korotkij zmist vognem i mechem senkevicha po glavax chastina 2 - Шкільний Всесвіт

А незабаром Збараж осаджує Хмельницький. Запекло рубається Володыевский. Мій учень! — гордо говорить Заглоба.

Під час страшного штурму він і сам з переляку вбиває відважного козацького отамана Бурляя. А щасливому панові Лонгинусу вдається — таки відітнути три голови разом! Але в міцності кінчаються провіант і порох. Пан Лонгинус береться прослизнути повз козаків у Сокир, до короля, за підмогою. Панові Подбипятке непорочність не терпиться збути!

— бушує Заглоба. І все — таки він, Володыевский і Скшетуский готові йти із другом на вірну смерть. Але князь Вишневецкий велить пробиратися в Сокир по одному. Першим відправляється пан Лонгинус — і гине лютою смертю

Другим іде Скшетуский. Виснажен, голодний і хворий, пробирається він по ріці й болотам повз ворогів. І от у королівських покоях з’являється страшна істота в закривавлених лахміттях, більше схоже на примару. Ледь тримаючись на ногах, розповідає Скшетуский про нечуваний героїзм своїх товаришів

Вражений король негайно посилає свої загони на допомогу обложеним. Я боржник твій, говорить він Скшетускому. Вісім днів пролежавши в маренні, Ян приходить у себе — і бачить щокату фізіономію Редзяна. І хоч велів юнакові ксьондз поки помовчувати, боячись, як би Скшетуский від радості не помер, Редзян не витримує й розповідає, як вони Олену врятували, як він з нею від татар поскакав так потрапив у руки брата Горпыны, Дінця, і той сам дівчину до Богуну везти хотів, але отут поляки приспіли; козаків порубали, Дінця на кіл посадили, а Редзян, ледве віднадивши від Олени молодих шляхтичів, привіз панянку в Замостье.

Отут у кімнату вбігають Володыевский і змарнілий Заглоба. Під Зборовом укладений мир, облога знята! І підхопившись на коней, друзі мчаться назустріч Олені

Углядівши карету, Скшетуский спішується, падає на коліна, і серед загального переполоху його обіймають ніжні руки улюбленої. Розчулений Заглоба ледь не забуває сказати Янові, що Володыевский знову ранив Богуна й у полон взяв. Так Богун, схоже, сам смерті шукав…

Вишневецкий хотів його на кіл посадити, а потім вирішив віддати Скшетускому. «Великої відваги це воїн до того ж нещасливий, — говорить Ян. — Я його не принижу…» Усі славлять Скшетуского — героя Збаража

Ян, як справжній лицар — християнин, смиренно опускає голову. Ока ж Олени сіяють гордістю: адже мужняя слава для дружини — що сонячне світло для землі. Епілог

Довго ще тривала ця війна. Хоробро воювала шляхта, відважно громив «ляхів» Богун. Історія зберегла пам’ять об безприкладних нього справах

Він заволодів здебільшого земель Вишневецкого, нічиєї влади не визнавав, жив же в Разлогах. Там начебто й умер. І до самої смертної години жодного разу не опромінювала особи його посмішка