Тема природи традиційна в Російській літературі. Чимало поетів присвятили свої добутки її красі, поділилися міркуваннями, які навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох добутків на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його довідаєшся відразу, він зрозумілий і дуже близький. Очевидно, жоден з російських поетів XX століття не користувався й не користується популярністю такого широкого кола читачів, таких різних за віком, утворенням, життєвим досвідом. Секрет його популярності, напевно, у тім, що поетові вдалося відтворити національне сприйняття миру, або, як говорять сьогодні, росіянин менталітет
Картини природи в його поэзиях торкають і зачаровують читача. Він начебто виражає те, що почуває, але не може виразити читач. І разом з поетом його читачі переживають почуття своєї єдності із природою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього — і сестра, і молода, і дружина; старий клен — друг, з яким давно не бачилися; навіть його власні волосся — це жито його рідного полючи
Явища природи в поета подібні до людей: вони розмовляють, співчувають, засуджують:
Відговорив гай золота
Березовою веселою мовою
И журавлі, сумно пролітаючи
Уж не жалують більше ні очем.
Краса рідного краю, упевнений поет, не в пишноті й екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає:
Об ріллі, ріллі, ріллі
Коломенський смуток
На серце день учорашній
А в серце світить Русь
Об край розливів грізних
И тихих весняних сил
Тут по зорі й зіркам
Я школу проходив
Поезія Єсеніна напрочуд земна й, разом з тим, космічна. Вона перейнята й осіняється почуттям любові до всього живого:
Милі березові хащі!
Ти, земля! І ви, рівнин піски!
Перед цим сонмом що йдуть
Я не маю сил сховати моєї туги
Багато дум я в тиші продумав
Багато пісень об себе склав
И на цій на землі похмурої
Щасливий тим, що я дихав і жив
Природа рідного краю дає поетові можливість міркувати про сенс життя, своєму призначенні й долі. Він почуває свою особисту відповідальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили й натхнення. Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: «багаття горобини червоної», «осінь — руда кобила», «блакитні двері дня», «Бєлих яблунь дим», «країна березового ситцю», « душу — яблуня», «весняна гучна рань», «кленова листів мідь».
Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприймання, передає закоханість поета в життя, в усі, що його оточує. Коли поет здобуває життєвий досвід, змінюється його сприйняття природи: саме вона, природа, символізує мир краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні відносини нерідко протистоять гармонії природи:
Знати, у нас у всіх така доля,
И, мабуть, усякого запитай —
Радуючись, лютуючи й мучась,
Добре живеться на Русі
Світло місяця, таємничий і довгий,
Плачуть верби, шепотять тополі
Але ніхто під окрик журавлиний
Не розлюбить отчі полючи
Далі ця тема здобуває справжній філософський зміст, поет замислюється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії
Поезії Єсеніна близька й зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний мир поета, його закоханість у природу рідного краю, передає самі тонкі переживання, різноманітні відтінки почуттів