korotkij zmist zlodij leonov l m - Шкільний Всесвіт

Москва тишала отут, у місцевості, називаної Благуша. Фирсов оглянув околицю й випробував прекрасну й щемливу спустошеність, знайому по досвіду, коли от так само раніше, для інших книг, дозрівала в ньому жменя людських доль.

И тоді Фирсов побачив як наяву, що Николка Заварихин приїхав у Москву із села. Забіг до дядька, потім обійшов земляків і довідався, що його капіталів недостатньо для торговельного почину в місті.

З горя Заварихин загуляв у пивний. На естраду вийшла пишна красуня, але отут увага всіх відвідувачів залучив якийсь пан у єнотовій шубі й такому ж дорогому капелюху. За його стриманістю відчувалася схована сила. Те був знаменитий злодій — ведмежатник (фахівець із сейфів) Митя Векшин.

Ще недавно Векшин був, як говорили, чи ледве не комісаром невеликої кавалерійської частини. Піднесення його перервав один випадок: Векшин покалічив беззбройного полоненого хлопчиська — поручика, слідом за тим упав у запій, і секретар полкового осередку Арташез був змушений написати на кращого друга рапорт у политотдел дивізії. Векшина відсторонили від посади й виключили з партії. Коли цивільна закінчилася, Векшин прибув у столицю. На принади непу він дивився із презирством приборкувача. Як раптом дріб’язкова вулична сценка з нэпманшей — на вході в шикарний гастроном виряджена дамочка ляснула його по руці, помилково думаючи, що Вершин рветься ввійти перед нею, — знищила його впевненість переможця.

До ночі Векшин напився в бридких нетрях, а незабаром став корешем зграї. Він намагався запевнити себе, що партизанить проти старого миру. Удвох з майстром «поездухи» Василем Васильовичем вони украли валізу в сусідки по купі. У ньому виявилися жіночі ганчірки, циркова снасть і фотографія. По ній — те Митя й зрозумів, що обкрав рідну сестру Татьянку, у дитинстві ще втекло з будинку й ставшую тепер знаменитою повітряною акробаткою Гелой Вельтон. Все це встановив автор Фирсов.

У векшинском минулому був і ще один персонаж — чернокудрая красуня Маша Доломанова. Спочатку в них була дитяча дружба, що відновлялася щоліта в пору Машиных канікул. Але з роками зріло між ними зовсім інше… і обірвалося. Кілька років вони не бачилися.

Потім зустріч все — таки трапилася. Втомлен і замурзаний, ішов повзрослевший Векшин з роботи й зустрів невпізнанно розквітлу, ошатну Машу під мереживною парасолькою. Дівчина крізь мазут і кіптяву довідалася, окликнула Митю, а той відвернувся. Видно, самолюбство виявилося сильней прихильності. Не хотів, щоб думали, що він, обідранець, мітить заможному Доломанову в зяті.

Незабаром Митя став помічником машиніста, познайомився з політичними партіями. На дні його скриньки незмінно лежало так і не подароване Маші дешеве колечко з бірюзою, куплене ще з першого заробітку. Але й Маша не забувала Митю ніколи.

Фатальним вечором провесни її понесло в непролазну глухомань. Навіть Фирсов не міг зрозуміти навіщо. Раптово на берег озера вийшов Агей Столярів, знаменитий розбійник і вбивця, і взяв її. Коли Агейка запропонував Маші спільне життя, воно погодилася. Виходить, було в її страшному нареченому щось гідне, свідомо не показане Фирсовым.

Так Маша стала злодійкою Манькой Хуртовина. І коли зустрілася з Митей, пообіцяла: за те, що віддав її мерзенному Агею, якого цураються навіть злодії, нехай не чекає від її пощади. Навіть колечко з бірюзою її не зм’якшило. Прямо сказала, що зробить із гордого Мити «гірше тих», кого він зараз нехтує. Почервонить його безневинною кров’ю. І колечко, сказала, їй придасться. Махаючи тільки Татьянке зізналася, що це Митя тоді призначив їй побачення в глухомані (щоб не попався він поліції), а сам не прийшов, затримавшись на партроботі.

Незабаром Митя пішов з Агеем на справу й, лише коли розкрив сейф, довідався, що ограбував установу, де начальником був старий друг Арташез. У зламаного сейфа залишився доказ — те саме колечко. Але Арташез, довідавшись колечко, при нагоді повернув його власникові.

Николка Заварихин тим часом відкрив — таки свою торгівлю — і закохався в Гелу Вельтон, те пак Таню Векшину. А Таня в нього. Добра дівчина ясно усвідомлювала, як не підходить їй цей грубий, напористий торгаш. Але вона шукала опори. З нею відбулося нещастя: на арені її став долати страх розбитися. Від Николки ж до неї йшли сила й упевненість.

Якось уночі, вертаючись від нареченого, Таня зустріла Фирсова й запитала навпростець: скільки в його повісті залишилося сторінок на її частку?

Автор заходив і до Маші й виголосив бурхливу промову, пояснюючи, що його письменницька влада лише здається примарної, а насправді його царство — від миру цього, що він може провести Машу крізь юрбу персонажів, дати їй влада вирішувати їхньої долі….

Розмові їх ніхто не заважав, оскільки Маша при підозрілих обставинах овдовіла й вселила до себе давно й безнадійно закоханого в неї злодія Доньку, чи те на правах охоронця, чи те воротаря. Красень Донька служив їй як раб, але надій на майбутнє не приховував. Векшина досить турбувало таке Машино сусідство, але поробити він нічого не міг: засипався один раз і змушений був виїхати з Москви.

Векшин поїхав на батьківщину. Розшукуючи батька (як потім виявилося, що умерли), негаданно потрапив на весілля зведеного брата Леонтія. Потім провів кілька бездомних ночей на природі, обмірковуючи своє життя й земне призначення. У ньому визрівав «образ електричних вожжей, здатних не тільки приборкати, але й наситити вищим історичним змістом… безглуздо протікав раніше по низинах історії людську гущавину».

У складному своєму щиросердечному стані Векшин якось не занадто бурхливо відреагував на загибель сестри. Побоювання Тани виправдалися: вона розбилася, виконуючи свій коронний номер штрабат. Думки ж Мити займала помсту суперникові, як він став підозрювати, тепер уже й щасливому. Він уже забув, що саме вбивцею хотіла зробити його мстива Маша, і задумав хитромудрий начебто б план знищення Доньки на правилке, тобто злодійському суді честі.

У фирсовской повести мальовничо було розказано про те, як після невдалого вбивства Доньки їхав Векшин кудись у транссибірську далечінь, як вийшов на випадковому полустанку, де дали притулок його лісоруби… А на ділі його занепалому героєві стояло зовсім інше соціальне перековування.

чиТе автор описував життєвий шлях Векшина як хиткий міст від злочину до просвітління, чи те використовував біографію персонажа як болванку для приміряння деяких своїх думок «про культуру й начинку людської…»

Письменника Фирсова відвідала літня жінка — те була його муза, що відсиділа строк Манька Хуртовина. Дещо розповіла авторові про подальшу долю його персонажів. Автор не помітив, коли і як встигла вона залишити букетик під чернеткою епілогу

Додав: