korotkij zmist zhittya arsenyeva bunin i a - Шкільний Всесвіт

Олексій Арсеньєв народився в 70 — х рр. XIX в. у середній смузі Росії, у батьківській садибі, на хуторі Каменка. Дитячі роки його пройшли в тиші непомітної російської природи. Безкрайні поля з ароматами трав і квітів улітку, неозорі сніжні простори взимку народжували загострене почуття краси, що формувало його внутрішній мир і зберігся на все життя. Годинниками він міг спостерігати за рухом хмар у високому небі, за роботою жука, що заплутався в хлібних колоссях, за грою сонячних променів на паркеті вітальні. Люди ввійшли в коло його уваги поступово. Особливе місце серед них займала матір: він почував свою «неподільність» з нею. Батько залучав життєлюбством, веселою вдачею, широтою натури й ще своїм славним минулим (він брав участь у Кримській війні). Брати були старше, і в дитячих забавах подругою хлопчика стала молодша сестра Оля. Разом вони обстежили таємні куточки саду, город, садибні будівлі — усюди була своя принадність.

Потім у будинку з’явилася людина на прізвище Баскаків, що став першим учителем Алеши. Ніякого педагогічного досвіду в нього не було, і, швидко вивчивши хлопчика писати, читати й навіть французькій мові, до наук по — справжньому він учня не прилучила. Його вплив був в іншому — у романтичному відношенні до історії й літератури, у поклонінні Пушкіну й Лермонтову, що заволодів назавжди душею Алеши. Все придбане в спілкуванні з Баскаковым дало поштовх уяві й поетичному сприйняттю життя. Ці безтурботні дні скінчилися, коли прийшов час надходити в гімназію. Батьки відвезли сина в місто й оселили в міщанина Ростовцева. Обстановка була вбогої, середовище зовсім чужої. Уроки в гімназії велися казенно, серед викладачів не найшлося людей скільки — небудь цікавих. Всі гімназичні роки Алеша жив тільки мрією про канікули, про поїздку до рідних — тепер уже в Батурино, маєток померлої бабусі, оскільки Каменку батько, стиснутий у засобах, продав. Коли Алеша перейшов в 4 — й клас, трапилося нещастя: був арештований за причетність до «соціалістів» брат Георгій. Він довго жив під чужим ім’ям, ховався, а потім приїхав у Батурині, де його по доносі прикажчика одного із сусідів і взяли жандарми. Ця подія стала більшим потрясінням для Алеши. Через рік він кинув гімназію й вернувся під батьківський дах. Батько спочатку сварився, але потім вирішив, що покликання сина не служба й не господарство (тим більше що господарство занепадало), а «поезія душі й життя» і що, може бути, з нього вийде новий Пушкін або Лермонтов. Сам Алеша мріяв присвятити себе «словесній творчості». Розвитку його дуже сприяли довгі розмови з Георгієм, якого звільнили з в’язниці й вислали в Батурині під нагляд поліції. З підлітка Олексій перетворювався в юнака, він змужнів тілесно й духовно, відчував у собі міцніючі сили й радість буття, багато читав, міркував про життя й смерть, бродив по околицях, бував у сусідніх садибах. Незабаром він пережив першу закоханість, зустрівши в будинку одного з родичів там молоденьку дівчину, що гостювала, Анхен, розлуку з якої пережив як щире горе, через що навіть отриманий у день її від’їзду петербурзький журнал з публікацією його віршів не приніс теперішньої радості. Але потім пішли легкі захоплення панянками, що приїжджали в сусідні маєтки, а потім і зв’язок із замужньою жінкою, що служила покоївці в садибі брата Миколи. Це «божевілля», як називав свою пристрасть Олексій, скінчилося завдяки тому, що Микола зрештою розрахував винуватницю непорядної історії. В Олексію усе більше відчутно дозрівало бажання покинути майже розорене рідне гніздо й почати самостійне життя. Георгій до цього часу перебрався в Харків, і молодший брат вирішив поїхати туди ж. З першого дня на нього обрушилася безліч нових знайомств і вражень. Оточення Георгія різко відрізнялося від сільського. Багато хто з людей, що входили в нього, пройшли через студентські кружки й рухи, побували у в’язницях і посиланнях. При зустрічах кипіли розмови про пекучі питання російського життя, порицался спосіб правління й самих правителів, проголошувалася необхідність боротьби за конституцію й республіку, обговорювалися політичні позиції літературних кумирів — Короленко, Чехова, Толстого. Ці застільні бесіди й суперечки підігрівали в Олексію бажання писати, але разом з тим мучила нездатність до його практичного втілення. Неясне щиросердечне безладдя спонукало до яких — небудь змін. Він вирішив побачити нові місця, відправився в Крим, був у Севстополі, на берегах Дінця й, вирішивши вже повернутися в Батурино, по шляху заїхав в Орел, щоб глянути на «місто Лєскова й Тургенєва». Там він розшукав редакцію «Голосу», де ще раніше задумував знайти роботу, познайомився з редактором Надією Авиловой і одержав речення співробітничати у виданні. Поговоривши про справи, Авилова запросила його в їдальню, приймала по — домашньому й представила гостеві свою кузину Лику. Усе було зненацька й приємно, однак він навіть припустити не міг, яку важливу роль предназначила доля цьому випадковому знайомству. Спочатку були просто веселі розмови й прогулянки, що доставляли задоволення, але поступово симпатія до Лику перетворювалася в більше сильне почуття. Захоплений ним, Олексій постійно метався між Батурином і Орлом, закинув заняття й жил тільки зустрічами з дівчиною, вона те наближала його до себе, то відштовхувала, то знову викликала на побачення. Відносини їх не могли залишитися непоміченими. Одного чудового дня батько Лики запросив Олексія до себе й досить дружелюбну бесіду завершив рішучою нез