korotkij zmist zhittya devida kopperfilda dikkens ch chast 1 - Шкільний Всесвіт

Життя Дэвида Копперфилда, розказана їм самим

Дэвид Копперфилд народився наполовину сиротою — через півроку після смерті свого батька. Трапилося так, що тільки він з’явиться на світло була присутня тітка його батька, мисс Бетси Тротвуд — її шлюб був настільки невдалий, що вона зробилася чоловіконенависницею, повернулася до дівочого прізвища й оселилася в глухомані. До одруження племінника вона дуже любила його, але примирилася з його вибором і приїхала познайомитися з його дружиною лише через півроку після його смерті. Мисс Бетси виразила бажання стати хресною матір’ю новонародженої дівчинки (їй хотілося, щоб народилася неодмінно дівчинка), попросила назвати її Бетси Тротвуд Копперфилд і намірилася «як варто виховати її», оберігаючи від всіх можливих помилок. Довідавшись же, що народився хлопчик, вона була настільки розчарована, що, не попрощавшись, покинула будинок свого племінника назавжди.

У дитинстві Дэвид оточений турботами й любов’ю матері й няньки Пегготи. Але його мати виходить заміж у другий раз.

На час медяного місяця Дэвида з нянькою відправляють у Ярмут, погостювати в брата Пегготи. Так він уперше виявляється в гостинному будинку — баркасі й знайомиться з його мешканцями: містером Пегготи, його племінником Хэмом, його племінницею Эмли (Дэвид по — детски закохується в неї) і вдовою його компаньйона миссис Гаммидж.

Повернувшись додому, Дэвид знаходить там «нового тата» — містера Мардстона й зовсім, що змінилася матір: тепер вона боїться приголубити його й у всім підкоряється чоловікові. Коли в них поселяється ще й сестра містера Мардстона, життя хлопчика стає зовсім нестерпною. Мардстоны досить пишаються своєю твердістю, розуміючи під нею «тиранічна, похмура, зарозуміла, диявольська вдача, властивий їм обом». Хлопчика вчать будинку; під лютими поглядами вітчима і його сестри він тупіє від страху й не може відповісти уроку. Єдина радість його життя — батьківські книги, які, на щастя, виявилися в його кімнаті. За погане навчання його позбавляють обіду, дають потиличники; нарешті, містер Мардстон вирішує вдатися до пороття. Як тільки перший удар обрушився на Дэвида, він вкусив руку вітчима. За це його відправляють у школу Сэлем Хауз — прямо в розпал канікул. Мати холодно попрощалася з ним під пильним поглядом мисс Мардстон, і лише коли візок від’їхав від будинку, вірна Пегготи нишком вискочила в неї й, обсипавши «свого Дэви» поцілунками, постачила кошиком з ласощами й гаманцем, у якому, крім інших грошей, лежали дві напівкрони від матері, загорнені в папірець із написом: «Для Дэви. З любов’ю». У школі його спина була негайно прикрашена плакатом: «Бережіться! Кусається!» Канікули кінчаються, у школу вертаються її мешканці, і Дэвид знайомиться з новими друзями — визнаним лідером серед учнів Джемсом Стирфордом, шістьома роками старше його, і Томми Трэдлсом — «самою веселою й самою нещасним», Школою керує містер Крикл, чий метод викладання — залякування й пороття; не тільки учні, але й домашні смертельно бояться його. Стирфорд, перед яким містер Крикл підлещується, бере Копперфилда під своє заступництво — за те, що той, як Шехерезада, ночами переказує йому зміст книг з батьківської бібліотеки.

Наступають різдвяні канікули, і Дэвид їде додому, ще не знаючи, що цій його зустрічі з матір’ю призначено стати останньої: незабаром вона вмирає, умирає й новонароджений брат Дэвида. Після смерті матері Дэвид уже не вертається в школу: містер Мардстон пояснює йому, що утворення коштує грошей і таким, як Дэвид Копперфилд, воно не придасться, тому що їм настав час заробляти собі на життя. Хлопчик гостро почуває свою занедбаність: Мардстоны розрахували Пегготи, а добра нянька — єдиний у світі людин, що любить його. Пегготи вертається в Ярмут і виходить заміж за возія Баркиса; але перед тим, як розстатися, вона впросила Мардстонов відпустити Дэвида погостювати в Ярмуте, і він знову попадає в будинок — баркас на березі моря, де всі співчувають йому й усе до нього добрі — останній ковток любові перед тяжкими випробуваннями.

Мардстон відсилає Дэвида в Лондон працювати в торговому домі «Мардстон і Гринби». Так у десять років Дэвид вступає в самостійне життя — тобто стає рабом фірми. Разом з іншими хлопчиками, вічно голодний, він цілими днями миє пляшки, почуваючи, як поступово забуває шкільну премудрість і жахаючись при думці про те, що його може побачити хто — небудь із колишнього життя. Його страждання сильні й глибокі, але він не скаржиться.

