kritika romanu leva tolstogo ganna karenina tolstoj lev - Шкільний Всесвіт

«Ганна Каренина» — одна з найдорожчих, улюблених книг читачів усього миру. Ми спробуємо простежити за долею роману c середини 70 — х років, коли роман почав друкуватися на сторінках журналу «Російський вісник», і до наших днів, розповісти про те, чим притягає він всі нові й нові покоління читачів, як у різних історичних умовах мінялися його сприйняття й оцінка. «Ганна Каренина» належить до тих рідким створенням світової літератури, які з насолодою читають усе — люди, що коштують на різних рівнях культури й утворення

Роман як би підтверджує думка Толстого про те, що в справді великих утворах мистецтва «принадність картини, звуків, образів заражає всякої людини, на який би він не перебував ступені розвитку». «Ганна Каренина» читається легко тому, що автор «уводить у дію відразу», з перших рядків «схоплює й не відпускає» читача, скоряючи абсолютною художньою вірогідністю, фізичною відчутністю й драматизмом оповідання, змушуючи напружено стежити за тим, як розв’язатися драма Облонских, як зложаться відносини між Ганною й Вронским, Левиным і Кити.

Читати «Ганну Каренину» — висока художня радість, тому що ми, як того й хотів Толстой, «зливаємося почуттями з героями», «починаємо жити життям описуваних осіб», хвилюватися й страждати разом з ними. З особою силою захоплює читачів драматична історія любові й загибелі Ганни Карениной, розкрита, по справедливому зауваженню Ф. М. Достоєвського, «страшною глубиною й силою, з небувалим досі в нас реалізмом художнього зображення». Роман читають усе. У той же час міра розуміння великої книги в різних читачів дуже різна

Читач роману дихає повітрям епохи, входить не тільки на бали й у світські салони, але й у кабінети міністрів, зайнятих «важливими» державними справами, зустрічає людей різних класів і шарів суспільства (у романі 50 персонажів — і кожний зі своєю особою, своїм неповторним характером), чує їхні суперечки по самих злободенних питаннях: про шляхи розвитку Росії, жіночій емансипації, народному утворенні

Тим часом, роман Толстого — це художній підсумок багаторічних міркувань письменника над життям свого буржуазно — дворянського суспільства. Він був створений у той знаменний період (з 1873 по 1877 р.), коли письменник уже доходив висновку про безглуздість і аморальність життя «верхніх десяти тисяч», уже стояв на порозі розриву зі своїм класом. У ході створення роману письменник усе ширше й нещадніше малював панораму помилкової «штучної» життя «богатых і вчених», столичних і помісних дворян, важливих державних сановників, зайнятих порожнім «паперовим» справою, столичних військових, купців, адвокатів, буржуазних учених. Не випадково в процесі створення Толстой різко «знизив» образи важливого державного діяча Каренина й флігель — ад’ютанта Вронского, показавши безглуздість їхніх занять, хибність моральних принципів

З іншого боку, від варіанта до варіанта в романі яскравіше затверджувався ідеал «трудового, чистого й загального чарівного життя» народу. Не випадково в персонажах «Ганни Карениной», у переживаннях Ганни — дружини, матері, що жагуче любить жінки, у думах і в почуттях Левина в колиски новонародженого сина й у ложа вмираючого брата, у характерах інших героїв — люди різних країн миру довідаються себе. І в цій радості дізнавання — одна з головних привабливих сторін читання Товстого

Герої «Ганни Каренины» для кожного з нас — живі, знайомі люди. І в теж час створені Толстим характери настільки складні, багатогранні й мінливі, що їхня оцінка викликає постійні суперечки, суперечливі судження. Нерідко притягнуті одними словами й учинками героїв, читачі й критики не зауважують інших і спрощують толстовські образи. Навряд чи варто доводити, що до кінця зрозуміти й пояснити складний образ Ганни й інших героїв роману можна, лише вдумливо аналізуючи всі їхні вчинки, думки й почуття

В «Ганні Карениной» Толстой уже «з великою наочністю викривав внутрішню неправду всіх тих установ, за допомогою яких тримається сучасне суспільство, церква, суд, мілітаризм, «законний» шлюб, буржуазна наука», і в той же час силою й свіжістю, властивим геніальним художникам, ставив питання, які завжди будуть хвилювати людство: про любов, її місці в житті, родині справжній і мнимої, провині й моральної відповідальності, тонких і складних відносинах між людьми, про значення селянської праці й трудової моралі, зв’язку людини з народом і природою як необхідним умовам повноцінного гармонічного життя; вів читача до роздумами над самими важкими вічними проблемами буття: у чому зміст і ціль людського життя перед особою смерті? Це лише мала частина думок і почуттів, які виникають, і постійно будуть виникати в читачів великої книги

Роман «Ганна Каренина» почав друкуватися в журналі «Російський вісник» із січня 1875 року, і відразу викликав у суспільстві й російській критиці бурю споровши, протилежних думок і відкликань: від побожного замилування до розчарування, невдоволення й навіть збурювання. «Усяка глава «Ганни Каренины» піднімала все суспільство дибки, і не було кінця толкам, захватам і пересудам, начебто справа йшла про питання, кожному особисто близькому», — писала двоюрідна тітка Лева Толстого фрейліна Олександра Андріївна Толста. «Роман ваш займає всіх і читається неймовірно. Успіх дійсно неймовірний, божевільний. Так читали Пушкіна й Гоголя, накидаючись на кожну їхню сторінку й зневажаючи все, що писано іншими», — повідомляв Толстому його друг і редактор Н. Н. Страхів після виходу із друку 6 — ой частини «Ганни Каренины».

Книги «Російського вісника» із черговими главами «Ганни Каренины» добувалися в бібліотеках чи ледве не з боєм. Навіть відомим письменникам і критикам дістати книги й журнали було непросто. «Від воскресіння до сьогодні насолоджувався читанням «Ганни Карениной», — пише Толстому друг його молодості, прославлений герой севастопольської кампанії С. С. Урусов. «А «Ганна Каренина» — блаженство. Я плачу — я звичайно ніколи не плачу, але отут не можу витримати!» — ці слова належать відомому перекладачеві й видавцеві Н. В. Гербелю.

Про величезний успіх роману серед широких кіл читачів розповідають не тільки друзі й шанувальники Толстого, але й ті літератори демократичного табору, які не прийняли й різко критикувала роман. «Ганна Каренина» мала великий успіх у публіці. Її всі читали й зачитувалися нею», — писав непримиренний ворог нового роману М. А. Антонович. «Російське суспільство прочитало з жагучою жадібністю, що називається, взасос роман «Ганна Каренина», — підсумовував свої враження історик і суспільний діяч А. С. Пругавин.

Найважливіша відмітна риса справжнього мистецтва, як любив повторювати Лев Толстої, його здатність «заражати почуттями» інших людей, змушувати їх сміятися й плакати, любити життя. Якби «Ганна Каренина» не мала цю магічну силу, якби автор не вмів потрясти душі рядових читачів, змусити співпереживати його героям, не було б і шляхи роману в прийдешні сторіччя, не було б і вічно жвавого інтересу до нього читачів і критиків всіх країн миру. От чому так дороги ці перші наївні відкликання

Поступово відкликання стають докладніше. У них більше роздумів, спостережень. Із самого початку глибиною й тонкістю вирізнилися оцінки роману поетом і іншому письменника А. А. Фетом. Уже в березні 1876 року, більш ніж за рік до завершення «Ганни Карениной», він писав авторові: «А, мабуть, чують вони все, що цей роман є строгий непідкупний суд всьому нашому ладу життя. Від мужика й до яловичини —

Принца!».

А. А. Фет вірно відчув новаторство Товстого — Реаліста. «Але яка художницька зухвалість — в описах пологів, — помітив він авторові у квітні 1877 року, — адже цього ніхто від створення миру не робив і не зробить».

Уже в роки печатанья «Ганни Каренины» на сторінках журналу росіяни вчені різних спеціальностей відзначили наукову цінність багатьох спостережень письменника. «Психолог Троицкий говорив, що по вашім романі перевіряють психологічні закони. Навіть передові педагоги знаходять, що в зображенні Сережи полягають важливі вказівки для теорії виховання й навчання», — повідомляв автора Н. Н. Страхів. Роман ще не був опублікований повністю, коли герої його ступнули із книги в життя. Сучасники раз у раз згадували Ганну й Кити, Стиву й Левина, як своїх давніх знайомих, зверталися до героїв Толстого, щоб яскравіше обрисувати реальних людей, пояснити й передати власні переживання. Для багатьох читачів Ганна Аркадіївна Каренина стала втіленням жіночої принадності й чарівності. Не дивно, що, бажаючи підкреслити привабливість тої або іншої жінки, неї порівнювали з героїнею Товстого

Багато дам, не бентежачись долею героїнею, жагуче бажали на неї походити. Успіх «Ганни Карениной» у широких колах читачів був величезним. Але в той же час багато прогресивних письменників, критики й читачі були разочарованны першими частинами роману. Першого розділу роману привели в замилування А. А. Фета, Н. Н. Страхова, Н. С. Лєскова — і розчарували И. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського, В. В. Стасова,

Викликали осуд М. Е. Салтыкова — Щедріна

Погляд на «Ганну Каренину» як на роман порожньої й беззмістовний розділяло частину молодих, прогресивно настроєних читачів. Коли в березні 1876 року в газеті «Новий час» її редактор А. С. Суворин опублікував позитивну рецензію на роман, він одержав сердитого листа від гімназистів — восьмикласників, обурених поблажливістю ліберального журналіста до «порожньому беззмістовного» роману Товстого

Вибух обурення викликав новий роман у літератора й цензора миколаївських часів А. В. Никитенко. На його думку, головний порок «Ганни Каренины» — «переважне зображення негативних сторін життя». У листі до П. А. В’яземського старий цензор обвинувачував Толстого в тім, у чому реакційна критика завжди обвинувачувала великих російських письменників: в огульному очернительстве, відсутності ідеалів, «смакуванні брудного й минулого».

Читачі й критики атакували автора питаннями, просили підтвердити вірність свого, найчастіше вкрай вузького, обмеженого розуміння роману. Читачі роману відразу розділилися на дві «партії» — «захисників» і «суддів» Ганни. Прихильники жіночої емансипації ні мінути не сумнівалися в правоті Ганни й були не задоволені трагічним кінцем роману. «Толстой дуже жорстоко надійшов з Ганною, змусивши її вмерти під вагоном, не могла ж вона все життя сидіти із цією кислятиною Олексієм Олександровичем», — говорили деякі дівчини — курсистки

Запопадливі поборники «волі почуття» уважали відхід Ганни від чоловіка й сина справою настільки простим і легенею, що прямо — таки дивувалися: чому мучається Ганна, що її гнітить? Читачі, близькі до табору революціонерів — народників, дорікали Ганну не за те, що вона пішла від ненависного чоловіка, зруйнувавши «павутину неправди й обману» (у цьому вона, безумовно, права), а за те, що вона цілком поглинена боротьбою за особисте щастя, у той час як кращі російські жінки (Віра Фигнер, Софія Перовская, Ганна Корвин — Круковская й сотні інших) повністю відреклися від особистого в ім’я боротьби за щастя народу!

Роман Толстого змусив багатьох жінок задуматися над власною долею. На початку 80 — х років «Ганна Каренина» перетнула границі Росії. Раніше всього, в 1881 році, роман був перекладений на чеську мову. В 1885 році він вийшов у перекладі на німецький і французький. В 1886 — 1887 роках — на англійську, італійську, іспанську, датський і голландську мови

У ці роки в європейських країнах різко зріс інтерес до Росії — країні, що швидко розвивається, з бурхливо зростаючим революційним рухом, великий, дотепер мало відомий, літературою. Прагнучи задовольнити цей інтерес, видавництва різних країн зі стрімко швидкістю, як би змагаючись один з одним, сталі видавати добутку найбільших російських письменників: Тургенєва, Толстого, Достоєвського, Гоголя, Гончарова й інших

«Ганна Каренина» була однієї з головних книг, що скорили Європу. Переведений на європейські мови в середині 80 — х років, роман видається знову й знову, виходить як у колишніх, так і в нових перекладах. Тільки один перший переклад роману на французький з 1885 року по 1911 рік був перевиданий 12 разів. У ці ж роки з’явилися ще 5 нових перекладів «Ганни Каренины».