korotkij zmist zhittya klima samgina gorkij m chast 1 - Шкільний Всесвіт

У будинку інтелігента — народника Івана Акимовича Самгина народився син, якому батько вирішив дати «незвичайне», мужицьке ім’я Клим. Воно відразу виділило хлопчика серед інших дітей його кола: дочки доктори Сомова Люби; дітей квартиранта Варавки Варвари, Лідії й Бориса; Ігоря Туробоева (разом з Борисом учиться в московській військовій школі); Івана Дронова (сирота, нахлібник у будинку Самгиных); Костянтина Макарова й Алині Телепневой (товариші по гімназії). Між ними складаються складні відносини, почасти тому, що Клим намагається вирізнитися, що не завжди вдається. Перший учитель — Томилин. Суперництво з Борисом. Несподівана загибель Бориса й Варвари, що провалилися під лід під час катання на ковзанах. Голос із юрби: «Так чи був хлопчик — те, може, хлопчика — те й не було?» — як перший «ключовий» мотив повести, що як би виражає ірреальність що відбувається. Навчання в гімназії. Еротичні томління Самгина. Швейка Рита таємно підкуплена матір’ю Клима для «безпечної» сексуального життя юнака. Вона закохана в Дронова; Самгин довідається про цьому й про вчинок матюкай і разочаровывается в жінках. Любов Макарова до Лідії; невдала спроба самогубства. Клим рятує його, але потім жалує про це, тому що сам потай симпатизує Лідії й почуває, що блідо виглядає на тлі свого друга. Петербург, студентство. Нове коло спілкування Самгина, де він знов — таки намагається зайняти особливе місце, піддаючи «про себе» всі й всіх критичному аналізу й одержавши прізвисько «розумник». Старший брат Дмитро (студент, що ввімкнувся в революційну боротьбу), Марина Премирова, Серафіма Нехаева (закохана в усі «декадентське»), Кутузов (активний революціонер, майбутній більшовик, своїми рисами Ленина, що нагадує), Єлизавета Спивак із хворим чоловіком — музикантом, Владимир Лютов (студент із купецького роду) і інші. Любов Лютова до Аліни Телепневой, що виросла в гарну й примхливу жінку. Її згода бути дружиною Лютова й наступна відмова, тому що вона закохується в Туробоева (тема своєрідного суперництва «бідного аристократа» Туробоева й «богатого мужика» Лютова). Життя на дачі. Символічна сцена лову сома на горщик з гарячою кашею (сом проковтне горщик, він лопне, сом спливе) — обдурювання «панів» мужиком, що проте захоплює Лютова як виразник загадкової талановитості російського народу. Суперечки про слов’янофілів і західників, Росії й Заході. Лютов — росіянин анархіст. Клим намагається зайняти особливу позицію, але в результаті не займає ніякий. Його невдала спроба освідчитися в коханні Лідії, Відмова. Підйом дзвонів на сільську церкву. Загибель молодого селянина (мотузка захлиснула за горло). Друга «ключова» фраза повести, вимовлена сільською дівчинкою: «Так що ви пустуєте?» — як би звернена до «панам» взагалі. Не знаючи народу, вони намагаються вирішувати його долю. Москва. Нові люди, яких намагається зрозуміти Самгин: Семион Диомидов, Варвара Антипова, Петро Маракуев, дядько Хрисанф — коло московської інтелігенції, що відрізняється від петербурзькою підкресленою «руськістю». Пиятика на квартирі Лютова. Диякон — Розстрига Єгор Іпатіївський читає власні вірші про Христю, Васька й «нерозмінному рублику». Суть у тім, що російська людина й ненавистю служить Христу. Крик Лютова: «Геніально!» Самгин знов — таки не знаходить місця в цьому середовищі. Приїзд молодого Миколи I і трагедія на Ходынском поле, де під час свята коронації були задавлені сотні людей. Погляд Самгина на юрбу, що нагадує «ікру». Незначність особистої волі в епоху сплеску масового психозу. Остаточний розрив Самгина з Лідією; її від’їзд у Париж Клим відправляється на Нижегородську промислову виставку й знайомиться із провінційним журналістським середовищем. Ченців — яскравий газетяр і своєрідний поет (імовірний прототип сам Горь — кий). Приїзд у Нижнього царя, схожого на «Бальзаминова, одягненого офіцером…». Сашин і газета. Дронов, Ченців, чоловіки Спиваки. Зустріч із Томилиным, що проповідує, що «шлях до щирої віри лежить через пустелю невір’я» (ницшевская думка, близька Самгину). Провінційний історик Козлов — охранитель і монархіст, що заперечує революцію, у тому числі й революцію духу. Зустріч із Кутузовим, «обурливо самовпевненим» і тому схожим на свого антипода — Козлова. Кутузов про «революціонерів від нудьги», до яких відносить всю інтелігенцію. Падіння споруджуваної казарми як символ «прогнилого» ладу. Паралельна сцена бенкету «батьків міста» у ресторані. Обшук у квартирі Самгина. Бесіда з жандармським ротмістром Поповим, що вперше дає Самгину зрозуміти,
що революціонером він ніколи не стане. Москва. Прейс і Тагільський — верхівка ліберальної інтелігенції (можливі прототипи — «веховцы»). Приїзд Кутузова (кожна його поява нагадує Самгину, що справжня революція готується десь осторонь, а він і його оточення не приймають у ній участі). Міркування Макарова про філософію Н. Ф. Федорова й про роль жінки в історії. Смерть батька Самгина у Виборзі. Зустріч із братом. Арешт Самгина й Сомової. Допит у поліції й речення стати інформатором. Відмова Самгина; дивна непевність, що надійшов правильно. Любовний зв’язок з Варварою Антиповой; аборт. Слова старої прислуги Анфимьевны (выражающей народну думку) про молоді: «Чужого бога діти». Поїздка Самгина в Астрахань і Грузію). Москва, студентські хвилювання біля Манежу. Самгин у юрбі і його страх перед нею. Виручає Митрофанов — агент поліції. Поїздка в село; сцена селянських грабежів. Страх Самгина перед мужиками. Нові хвилювання в Москві. Аюбовная зв’язок з Никоновой (виявиться поліцейським інформатором). Поїздка в Стару Руссу; погляд на царя через спущені штори вагона. 9 січня 1905 р. у Петербурзі. Сцени Кривавої неділі. Гапон і висновок про нього: «незначний піп». Самгин у в’язниці по підозрі в революційній діяльності. Похорони Баумана й сплески «чорносотенної» психології. Москва, революція 1905 р. Сомова намагається організувати санітарні пункти для допомоги пораненим. Думки Самгина про революцію й Кутузова: «И прав!.. Пускай спалахнуть страсті, нехай все полетить до чорта, всі ці будиночки, квартирки, начинені заботниками про народ, начотчиками, критиками, аналітиками…» Проте він розуміє, що така революція скасує і його, Самгина. Смерть Туробоева. Думки Макарова про більшовиків: «Отож, Самгин, моє питання: я не хочу громадянської війни, але допомагав і, здається, буду допомагати людям, які неї починають. Отут у мене щось… негаразд» — визнання духовної кризи інтелігенції. Похорони Туробоева, Юрба чорносотенців і злодій Сашка Судаків, що виручає Самгина, Алину Телепневу, Макарова й Лютова. Барикади. Самгин і бойові загони. Товариш Яків — проводир революційної юрби. Страта на очах Самгина детектива Митрофанова. Смерть Анфимьевны. Самгин розуміє, що події розвиваються мимо його волі, а він їхній мимовільний заручник. Поїздка в Русьгород на прохання Кутузова за грошима для більшовиків. Розмова в поїзді з п’яним поручиком, що розповідає, як страшно стріляти в народ за наказом. Знайомство з Мариною Зотовой — багатою жінкою з «народним» образом думки. Її міркування про те, що інтелігенція ніколи не знала народ, що коріння народної віри йдуть у розкол і єретицтво й це є схованої, але щирою рушійною силою революції. Кошмар «двойничества», що переслідує Самгина й виражає початок розпаду його особистості. Убивство губернатора на очах Самгина. Зустріч із Лідією, що приїхала через границю, остаточне розчарування Самгина в ній. Філософія Валентина Безбедова, знайомого Марини, що заперечує всякий зміст в історії. Девіз «не хочу» — третій «ключовий» мотив повести, що виражає неприйняття Самгиным усього світобудови, у якому йому як би немає місця. Марина й старець Захарій — тип «народного» релігійного діяча. Релігійні «піклування» у Марини, які підглядає Самгин і які остаточно переконують його у своїй відірваності від народної стихії. Від’їзд за кордон. Берлин, нудьга. Картини Босха в галереї, які зненацька збігаються зі світорозумінням Самгина (роздробленість світобудови, відсутність ясного образа людини). Зустріч із матір’ю у Швейцарії; взаємне нерозуміння. Самгин залишається в круглій самітності. Самогубство Лютова в Женеві; слова Алині Телепневой: «Утік Володя…» Париж. Зустріч із Мариною Зотовой. Попів і Бердников, які намагаються підкупити Самгина, щоб він був їхнім таємним агентом при Зотовой і повідомляв про її можливу угоду з англійцями. Різка відмова Самгина. Повернення в Росію. Убивство Марини Зотовой. Загадкові обставини, з ним зв’язані. Підозра падає на Безбедова, що все заперечує й дивним образом гине у в’язниці до початку суду. Москва. Смерть Варвари. Слова Кутузова про Леніна як єдиному щирому революціонері, що бачить крізь майбутнє. Самгин і Дронов. Спроба організації нової газети ліберально — незалежної користі. Розмови навколо збірника «Віхи»; думки Самгина: «Звичайно, ця смілива книга викличе шум. Удар дзвона серед ночі. Соціалісти будуть люто заперечувати. І не одні соціалісти. «Свист і дзенькіт з усіх боків». На поверхні життя здметься ще десяток міхурів». Смерть Толстого. Слова служниці Гафії: « Лев — Те Николаич помер… Ч