korotkij zmist vognem i mechem senkevicha po glavax chastina 1 - Шкільний Всесвіт

Незабаром Скшетуский довідається, що Хмельницький баламутить козаків проти шляхти. Про це тлумачать старі рубаки, серед яких виділяється важкий сивобородий одноокий пан Заглоба, хвалько й баляндрасник, готовий перепити цілий полк. У корчмі Ян знайомиться й з добродушним і наївним литвином, худим велетнем з обвислими лляними бровами й усищами — паном Лонгинусом Подбипяткой з Мышикишек, збройним величезним мечем Сорвиглавцем. Литвин зізнається Яну, що дала обітниця перебувати в цнотливості, поки за прикладом славного свого предка трьох басурманских голів одним махом не відітне

Але Лонгинусу незабаром сорок п’ять, серце вимагає любові, рід вгасає, а трьох голів зараз відітнути ніяк не вдається… Через кілька днів Скшетуский з паном Лонгинусом відправляються в Лубни, столицю князя Вишневецкого, якому Ян відданий всією душею. У дорозі загін натикається на зламану колимагу; поруч коштують чоловікоподібна баба і юна висока темноволоса красуня із сумними чорними очами. Побачивши дівчину, Ян німіє. А баба пояснює басом: вона — удова князя Курцевича — Булыги, а дівиця — племінниця її, сирота, князівна Олена Курцевич, що перебуває на неї, баби, піклуванні

Ян і Олена закохуються друг у друга з першого погляду — і навіки. Отвезя дам у їхню садибу Разлоги, Ян бачить там чотирьох синів баби — грубих, необтесаних велетнів — і молодого красеня Богуна, знаменитого козацького підполковника, розпачливого молодця з душею неприборканого й безрозсудної, безнадійно закоханого в Олену. Від старого татарина, слуги Олени, Ян довідається, що маєток насправді належить дівчині — от баба й обіцяла її Богуну, сподіваючись остаточно прибрати до рук Разлоги. Адже Богуну, що привіз зі своїх розпачливих кримських набігів незліченні скарби, садиба не потрібна

Але Олена Богуна ненавидить: він при ній людини розрубила. Кров меж їх пала й ненавистю проросла. Ранком Ян просить у баби руки Олени — інакше князь Вишневецкий вижене Курцевичиху з Разлогов.

Ян же, женившись, готовий залишити їй маєток. Сини баби кидаються на Яна з рогатинами, але Курцевичиха, боячись мести князя, змушена пообіцяти Скшетускому Олену. У Лубнах Скшетуский радісно зустрічається із кращим своїм другом — великим фехтувальником паном Михалом Володыевским.

Невисокий цей кавалер з вусиками, що стирчать, вічно в когось сумирно закоханий, швидко переймається симпатією до настільки ж чутливого пана Лонгинусу, з яким ходять вони разом зітхати на вал. На величезного литвина ніжно поглядає одна із придворних дам княгині Вишневецкой, чарівна маленька кокетка Ануся Борзобогатая — Красенская. Пан Лонгинус у розпачі: обітниця не виконана, а спокуса настільки велика! Князь Вишневецкий посилає Скшетуского в Січ — дізнатися, що там відбувається

Проїжджаючи через місто Чигирин, Ян бачить Богуна, що ходить по шинках в обнимку з паном Заглобой. Богун хоче, щоб Заглоба всиновив його й зробив через те шляхтичем. Тоді козакові легше буде женитися на Олені. Заглоба ж намагається ладити з козаками — раптом ті візьмуть гору? Адже всім відомо, що запорожці готовлять похід на «ляхів» і Хмельницький уже попросив підмоги в кримського хана

По дорозі на загін Скшетуского нападають запорожці й татари й після жорстокого бою беруть пораненого Яна в полон. Козаки вимагають смерті «сердитого ляха», але Хмельницький довідається в бранці свого рятівника й відпускає його на волю. Однак той гнівно викриває Хмельницького, що «власних образ і приватних звад заради настільки жахливу буру піднімає». Розгніваний Хмельницький обвинувачує у всім польських магнатів, що безбожно пригноблюють український народ

Назавтра запорізьке військо виступає із Січі. У козацькому обозі везуть расхворавшегося Скшетуского. У напівбезпам’ятстві жахається він: вітчизна в небезпеці, він же не поспішає рятувати її! Незабаром «закривавлене Мовлення Посполитая вже лежить у поросі в ніг козака». Хмельницький відсилає нарешті Скшетуского в Лубни: нехай розповість князеві Вишневецкому, як сильні запорожці

Ян поспішає в Разлоги — верб жаху бачить на місці садиби попелище. А трапилося тут от що: шістнадцятирічний Редзян, слуга Скшетуского й шахрай із шахраїв, якого Ян, ще не доїхавши до Січі, послав з листом до Курцевичихе, велячи їй і Олені негайно вкритися в Лубнах, догодив у руки Богуна. Віднявши в юнака лист, Богун довідається, що Олена засватана за Скшетуского, і мчиться з козаками Вразлоги.

