korotkij zmist vanka chexov a p - Шкільний Всесвіт

«Ванька Жуків, дев’ятирічний хлопчик, відданий три місяці тому назад в ученье до шевця Аляхину, уночі проти Різдва не лягав спати». Він писав лист своєму дідові Костянтинові Макарычу. Ванька — сирота. Він думає про свого діда — 65 — літнього «худого й в’юнкого старикашку з веселою особою й вічно п’яними очами», службовця сторожем у панів Жихаревых. Удень дід спить або балагурить із куховарками, а вночі стукає у свою стукалку. У діда є два собаки — Каштанка й В’юн.

Ванька нехитрою дитячою мовою пише про те, як нелегко йому доводиться в шевця, і просить діда забрати його. «А на тижні господарка веліла мені почистити оселедець, а я почав із хвоста, а вона взяла оселедець і ейной мордою початку мене в пику тикати. Милий дідусь, відвези мене звідси, а те помру. Я буду тобі тютюн терти, а якщо що, те січи мене, як Сидорову козу». Ванька хотів би пішки бігти на село, «так сапогов немає, морозу боюся». Пише він і про Москву: «А Москва місто великої. Удома всі панські й коней багато, а овець немає й собаки не злі».

Під час написання листа Ванька постійно відволікається, у його пам’яті спливають різні картини життя в селі. Він згадує, як вони з дідом під різдво ходили в ліс за ялинкою для панів. «Веселе був час! І дід крякав, і мороз крякав, а дивлячись на них, і Ванька крякав». Згадує панянку Ольгу Ігнатіївну, у якої Ванькина мати Пелагія, коли була жива, служила покоївці. Ольга Ігнатіївна кормила Ваньку льодяниками й від нема чого робити вивчила його читати, писати, уважати до ста й навіть танцювати кадриль. Коли ж Пелагія вмерла, сироту Ваньку спровадили в людську кухню до діда, а з кухні в Москву до шевця Аляхину. «Милий дідусь, а коли в панів буде ялинка з гостинцями, візьми мені золочений горіх … у панянки Ольги Ігнатіївни для Ваньки.

Пошкодуй ти мене сироту нещасну, а то мене всі б’ють і їсти пристрасть хочеться. А гармонію мою нікому не віддавай. Залишаюся твій онук Іван Жуків, милий дідусь приїдь». Ванька поклав лист у конверт і написав адресу: «на село дідусеві». Потім почухався, подумав і додав: «Костянтинові Макарычу». Задоволений, Ванька «добіг до першої поштової скриньки й сунув дорогоцінний лист у щілину… Заколисаний солодкими надіями, він година через міцно спав… Йому снилася грубка. На печі сидить дід, звісивши босі ноги, і читає лист куховаркам… Біля печі ходить В’юн і вертить хвостом»…

Додав: