korotkij zmist zhittya marianni abo prigodi grafini de shamplen marivo po - Шкільний Всесвіт

Трагічна подія, случившееся, коли Маріанні було не більше двох років, накладає відбиток на все її життя. На поштову карету нападають грабіжники й убивають всіх її пасажирів, крім маленької дитини, Маріанни. Судячи з одягу, дівчинка — дочка молодої знатної пари, але ніяких більше точних відомостей знайти не вдається. Таким чином, походження Маріанни стає таємницею

Дитини віддають у будинок сільського священика, і його сестра, вихована, розважлива й істинно доброчесна жінка, виховує Маріанну, як рідну дочку. Маріанна всією душею привязывается до своїх заступників і вважає сестру священика кращою людиною на світі. Дівчинка росте граціозним, милим, слухняною дитиною й обіцяє стати красунею. Коли Маріанні виконується п’ятнадцять років, обставини змушують сестру священика поїхати в Париж, і вона бере із собою дівчинку

Але через якийсь час вони одержують звістку про хворобу священика, а незабаром та, що замінила бідній дівчинці мати, умирає. Її наставляння на все життя збережуться в пам’яті Маріанни, і хоча надалі вона буде часто проявляти нерозсудливість, але її душу назавжди залишиться виконаній чесноті й чесності. Отже, п’ятнадцятирічна дівчина, дуже гарненька, залишається одна в Парижу й на всьому білому віті, без будинку й без грошей

Маріанна в розпачі благає ченця, що водив знайомство з покійної, стати її керівником, і той вирішує звернутися до однієї поважної людини, відомій своїм благочестям і добрими справами. Пан Клималь, добре збережений чоловік років п’ятдесятьох — шістдесятьох, дуже богатый, довідавшись історію Маріанни, готовий допомогти: віддати дівчину в навчання до белошвейке й платити за зміст. Маріанна випробовує подяку, але серце в неї розривається на частині від сорому, вона почуває нестерпне приниження, будучи об’єктом «милосердя, що не дотримує щиросердечної делікатності». Але, розставшись із ченцем, її благодійник стає куди більше люб’язним, і, незважаючи на свою недосвідченість, Маріанна почуває, що за цією люб’язністю криється щось негарне

Так і трапляється. Дуже незабаром вона розуміє — де Клималь закоханий у неї. Маріанна вважає безчесним заохочувати його залицяння, але приймає подарунки, адже крім чесноти й порядності вона від природи наділена й кокетством, і бажанням подобатися, настільки природними для гарненької жінки. Їй нічого не залишається, як робити вигляд, що вона не підозрює про палкі почуття старого поклонника. Один раз, вертаючись із церкви, Маріанна підкручує ногу й попадає в будинок знатного парубка, того самого, з яким вони обмінялися в церкві поглядами, що так багато говорять серцю

Вона не може зізнатися Вальвилю ні у своєму жалюгідному положенні, ні в знайомстві з паном де Клималем, що виявляється рідним дядюшкой Вальвиля й причиняється, що не знаком з Маріанною, хоча побачивши племінника в ніг своєї підопічної знемагає від ревнощів. Коли Маріанна вертається додому, до неї приходить де Клималь. Він прямо говорить про свою любов, застерігає Маріанну проти захоплення «молодими вітрогонами» і пропонує їй «невеликий договір на п’ятсот ліврів ренти».

Під час цього пояснення в кімнаті зненацька з’являється Вальвиль, і тепер уже племінник бачить дядька, що коштує на колінах перед усе тією же Маріанною. Що він може про неї думати? Тільки одне. Коли парубок іде, кинувши на ні в чому не винну дівчину презирливий погляд, вона просить де Клималя піти разом з нею до племінника й всі йому пояснити, а той, відкинувши маску благопристойності, дорікає її в невдячності, говорить, що відтепер припиняє свої дари, і зникає, боячись скандалу

А Маріанні, що ображена гордість і любов до Вальвилю позбавили всякої розсудливості, думає тільки про те, як змусити Вальвиля пошкодувати про розлуку й покаятися в дурних думках. Лише ранком вона усвідомлює всю глибину свого тяжкого становища. Ока розповідає про всі свої прикрості ігумені монастиря, і при цій бесіді присутня дама, що переймається до дівчини гарячої симпатією

Вона пропонує ігумені прийняти Маріанну в монастирський пансіон і збирається платити за її зміст. Маріанна в захопленому пориві зрошує руку благодійниці «самими ніжними й сладостными слізьми». Так Маріанна знаходить нову покровительку й знаходить у ній другу матір. Щира доброта, природність, великодушність, відсутність марнославства, ясність думки — от що становить характер п’ятдесятилітньої дами. Вона захоплюється Маріанною й ставиться до неї, як до рідної дочки

