korotkij zmist zapiski mislivcya kasyan z garnoi mechi turgenyeva po - Шкільний Всесвіт

Автор вертається у возі з полювання. Шлях перетинає тра — урный поїзд: священик і мужики з оголеними головами несуть труну. У народі гчпта^тся, що зустріти на дорозі спокій — ника — дурна прикмета. Через якийсь час візник осту — навливается, повідомляє автора, що в їхнього воза зламалася вісь, і додає, що по супровідну труну бабам довідався, кого хо — ронят (Мартин — теслі).

На зламаній осі автор і візник абияк добираються до Юдиных виселок, що складаються із шести маленьких низеньких хатинок. У двох хатах не виявляється нікого, нарешті, у дворі третього будинку автор натикається на людину, що спить на припеке. Розбудивши його, він виявляє, що це «карлик років п’ятдесятьох, маленький, з маленькою, смаглявою й зморщеною особою, гострим носиком, карими, тільки — но помітними вічками й кучерявенькими густими чорними волоссями». Карлик був чрезвы — чайно худим і кволим. Автор запитує, де можна дос — тать нову вісь, карлик у відповідь цікавиться, уже не чи мисливці вони. Одержавши позитивну відповідь, карлик говорить: » Пта — Шек небесних стріляєте, мабуть?

Так звірів лісових? І не гріх вам божих пташинок убивати, кров проливати неповинну?» Автор дивується, але, проте, повторює своє прохання. Старий відмовляється, говорить, що нікого ні, що допомогти не — кому, а сам він утомився, тому що їздив у місто. Автор пропонує заплатити, старий від плати відмовляється

Нарешті карлик з — глашается відвести подорожан на вирубки, де, за його словами, можна знайти гарну дубову вісь. Візник, побачивши карлика, здоровається з ним, називаючи Касяном, і повідомляє про зустрінутий — ний по дорозі жалобної процесії, дорікає Касяна, що він не вилікував Мартина — Теслі (Касян — лікар). Касян проводжає автора й візника до вирубки, потім спра — шивает автора, куди той направляється, і, довідавшись, що на полювання, проситься з ним. По дорозі автор спостерігає за Касяном. Кась — Ян ходить незвичайно моторно й підстрибує на ходу, не випадково односільчани прозвали його «блоха». Касян пересви — стывается із птахами, нагинається, зриває якісь травички, кла — дет їх за пазуху, бурмоче щось собі під ніс, час від време — не поглядає на автора дивним, допитливим поглядом

Вони довго ходять, дичина не попадається. Нарешті автор зауважує ка — кую — те птаха, стріляє, попадає. Касян у цей час закрыва — ет ока рукою й не ворушиться, потім підходить до тому місцю, де впав птах, качає головою й бурмоче, що це гріх. Сле — дуст опис прекрасного дня, одухотвореної росіянці пер — пологи. Раптово Касян запитує, для чого «пан» пташинку вбив

Коли автор відповідає, що деркач — дичина і його є можна, Касян заперечує, що автор убив його зовсім не через те, що був голодний, а для потіхи своєї. Говорить, що «вільна пти — ца» людині в їжу «не покладена», що йому відпущені інші їжа й питво — «хліб, води небесні так тварина ручна від древніх батьків (кури, качки й проч.)». Коли автор цікавиться, не греш — але чи, на думку Касяна, і рибу вбивати, той відповідає, що «риба — тварина німа, у неї кров холодна», що вона «не чув — ствует», а кров — «свята справа».

Автор запитує, чим живе Касян, чим промишляє. Той відповідає, що живе, «як господь велить», а до весни солов’їв ловить, але не вбиває їх, тому що «смерть і так своє візьме». Згадує він про Мартина — Пліт — Нике, що «недовго жив і помер, а дружина його тепер убива — ется про чоловіка, про дитинок малих».

Пійманих солов’їв Касян від — дає «добрим людям». Автор дивується й запитує, чим ще займається Касян. Той відповідає, що нічим більше не зайнятий, тому що з нього працівник поганий

Однак він грамотний. Сім’ї в нього немає. Тоді автор запитує, чи дійсно Касян лікує. Одержавши позитивну відповідь, автор цікавиться, від — чого тоді Касян не вилікував Мартина — Теслі. Касян го — ворит, що пізно довідався про хворобу, а крім того, всі однаково вмирають тоді, коли кому судилося. Далі Касян рас — каже, що родом сам з Гарної Мечі — села верст за сто звідси, що переселили їх сюди року чотири назад.

Касян вспо — минает про красу своїх рідних місць, говорить, що не ладь по^ — бувати на своїй батьківщині. Виявляється, що Касян багато » хо — дил» — і в Симбірськ, і в Москву, і на » Оку — Годувальницю», і на » Волгу — Матінку», «багато людей бачив» і «у містах побував чесних». У рідні місця, незважаючи на це, не заходив, і ті — перь про це жалує. Касян починає наспівувати пісеньку, кото — рую складає тут же, на ходу. Це дивує автора

Раптово автор і Касян зустрічають дівчинку років восьми, з якої Касян здоровається й стосовно якої автор зауважує у свого супутника незрозумілу ніжність. Автор спра — шивает, уже не чи дочка це його, але Касян ухиляється від відповіді, називаючи дівчинку «сродственницей». Більше авторові нічого з Касяна витягнути не вдається

Після повернення на висілки. Касян раптом зізнається, що це він всю дичину панові «відвів». Автор скептично ставиться до такої заяви

Аннушки (яку автор і Касян зустріли в лісі) у хаті ні, зате сто — ит кузовок із грибами, які вона збирала. Касян раптом де — лается мовчазний і непривітний, їжа й питво для коней гос — тей виявляються погані. Полагодивши вісь, автор і візник з не — задоволенням їдуть

Дорогою автор намагається випитати у візника, що за людина Касян. Той відповідає, що «чудесна людина», ремствує на те, що він не працює, а «бовтається що вівця безмежна». Кучері лають Касяна, говорячи, що він людина «незгідн і марний», хоча й визнає, що співає він добре. На питання про те, як лікує Касян, візник відповідає, що лікує погано, що все це дурниця, хоча згадує, що самого його Касян вилікував від золотухи

На питання, хто така дівчинка, що живе в будинку Касяна, візник відповідає, що сирота, що ма — тери її ніхто не знає, що, можливо, Касян є її від — цом — вуж боляче вона на нього змахує, але до кінця про це нікому нічого не відомо. Під кінець візник припускає, що Касян ще чого доброго здумає Аннушку грамоті вчити, оскільки такий вуж він «непостійний, нерозмірний» чоло — вік