Богун збожеволів від ревнощів і образи: він служив Курцевичам, як пес, видобутком ділився — а з’явився шляхтич, і в козака душу вирвали! Разом з Богуном їде похмурий Заглоба. Хоч він і баламут найперший, але про шкіру своєї піклується досить — і розуміє: якщо Богун умыкнет наречену князівського улюбленця Скшетуского, те і йому, Заглобе, у цю історію замішаному, не зносити голови

У Разлогах Богун убиває двох синів баби й сам одержує рану. Козаки розправляються з Курцевичихой і всією челяддю. Заглоба, перев’язуючи ослабілого отамана, непомітно прикручує його до ліжка й, переконавшись, що козаки перепилися, заявляє Богуну: не видать йому, хамові, шляхтянки! А потім біжить із Оленою із садиби

Але де вкритися? Усюди різанина й кров. Переодягшись бродячими музикантами, Заглоба з Оленою переправляються на «козацький» берег Дніпра. А селяни тим часом спалюють Разлоги, мстячи Курцевичам за жорстокі утиски. У вогні гине й старший син баби, блаженний сліпий Василь.

Довідавшись, що Богун запекло когось шукає, Скшетуский розуміє: Олені вдалося бігти. Ксьондз Муховецкий наставляє Яна: «Негоже більше про своєму власний, чим об батьківщини нещастя журитися!» І Ян з головою йде в справи ратні

Нарешті він зустрічається із Заглобой і чує від нього, що Олена — у неприступному Барі, у черниць. Потім Заглоба розповідає, як потрапили вони з Оленою в табір Хмельницького, як послав Хмельницький його, Заглобу, на Поділля шпигувати й булаву свою дав замість охоронної грамоти. От і зумів Заглоба відвезти Олену в Бар, так ще й відгодував по дорозі. До Скшетускому є нарешті його слуга Редзян. Все це час йому довелося виходжувати пораненого Богуна.

Отаман щедро винагородив юнака — а того взяв: що ж розбійникові — те залишати?! Хоча звичка в Богуна шляхетская. Скшетуский збирається в Бар — вінчатися. І отут приходить страшна звістка: Бар узятий, всі жителі загинули! Друзі бояться, як би Скшетуский з горя розумом не рушив

Ян же зі скам’янілою особою спокійно й ревно несе службу. Після війни він вирішив піти в монастир. Богун разом з відьмою Горпыной, здоровенної девахой, везе опоенную сонним зіллям Олену в Чортовий яр, на Горпынин хутір, де красуню ніхто не знайде. У Барі Богун першим увірвався в монастир, щоб захистити Олену від п’яного наброду, а вона себе — ножем! І якщо що — знову за ніж схопиться…

Прокинувшись на хуторі, у світлиці, прибраної дорогими килимами й тканинами, Олена з жахом бачить красеня Богуна в розкішному вбранні. Ніжно й лагідно молить її отаман про любов. Ніколи! — гордо відповідає Олена

Заглоба спьяну попадає Богуну в лабети — і розуміє: легкою смертю йому, старому, не померти. Богун хвастається, що незабаром обвінчається з Оленою в Києві. Заглобу замикають у хліву, звідки старого визволяє підоспілий пан Володыевский, що у сутичці ранить Богуна.

Незабаром Заглоба й Володыевский знову зіштовхуються з Богуном. Але тепер той їде до королевича Казимиру як посол — і, стало бути, особа отамана недоторканна. Однак Заглоба злими глузуваннями змушує Богуна самого викликати Володыевского на двобій

Страшним ударом Володыевский розсікає отаманові груди. Заглоба перев’язує Богуна — даремно, звичайно, але такий борг християнина. Тепер ніщо не перешкодить друзям відшукати Олену. Згадавши про неї, Заглоба ридає басом, а Володыевский вторить йому тенорком

Але повернувшись у Збараж, де тепер коштують їхні полки, друзі довідаються, що Скшетуский уже відправився на пошуки, почув у Києві про загибель Олени й лежить тепер у потьмаренні. Друзі п’ють мед, зі слізьми змішаний. І отут з’являється Редзян, що недавно бачив оклемавшегося Богуна — і той послав його до Горпыне, сказати, щоб вона Олену в Київ везла. Отаман віддав Редзяну всі свої гроші, а той негайно доніс полякам, де ховається поранений Богун. Друзям це чомусь не подобається, але звістка про те, що Олена жива, змушує їх ридати від щастя

Переодягшись козаками, Володыевский, Заглоба й Редзян відразу відправляються за дівчиною. Відьми Горпыны Заглоба не боїться — він сам похлеще її чаклун. У Чортовому яру Редзян убиває Горпыну, хоч Володыевскому й здається, що вчинок цього лицаря недостоин. Через годину Заглоба, Олена, що одуріла від її краси Володыевский і Редзян, що страждає, що не встигли відкопати захованих на хуторі скарбів Богуна, щодуху мчаться Взбараж.

У шляху вони ледь не зіштовхуються з Богуном: видиме, недоброзичливець Скшетуского Реговский, якому Редзян доніс на Богуна, спеціально відпустив отамана. У лісі за шляхтичами кидаються в погоню татари. Редзян з Оленою ховаються в ночі, а Володыевский і Заглоба, ризикуючи життям, затримують ординців. На щастя, незабаром настигає польський загін. Володыевский і Заглоба їдуть у Збараж, вирішивши поки нічого не говорити Скшетускому, що теж повернувся в цю міцність