kostyantin dmitrovich balmont osnovopolozhnik simvolizmu v rosijskoi poezii balmont kostyantin - Шкільний Всесвіт

Бальмонту призначено було стати одним з лідерів російського символізму, що зароджувався й оформлялись в 90е роки 19 сторіччя

Від своїх ранніх віршів з їхніми темами жалісливого народолюбия поет з легкістю цілком і повністю перейшов у лоно майстрів, що вважали себе породженими «для звуків солодких і молитов».

В 1900 році вийшла у світло його чудова книга «Палаючі будинки», що затвердив ім’я поета й прославила його. Те був зліт Бальмонта і його неповторної творчості. Він був укріплений «книгою символів» — «Будемо як сонце». Епіграфом до книги вибрані рядки з Анаксагора: «Я в цей мир прийшов, щоб бачити Сонце».

Поет декларував свою повну волю від приписань. У його віршах б’є ключем радість буття, звучать гімни весні. У всім Бальмонту важливо було відчути явна або схована присутність сонця:

Я не вірю в чорний початок,

Нехай прамати нашого життя ніч,

Тільки сонцю серце відповідало

И завжди біжить від тіні ладь

Тема Сонця в його перемозі над Тьмою пройшла через всю творчість Бальмонта.

Різкі, сонячні відблиски лежать на віршах Бальмонта в переддень 1905 р. И все — таки всього сильней Бальмонт в іншому — у поезії натяків. Символи, натяки, підкреслена звукопись — все це знайшло живий відгук у серцях аматорів поезії початку двадцятого століття

Краса йому бачиться й метою, і змістом, і пафосом його життя. Краса як ціль. Краса, що панує й над добром, і над злом. Краса й мрія — сутнісна рима для Бальмонта. Вірність мрії, відданість мрії, самої далекої від реальності, були найбільш стійкими впоэте.

Він декларував стихійність творчості, неприборканість, довільність, повну відчуженість від правил і приписань, від класичної міри. Міра поета, думав він, — безмірність. Його думка — божевілля. Романтично заколотний дух поезії Бальмонта відбивається в його віршах про природні стихії. Серію своїх віршів він присвячує Землі, Воді, Вогню, Повітрю

Так починається «Гімн вогню». Поет порівнює мирне мерехтіння церковної свічі, полыханье пожежі, вогонь багаття, сверканье блискавки. Перед нами різні іпостасі, різні лики вогненної стихії. Древня таємниця вогню й пов’язані з ним ритуали захоплюють Бальмонта в глибини історії людства

Бальмонт — натура найвищою мірою вразлива, артистична, ранима. Він скитался, щоб побачити чуже, нове, але всюди бачив себе, одного себе. Ілля Эренбург вірно відзначив, що, з’їздивши моря й материки, Бальмонт «нічого у світі не помітив, крім своєї душі». Він був ліриком у всім. У кожному своєму русі, у кожному своєму задумі. Така його натура. Бальмонт жив, вірячи у свою виняткову багатогранність і своє вміння проникати в усі навколишні світи

Підзаголовок однієї із кращих книг Бальмонта «Палаючі будинки» — «Лірика сучасної душі». Ця лірика запам’ятовує швидкі, часом невиразні, дробові враження, скороминущості. Саме ця лірика характеризує зрілу манеру поета. Всі ці миті поєднувалися в Бальмонте почуттям космічної цілісності. Розрізнені миті не лякали його своєю несхожістю. Він вірив у них єдність

Але при цьому в поета було прагнення моментальне сполучити із цілісним пізнанням миру. У книзі «Будемо як сонце» Бальмонт по справедливості ставить Сонце в центрі миру. Це джерело світла й совісті, у прямому й алегоричному змісті цього слова. Поет виражає прагнення служити головному джерелу життя. Сонце дарует життя, життя розпадається на миті

Скороминущість зведена Бальмонтом у філософський принцип. Людина існує тільки в дане мгновенье. У дану мить виявляється вся повнота його буття. Слово, віще слово, приходить тільки в цю мить і всього на мить. Більшого не вимагай. Живи цією миттю, тому що в ньому істина, він — джерело радості життя і її сумів. Цю мінливість, хитку райдужність, гру запам’ятовує поет у своїх добутках. У цьому зв’язку одні називали його імпресіоністом, інші — декадентом… А Бальмонт просто жагуче бажав побачити вічність крізь мить, охопити поглядом і історичний шлях народів, і своє власне життя

Але як і раніше музична мовна ріка захоплює Бальмонта за собою, він підкоряється її плину більшою мірою, чим змісту висловлення. На віршах Бальмонта, як на нотах, можна проставити музичні знаки, які звичайно ставлять композитори. У цьому змісті Бальмонт продовжує в російської поезії лінію, що одержала своє класичне вираження у Фета. Бальмонт ставив у заслугу своєму попередникові саме те, що той установив точну відповідність між скороминущим відчуттям і примхливими ритмами

Поетові вдалося поставити свого роду рекорд: понад полутораста його вірші було покладено на музику. Танєєв і Рахманінов, Прокоф’єв і Стравінський, Глиэр і Мясковский створили романси на слова Бальмонта. Від нього в цьому змісті сильно «відстають» і Блок, і Брюсов, і Сологуб, і Ахматова

Зрозуміло, поетичне слово важливо й своїм звучанням, і своїм значенням. Зміст має потребу в слові, слово має потребу в змісті. Романтика, піднесена мова в кращих утворах Бальмонта проступають із переконливою силою. Юнацька натхненність, обнадеженность, радість буття звучать у віршах Бальмонта. Цим вони найбільше залучали як тонких цінителів, так і всі сприймаючі вірші безпосередньо, всією душею

В основному прийнято говорити про Бальмонте — Лірику, а разом з тим він знаменитий своїми сатиричними добутками. Роки літературного успіху Бальмонта — роки, що передували першій росіянці революції. Всім були відомі антиурядові виступи поета. Як приклад можна привести вірш «Маленький султан». Воно мало суспільний успіх. Більше того, це вірш — ціла головкому не тільки в біографії й творчості Бальмонта, але й всієї російської нелегальної печатки. Виникло воно як реакція на побиття демонстрантів у березні 1901 року в Казанського собору в Петербурзі й репресії, що пішли за цим. «Маленького султана» передавали з рук у руки, заучували напам’ять, переписували, використовували в політичні прокламаціях

Всім читачам, самим непідготовленим, ясно було, що мова йде не про Туреччину, а про Росію, Миколу Другому. Уперше цей вірш був опублікований за рубежем, у Женеві. У Росії вірш поширювався в списках. Поетові заборонялося проживання в столицях, у столичних губерніях і університетських містах протягом трьох років після написання вірша

Катастрофа царату бути сприйняте Бальмонтом ликующе. Він декларував свою причетність до спільної справи — «могутньому потоку». Але це було в лютому 1917 г.

Бальмонт відкидає Жовтневу революцію, трактує її як насильство, він покладає всю надію на генерала Корнілова. Поет не приемлет розруху, терор, рішучі способи перебудови миру, він ратує за відділення літератури від політики

В 1920 році Бальмонт клопочеться про дозвіл йому поїздки за кордон. В 1921 році він їде з родиною у відрядження строком на рік. Але цей рік протривав двадцять один рік, до кінця життя. Бальмонт став емігрантом

Умер Костянтин Дмитрович Бальмонт в окупованому гітлерівцями Парижу 24 грудня 1942 року

Олександр Блок у статті «Про лірика» написав: «Коли слухаєш Бальмонта — завжди слухаєш весну». І це дивно вірно! При всій розмаїтості тим і мотивів у його неповторній поезії, при бажанні зобразити всю гаму людських почуттів, Бальмонт переважно поет весни, пробудження, початку життя, первоцвіту, духоподъемности. В одних з останніх рядків Бальмонт пише:

Потухли в безодні вод всі головні заходу,

На небі Зодчий тьми вбиває цвяхи зірок

чиКличе Чумацький Шлях у дорогу без вороття?

Иль до Сонця новому веде зоряний міст?

У розумі старого поета на мить виник образ смерті — дороги «без вороття», але відразу його обірвав інший образ астрального мосту, що веде до Сонця. Хвиляста лінія шляху людини й поета прочерчивается таким образом