Але незабаром Маріанна, що обожнює свою благодійницю, довідається, що та не хто інша, як мати Вальвиля, що довідався про невинність Маріанни, воспылал ще більш жагучою любов’ю й уже передав їй лист у монастир, переодягшись лакеєм. Коли пані де Миран скаржиться, що син став зневажати багатою й знатною нареченою, захопившись якоюсь випадково зустрінутим молоденьким дівчиськом, Маріанна довідається себе в описі авантюристки й без коливань зізнається у всім пані де Миран, у тому числі й у своїй любові до її сина. Пані де Миран просить допомоги в Маріанни, вона знає, що Маріанна гідна любові, як ніхто іншої, що в неї є все — «і краса, і чеснота, і розум, і прекрасне серце», але суспільство ніколи не простить парубкові знатного роду одруження з дівчиною невідомого походження, що не має ні титулу, ні стану

Маріанна заради любові до пані де Миран вирішує відмовитися від любові Вальвиля й благає його забути про неї. Але пані де Миран (яка чує цю розмову), вражена шляхетністю своєї вихованки, дає згоду на шлюб сина з Маріанною. Вона готова мужньо протистояти нападкам рідні й захищати щастя дітей від усього світла. Брат пані де Миран, де Клималь, умирає

Перед смертю він, повний каяття, визнає в присутності сестри й племінника свою провину перед Маріанною й залишає їй невеликий стан. Маріанна як і раніше живе в монастирському пансіоні, а пані де Миран представляє її як дочку однієї зі своїх подруг, але поступово слухи про майбутнє весілля й сумнівне минуле наречені розповзаються усе ширше й досягають вух численної й чванливої рідні пані де Миран. Маріанну викрадають і відвозять в інший монастир. Ігуменя пояснює, що це розпорядження понад, і Маріанні надається на вибір: або постригтися в черниці, або вийти заміж за інший людини

Тим же ввечері Маріанну саджають у карету й везуть у будинок, де вона зустрічається з людиною, який їй ладять у чоловіки. Це молочний брат дружини міністра, нічим не примітний парубок. Потім у кабінеті міністра відбувається теперішнє судилище над дівчиною, що не зробила нічого дурного

Єдиний її злочин — краса й прекрасні щиросердечні якості, які залучили серце парубка зі знатного сімейства. Міністр повідомляє Маріанні, що не допустить її шлюбу з Вальвилем, і пропонує їй вийти заміж за «славного малого», з яким вона тільки що розмовляла в саду. Але Маріанна із твердістю розпачу заявляє, що її почуття незмінні, і відмовляється вийти заміж.

У цю мить з’являються пані де Миран і Вальвиль. Повна шляхетної жертовності мовлення Маріанни, її зовнішність, манери й відданість покровительці перетягають чашу ваг на її сторону. Всі присутні, навіть родичі пані де Миран, захоплюються Маріанною, а міністр повідомляє, що він не збирається більше втручатися в цю справу, тому що ніхто не може перешкодити тому, «щоб чеснота була люб’язна серцю людському», і повертає Маріанну її «матінці». Але нещастя Маріанни на цьому не кінчаються. У монастир приїжджає нова пансіонерка, дівиця шляхетного походження, наполовину англійка, мадемуазель Вартон.

Трапляється так, що ця чутлива дівчина зомліває в присутності Вальвиля, і цього виявляється достатнім, щоб вітряний юнак побачив у ній новий ідеал. Він перестає відвідувати хвору Маріанну й тайкома бачиться з мадемуазель Вартон, що закохується в нього. Довідавшись про зраду улюбленого, Маріанна вдається у відчай, а пані де Миран сподівається, що осліплення її сина коли — небудь пройде

Маріанна розуміє, що її коханий не так вуж і винуватий, просто він належить до того типу людей, для яких «перешкоди мають нескориму притягальну силу», а згода матері на його шлюб з Маріанною все зіпсувало, і «його любов задрімала». Маріанна вже відома у світлі, багато хто захоплюються нею, і майже одночасно вона одержує два речення — від п’ятдесятилітнього графа, людини видатних достоїнств, і від молодого маркіза. Самолюбство, що Маріанна вважає основним рушієм учинків людини, змушує її поводитися з Вальвилем так, немов вона зовсім не страждає, і вона здобуває блискучу перемогу: Вальвиль знову в її ніг. Але Маріанна приймає рішення більше не зустрічатися з ним, хоча усе ще любить його. На цьому записки Маріанни обриваються. З окремих фраз, наприклад коли вона згадує про свої світські успіхи або називає себе графинею, можна зрозуміти, що в її житті було ще чимало пригод, про які нам, на жаль, не призначено довіда_.