kutuzov i problema prostoti dobra j pravdi u romani tolstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Роман Л. Н. Толстого «Війна й мир» — масштабний епічний добуток. У ньому співіснують вигадані герої й реальні історичні особи

Образ Кутузова — творча удача Толстого. Головнокомандуючий з’являється в добутку звичайною людиною зі своїми слабостями й старечою неміччю, але в цій простоті й природності й втілена та геніальність, що дозволила Кутузову захистити батьківщину у війну 1812 року

Л. Н. Толстой підкреслює, що Михайло Илларионович був вибраний головнокомандуючим з волі народу. При царському дворі його не любили, так він і не шукав любові й слави. Ще до початку війни 1812 року Кутузов показаний як досвідчений і мудрий полководець. Він добрий і привітний із солдатами, по — отечески піклується про їх під час військових походів. На огляді військ його цікавить не тільки постава й боевитый настрой, але й те, як одягнені й взуті війська. Посилаючи солдатів у бій, Кутузов прагне уникнути великих втрат, намагається перешкоджати операціям, які заздалегідь приречені на провал

У романі Кутузова протипоставлений, з одного боку, Олександрові I, відомому своїми бездарними військовими планами й стратегіями, а, з іншого боку, Наполеонові (як захисник землі росіянці — її завойовникові й поневолювачеві). Кутузов підкреслено скромний, Наполеон — гордовитий і самолюбний до мозку костей. Наш головнокомандуючий радеет лише про користь справи, французький імператор мріє про славу й всіма силами прагне залишити свій слід в історії. У своїх марнолюбних помислах він виглядає маленьким і незначним на поле Аустерлица, на тлі нескінченного й вічного неба із пливучими по ньому хмарами. Кутузов же, навпаки, піднімається до образа народного героя — заступника. Автор послідовно показує читачеві, що людина може бути істинно великий і нескінченно прав тільки тоді, коли всі його помисли, вся діяльність і всі сили віддані на благо суспільства

Загальновідомо, що Толстой недооцінював роль особистості в історії, тому він часто зображує головнокомандуючого лише мудрим спостерігачем подій. Однак мудрість і далекоглядність полководця змушують його прийняти непопулярне рішення про здачу Москви. Товстої підкреслює, що цей крок дається йому з болем. Але цей сильний духом людин звик приймати рішення й брати на себе відповідальність за їхні наслідки. « чиГарна, чи погана моя голова, а покластися більше не на кого», — думає він. «Кутузов ніколи не говорив про 40 століття, які дивляться з пірамід, про жертв, які він приносить батьківщині, про те, що він має намір зробити або зробив: він взагалі нічого не говорив про себе, не грав ніякої ролі, здавався завжди найпростішою й звичайною людиною й говорив найпростіші й звичайні речі», — пише Толстой

У побуті Кутузов — добра й м’яка людина. Він любить своїх дочок, пише їм листа з військових походів. Головнокомандуючий не любить брати участь у суперечках, однак він один відкрито висловлюється про неможливість нової війни після вигнання ворога з російської території. Це свідчить про масштаби його державного мислення й прагненні говорити завжди правду. Кутузов — людина віруючий, тому він часто в романі уповає на бога й сподівається на його заступництво, тому що справа, якою він керує, праве

Після того, як ворог був розбитий, а Росія звільнена, Кутузову роблять усілякі почесті, нагороджують Георгієм 1 — й ступеня й одночасно відстороняють від військового керівництва. Виявившись не при справах і розуміючи, що більше не потрібний, він незабаром умирає. Однак в історії назавжди залишиться його ім’я як ім’я чесної людини й патріота, ім’я, яким можуть по праву пишатися його нащадки