхових беріз, у гіркоті полиню. Це повинен усвідомити кожного. До цього прагне автор, розповідаючи про долю Ганни Снегиной. У розриві з Батьківщиною — трагедія її життя. Але рідна земля як і раніше живе в серце Ганни. Саме це й змушує неї написати лист на Батьківщину, що було останньою неясною надією й розпачливим лементом душі

Патріотизм завжди був однієї з характернейших чорт російського характеру. Адже людина без Батьківщини втрачає свою особу, втрачає зміст всього свого життя. Щастя й доля людини — у щасті й благополуччі його Вітчизни