Дэвид дуже привязывается до родини хазяїна своєї квартири містера Микобера, легковажного невдахи, осаджува_ постійно кредиторами й живучого у вічній надії на те, що коли — небудь «щастя нам посміхнеться». Миссис Микобер, що легко впадає в істерику й настільки ж що легко утішається, раз у раз просить Дэвида знести в заставу те срібну ложку, те щипчики для цукру. Але й з Микоберами доводиться розстатися: вони попадають у боргову в’язницю, а після звільнення відправляються шукати щастя в Плімут. Дэвид, у якого не залишається в цьому місті ні єдиної близької людини, твердо вирішує бігти до бабусі Тротвуд. У листі він запитує в Пегготи, де живе його бабуся, і просить надіслати йому в борг полгинеи. Одержавши гроші й досить непевна відповідь, що мисс Тротвуд живе «десь біля Дувра», Дэвид збирає свої речі в скриньку й відправляється до станції поштових карет; по дорозі його грабують, і, уже без скриньки й без грошей, він відправляється в шлях пішки. Він ночує під відкритим небом і продає куртку й жилет, щоб купити хліби, він піддається безлічі небезпек — і на шостий день, голодний і брудний, з розбитими ногами, приходить у Дувр. Щасливо знайшовши будинок бабусі, ридаючи, він розповідає свою історію й просить заступництва. Бабуся пише Мардстонам і обіцяє дати остаточну відповідь після розмови з ними, а поки Дэвида миють, годують обідом і укладають у справжню чисту постіль.

Поговоривши з Мардстонами й зрозумівши всю міру їх угрюмства, брутальності й жадібності (користуючись тим, що мати Дэвида, що вони звели в могилу, не обмовила в заповіті частку Дэвида, вони заволоділи всім «її майном, не виділивши йому ні пенсу), бабуся вирішує стати офіційним опікуном Дэвида.

Нарешті Дэвид вертається до нормального життя. Бабуся його хоча й чудакувата, але дуже й дуже добра, причому не тільки до свого внучатого племінника. У будинку в неї живе тихий божевільний містер Дикий, котрого вона врятувала від Бедламу. Дэвид починає вчитися в школі доктора Стронга в Кентербери; оскільки місць у пансіоні при школі вже ні, бабуся із вдячністю приймає пропозицію свого юриста містера Уикфилда оселити хлопчика в нього. Після смерті дружини містер Уикфилд, заливаючи горі, став харчувати непомірну пристрасть до портвейну; єдине світло його життя — дочка Агнес, однолітка Дэвида. Для Дэвида вона також стала добрим ангелом. У юридичній конторі містера Уикфилда служить Урия Хип — огидний тип, рудий, що ізвивається всім тілом, з незакрывающимися червоними, без вій, очами, з вічно холодними й вологими руками, до кожної своєї фрази, що догідливо додає: «ми люди маленькі, смиренні».

Школа доктора Стронга виявляється повною протилежністю школі містера Крикла. Дэвид успішно вчиться, і щасливі шкільні роки, зігріті любов’ю бабусі, містера Дика, доброго ангела Агнес, пролітають миттєво.

Після закінчення школи бабуся пропонує Дэвиду з’їздити в Лондон, відвідати Пегготи й, відпочивши, вибрати собі справа по душі; Дэвид відправляється подорожувати. У Лондоні він зустрічає Стирфорда, з яким учився в Сэлем Хаузе. Стирфорд запрошує його погостювати у своєї матері, і Дэвид приймає запрошення. У свою чергу, Дэвид запрошує Стирфорда поїхати з ним у Ярмут.

Вони приходять у будинок — баркас у момент заручин Эмли й Хэма, Эмли виросла й розцвіла, жінки всієї округи ненавидять неї за красу й уміння одягатися зі смаком; вона працює швачкою. Дэвид живе в будиночку своєї няньки, Стирфорд у трактирі; Дэвид цілими днями бродить по цвинтарі навколо рідних могил, Стирфорд ходить у море, улаштовує гулянки для моряків і зачаровує все населення узбережжя, «спонукуваний неусвідомленим прагненням панувати, беззвітною потребою скоряти, завойовувати навіть те, що не має для нього ніякої ціни». Як покається Дэвид, що привіз його сюди!

Стирфорд спокушає Эмли, і напередодні весілля вона тікає з ним, «щоб повернутися леді або зовсім не повернутися». Серце Хэма розбите, він жадає забутися в роботі, містер Пегготи відправляється шукати Эмли по світлу, і в будинку — баркасі залишається одна лише миссис Гаммидж — щоб у віконці завжди горіло світло, на випадок, якщо Эмли повернеться. Довгі роки про неї немає ніяких звісток, нарешті Дэвид довідається, що в Італії Эмли втекла від Стирфорда, коли той, знудивши нею, запропонував їй вийти заміж за свого слугу.

Бабуся пропонує Дэвиду обрати кар’єру юриста — проктора в Докторі Коммонс. Дэвид погоджується, бабуся вносить тисячу фунтів за його навчання, улаштовує його побут і вертається в Дувр.

Починається самостійне життя Дэвида в Лондоні. Він радий знову зустріти Томми Трэдлса, свого друга по Сэлем Хаузу, що теж трудиться на юридичному поприщі, але, будучи бідний, заробляє собі на життя й навчання самостійно. Трэдлс заручений і з жаром розповідає Дэвиду про своєї Софи. Дэвид теж закоханий — у Дору, дочку містера Спенлоу, власника фірми, де він навчається. Друзям є про що поговорити. Незважаючи на те що життя його не балує, Трэдлс дивно добродушний. З’ясовується, що хазяї його квартири — дружини Микоберы; вони, як звичайно, обплутані боргами. Дэвид радий відновити знайомство; Трэдлс і Микоберы становлять коло його спілкування, поки Микоберы не відправляються в Кентербери — під тиском обставин і окрилені надією, що «щастя їм посміхнулося»: містер Микобер одержав роботу в конторі «Уикфилд і Хип».

Урия Хип, уміло граючи на слабості містера Уикфилда, став його компаньйоном і поступово прибирає контору до рук. Він навмисно заплутує рахунки й безсовісно грабує фірму і її клієнтів, згуртовуючи містера Уикфилда й вселяючи йому переконання, що причина тяжкого становища справ — його пияцтво. Він поселяється в будинку містера Уикфилда й домагається Агнес. А Микобер, повністю від нього залежний, найнятий допомагати йому в його брудній справі.

Одна з жертв Урии Хипа — бабуся Дэвида. Вона розорена; з містером Дикому й з усіма пожитками вона приїжджає в Лондон, здавши свій будинок у Дувре, щоб прокормитися. Дэвид нітрохи не збентежений цією звісткою; він надходить працювати секретарем до доктора Стронгу, що відійшов від справ і оселився в Лондоні (йому порекомендувала це місце добрий ангел Агнес); крім того, вивчає стенографію. Бабуся веде їхнє господарство так, що Дэвиду здається, начебто він став не бідніше, а богаче; містер Дикий заробляє перепискою паперів. Опанувавши ж стенографією, Дэвид починає дуже непогано заробляти як парламентський репортер.

Довідавшись про зміну фінансового становища Дэвида, містер Спенлоу, батько Дори, відмовляє йому від будинку. Дора теж боїться бідності. Дэвид безутішний; але коли містер Спенлоу раптово помер, з’ясувалося, що справи його в повнім безладді, — Дора, що тепер живе в тіточок, нітрохи не богаче Дэвида. Дэвиду дозволено відвідувати її; тіточки Дори прекрасно поладили з бабусею Дэвида. Дэвида злегка бентежить, що все ставляться до Дори як до іграшки; але сама вона не має нічого проти. Досягши повноліття, Дэвид жениться. Цей шлюб виявився недовгим: через два роки Дора вмирає, не встигши повзрослеть.

Містер Пегготи знаходить Эмли; після довгих митарств вона добралася до Лондона, де Марта Энделл, занепала дівчина з Ярмута, що Эмли колись допомогла, у свою чергу рятує її й приводить у квартиру дядька. (Ідея залучити до пошуків Эмли Марту належала Дэвиду.) Містер Пегготи тепер має намір емігрувати в Австралію, де ніхто не буде цікавитися минулим Эмли.

Тим часом містер Микобер, не в силах брати участь у шахрайствах Урии Хипа, за допомогою Трэдлса викриває його. Добре ім’я містера Уикфилда врятовано, бабусі й іншим клієнтам повернуті стани. Повні подяки, мисс Тротвуд і Дэвид платять по векселях Микобера й позичають цьому славному сімейству грошей: Микоберы теж вирішили їхати в Австралію. Містер Уикфилд ліквідує фірму й іде на спочинок; Агнес відкриває школу для дівчинок.

Напередодні відплиття пароплава в Австралію на Ярмутском узбережжя трапилася страшна бура — вона віднесла життя Хэма й Стирфорда.

Після смерті Дори Дэвид, що став відомим письменником (від журналістики він перейшов до белетристики), відправляється на континент, щоб, працюючи, перебороти своє горе. Повернувшись через три роки, він жениться на Агнес, що, як виявилося, все життя любила його. Бабуся нарешті стала хресною матір’ю Бетси Тротвуд Копперфилд (так кличуть одну з її правнучок); Пегготи няньчить дітей Дэвида; Трэдлс також одружений і щасливий. Емігранти чудово влаштувалися в Австралії. Урия Хип утримується у в’язниці, керованої містером Криклом.

Таким чином, життя все розставила по своїх місцях