korotkij zmist vijna miriv uells g - Шкільний Всесвіт

Війна мирів

В 1877 р. італійський астроном Джованни Вирджино Скиапарелли ( 1835 — 1910) виявив на Марсі мережа прямолінійних ліній, які він назвав каналами. Виникла гіпотеза, відповідно до якої ці канали є штучними спорудженнями. Подібна точка зору була згодом спростована, але при житті Скиапарелли користувалася широким визнанням. А звідси логічно випливала думка про населеність цієї планети. Звичайно, щось їй і суперечило. Марс старше Землі, далі відстоїть від Сонця, і якщо життя на ньому почалася раніше, те вже наближається до кінця. Середня денна температура в екваторіальному поясі не вище, ніж у нас у саму холодну погоду, атмосфера дуже розріджена, у полюсів скапливаются величезні маси льоду. Але чи не треба звідси, що за час існування Марса в них виросла непорівнянна із земного техніка й заодно прагнення переселитися на іншу, більше зручну для життя планету?

Такі передумови цього найбільшого по обсязі науково — фантастичного роману Уэллса. У ньому мова йде про вторгнення марсиан на Землю. При протистоянні Землі й Марса відстань між ними максимально скорочується. Астрономи в цей час спостерігають якісь спалахи на поверхні цієї планети. Швидше за все, це землетрусу. А може бути, припускає Уэллс, марсиане просто відливають гігантську гармату, з якої вони незабаром випустять десять снарядів на Землю? Цих снарядів було б і більше, але на Марсі щось трапилося — якийсь вибух, — хоча прибулих марсиан виявилося цілком достатньо, щоб, не трапся непередбаченого, скорити всю нашу планету.

Кінчається ж роман ще одним науковим допущенням. Період розвитку марсіанської цивілізації — варто нагадати, дуже тривалий — виявився достатнім для того, щоб знищити всі хвороботворні мікроби. І марсиане стають жертвою своєї непристосованості до земного життя. Вони гинуть.

Між цим зачином і кінцем саме й розвертається дія роману. Воно двояко. Спочатку Уэллс представляється свого роду послідовником Жуль Верна, якогось «технічного фантаста». Марсиане принесли на Землю нові принципи науки й техніки. Їхній бойовий триніжки, що крокують зі швидкістю птахи, їх теплові й світлові промені, їхні газові атаки, що задовго передвіщають жахи світової війни, уміння користуватися суглобними, а не колісними пристроями, до яких прийшли інженери майбутніх поколінь, — це провісники робототехніки. Літальні апарати важче повітря тільки планувалися, а в Уэллса його марсиане вже будують власний літак.

И ще одне передбачення Уэллса — химерне. Марсиане схожі на розумний пуголовок, постаченого пучками щупалець. Вони скоріше породження земної, а не позаземної цивілізації. І на погляд сучасної людини вони огидні. Тим більше, що марсиане харчуються кров’ю істот, що нагадують теперішніх мешканців Землі. Це одна з головних причин їхньої експансії,

Дія починається з падіння першого циліндра, що відгвинчується зсередини, марсиан. Люди мріють установити контакт із інопланетянами. Однак у марсиан зовсім інші плани. Їм необхідно підкорити собі Землю, і вони із самого початку поводяться вкрай агресивно, придушуючи перші ж вогнища можливого опору. Націлені на них артилерійські батареї знищені тепловим променем. Уряд у силах ще призвати населення покинути Лондон, після чого функції його зовсім вичерпуються. Виробництво приходить до кінця. Немає більше ніякого соціального порядку. Починається масовий результат населення з найбільшого у світі міста. Бешкетують мародери. Люди, не підпорядковані більше зовнішній дисципліні, показують себе такими, які вони є.

У романі два оповідачі. Один з них — сам автор. Це він відразу ж зауважує прибуття марсиан, знищення миротворчої делегації з білим прапором, перші юрби біженців, що не встигли ще досягти Лондона. У ході скитаний йому зустрічаються два чоловіки, що зупиняють його увага. Один з них — священик, з яким він з волі случаючи виявляється в напівзруйнованому будинку на самому краї гігантської лійки, виритої падаючим циліндром. Із проламу в стіні він спостерігає за тим, як марсиане збирають свої механізми. Священик — людина щиро віруючий, все — таки поступово божеволіє, піднімає лемент і незабаром привертає увагу марсиан. У пролам простягаються щупальця, і можна тільки догадуватися, яка доля його чекає. Герой чудом уникає такої ж долі.

И ще одна людина попадається на його шляху. Це їздової артилерійської батареї, що відстав від своєї частини. У момент, коли вони зустрічаються знову, марсиане вже встигли восторжествувати над людством. Але, як з’ясовується, в артилериста є свій план порятунку роду людського. Треба заритися поглубже в землю, наприклад у каналізаційну мережу, і перечекати. Спочатку здається, що в його викладеннях є частка істини. Каналізація після дощу добре промита. Вона досить простора, а проникнути туди можна через спеціально виритий підземний хід. Згодом Землю вдасться відвоювати. Треба лише опанувати таємницею марсіанських триніжків. Людей адже однаково залишиться більше. Та й серед них найдуться здатні керувати цими до пори до часу незрозумілими механізмами.

План сам по собі був непоганий. Так от лихо — він народився в голові людини, що представляє чималу небезпеку для людства. Це з’ясовується чи ледве не з першого моменту. Солдат — Артилерист — один з расплодившихся за останнім часом мародерів. Не визнавши відразу оповідача, він не бажає пускати його на «свою ділянку», де скопилося достатнє для двох чоловік кількість їжі. До того ж свій підкоп він риє в неправильному напрямку. До каналізації звідси не пробитися. І часу для цього не буде. Творець великого плану не занадто любить працювати. Він воліє поглинати заготовлену кимсь іншим їду й спиртні напої.

Але гірше всього інша сторона цього «великого плану». Для його здійснення прийде вивести нову породу людей. Слабких (по відомому спартанському зразку) треба буде вбивати. Жінки будуть покликані тільки народжувати життєздатних людей. І оповідач, носій зовсім інших думок, вирішує покинути цього неприборканого й дивного мрійника і йти в Лондон.

Видовище, що стало його очам, отпугивает. Місто, якщо не вважати декількох п’яних, спорожнів. Він завалений трупами. І над всім цим чується виття неземного чудовиська. Але оповідач ще не відає, що це передсмертний лемент останнього оставшегося в живих марсіанина.

Багато про що він довідається з вуст свого брата. Це і є другий оповідач. Саме він і був свідком великого результату з Лондона. В оповіданні артилериста про незначності, що населяють Англію, було все — таки чимало правди. Ці нікчемні люди при перших же ознаках небезпеки звіріють і втрачають почуття реальності. На дорогах вони грабують і віднімають транспортні засоби. Якийсь старий, ризикуючи життям, збирає що розсипалося, що стало марним золото. Але тепер потік заюшив назад. І з тих пор люди довідалися багато нового про марсианах. Їм не знайоме почуття утоми. Подібно мурахам, вони працюють всі двадцять дві години на добу. Розмножуються вони брунькуванням і тому не знають тих бурхливих емоцій, які виникають у людей внаслідок розходження підлог. Травний апарат відсутній. Головний орган — величезний, безупинно працюючий мозок. Все це робить їх по — своєму сильними й одночасно безжалісними.

А всім, що принесли із собою марсиане, люди, пророкує Уэллс, згодом опанують. Справа не в одному техніку. Вторгнення марсиан загрожувало не тільки Англії, але й всій нашій планеті. І Уэллс наприкінці книги вертається до улюбленої своєї думки, що він висловлював все життя: «Бути може, вторгнення марсиан не залишиться без користі для людей; воно відняло в нас безтурботну віру в майбутнє, що так легко веде до занепаду воно сприяло пропаганді ідеї про єдину організацію людства»

Додав: