korotkij zmist xto boitsya virdzhinii vulf olbi e - Шкільний Всесвіт

Хто боїться Вірджинії Вулф

Кожний акт тут має свій підзаголовок: «Гри й забави», «Вальпургиева ніч», «Вигнання біса».

Сорокашестилетний Джордж, доктор філософії, викладач якогось коледжу в Новій Англії, і його дружина Марта (вона на шість років старше чоловіка) вертаються пізно ввечері додому після прийому в батька Марти, ректора того ж коледжу. Уже на порозі вони починають вести між собою звичну перепалку, що безупинно триває вже багато років.

За ці роки Марта й Джордж навчилися неабияк мучити один одного, кожний знає уразливі місця іншого й «б’є без промаху». Чоловік не виправдав очікувань Марти: вона і її батько колись сподівалися, що Джордж стане деканом історичного факультету, а пізніше — спадкоємцем батька, тобто ректором. Властиво, Марта так і підбирала чоловіка — із прицілом, щоб спочатку прибудувати його на першу ієрархічну сходинку, а потім ліпити по образі й подобі тестя й згодом урочисто звести його у вищий пре подавательский ранг. Але Джордж виявився не настільки покладливий, як очікували, — ця жива людина мала власне подання про свою долю, однак був не настільки сильним, щоб протиставити свою волю прагматичному честолюбству Марти. Втім, сил у нього вистачило, щоб поплутати всі плани ректорського сімейства й навіть насмілитися написати роман, що викликав у ректора настільки сильна відраза, що той вирвав у зятя обіцянка в жодному разі не друкувати його. Тоді — Те Березня й оголосила чоловікові війну, що віднімає в подружжя всі сили, виснажує й висушує їх.

Джордж і Марта — неабиякі люди, блискуче володіють словом, і їхня словесна дуель — невичерпне джерело уїдливих гострот, блискучих парадоксів і влучних афоризмів. Після чергової пікіровки Марта повідомляє чоловікові, що чекає гостей, — батько просив «приголубити» молоде покоління коледжу.

Незабаром з’являються й гості — викладач біології Никнув, прагматичный і холодного парубків, із дружиною Хани, непоказної худышкой. Поруч із, що ввійшли в кураж Джорджем і Мартою ця пара виглядає трохи замороженої: молоді чоловіки явно не володіють ситуацією. Никнув — гарний парубок, і Джордж швидко метикує, що Марта не ладь розважитися з новим викладачем, звідси й настільки поспішне запрошення в гості. Джорджеві, що звик до постійних каверзів дружини, таке відкриття тільки забавно; єдине його прохання до дружини — ні словом не згадувати про їхнього сина.

Однак Марта, що вийшла ненадовго з Хани, устигає не тільки нарядитися у своє краще вечірнє плаття, але й проінформувати молоду жінку, що в них із Джорджем є син, якому завтра виконується двадцять один рік. Джордж у люті. Починається нова серія взаємних уколів і відкритих образ. Підпилої Хани від усього цього стає погано, і Марта волочить її у ванну.

Залишившись наодинці з Ником, Джордж обирає того новим об’єктом для нападок, малюючи перспективи просування Ника по службі й пророчо заявляючи, що він може досягти багато чого, підлещуючись перед професорами й валяючись у постелі з їхніми дружинами. Никнув не заперечує, що таке приходило йому в голову. Він толком не розуміє, що відбувається в цьому будинку, які насправді відносини між чоловіками, і те регоче над гостротами Джорджа, те готовий битися з ним на кулаках. У мінуту відвертості Никнув розповідає, що женився на Хани без любові, тільки тому, що думав, начебто вона завагітніла. А вагітність була мнимої, істеричної — живіт швидко обпав. Але адже є й інші причини, припускає Джордж. Напевно, гроші? Никнув не заперечує: батько Хани очолював якусь секту, і після його смерті стан, нажитий їм на почуттях віруючих, виявилося досить значним.

Поки п’яна Хани відпочиває на кахельній підлозі ванною, Марта веде Ника у свою спальню. Хоча до цього Джордж зображував повну байдужість до інтрижки, але тепер у люті шпурляє книгу, що перед цим тримав у руці, вона зачіпає дверні дзвіночки, і ті вдаряються один про іншійа з розпачливим дребезгом. Дзенькіт будить Хани, і та, ще не що зовсім оправилася від нудоти, з’являється у вітальні. «Хто дзвонив?» — запитує вона, Джордж повідомляє їй, що принесли телеграму про загибель їх з Мартою сина. Березні він ще не говорив — та нічого не знає.

Ця звістка робить враження навіть на до всьому байдужу Хани, на її очах виступають п’яні сльози.

Джордж же врочисто посміхається: він підготував наступний хід: Марті — мат…

Уже майже розвидніло. Березня у вітальні. Вона із працею перемагає відразу від близькості з Ником («у деяких змістах ви, прямо скажемо, не блищите»). Із сумним смутком говорить Марта про їхні відносини із Джорджем, говорить не Нику, а — у простір: «Джордж і Марта — смутно, смутно, смутно… Він може ощасливити мене, а я не хочу щастя й все — таки чекаю щастя». Отут навіть Никнув з його тупуватою прямолінійністю метикує, що не всі так просто в цій домашній війні, — видимо, колись цих двох з’єднувало почуття значно більше піднесене, чим у них з Хани.

Джордж, ЩоЗ’явився, блазнює, дуріє, дражнить Марту, щосили приховуючи, що її невірність ранить його. А потім пропонує зіграти в гру «Рости дитини», пропонуючи гостям послухати, як вони з Мартою виховували сина. Не Марта, що очікує підступу, втрачає пильність і, приєднавшись до Джорджа, згадує, який син був здоровий опецьок, які в нього були прекрасні іграшки й т.д. І отут раптово Джордж завдає нищівного удару, оголосивши про смерть сина. «Ти не маєш права, — кричить Марта, — він наша загальна дитина». — «Ну й що, — парирує Джордж, — а я взяв і його вбив». До Ника нарешті доходить, що за дивовижну й жорстоку гру ведуть нові знайомі. Ці двоє видумали дитини, насправді того немає й ніколи не було. Березня вибовкала їхню таємницю, а Джордж помстився, поклавши кінець їхній давній грі. Тривала вечірка підійшла до кінця. Никнув і Хани нарешті йдуть. Притихла Марта нерухомо сидить у кріслі.

Джордж із несподіваною теплотою запитує, чи не налити їй чого — небудь випити. І вперше Марта відмовляється від алкоголю.

Довгий час вигадка про сина допомагала Марті й Джорджеві коротати життя вдвох, заповнювати порожнечу їхнього існування. Рішучий учинок Джорджа вибив звичний ґрунт з — під ніг. Ілюзія розбита вщент, і їм поневоле прийде мати справа з реальністю. Тепер вони — просто бездітна пара, без ідеалів і високих прагнень, вони пішли в минулому на угоду із власною совістю й потім нагромаджували обман на обман. Але тепер у них з’явився шанс побачити себе такими, які вони є, жахнутися й, може, спробувати почати всі спочатку. Адже на відміну від Хани й Ника вони ще гарячих, повні емоційних сил люди. «Так буде краще», — упевнено говорить Джордж. Справді, навіщо їм «боятися Вірджинії Вулф»? Але ні, мерзлякувато кутаючись, Марта тужливо вимовляє: «Боюся… Джордж… я боюся».

Додав: