korotkij zmist uolden abo zhittya v lisi toro po - Шкільний Всесвіт

У цій книзі Торо описує своє власне життя, той її період, коли він протягом двох років один жив на березі Уолденского ставка в Конкорде, штаті Массачусетс, а крім того, ділиться своїми міркуваннями про зміст буття й про найбільш раціональний спосіб сполучення духовної діяльності із забезпеченням необхідних матеріальних умов життя. Хатина, що він вибудував власними руками, коштує в лісі на відстані милі від усякого житла. Їжа він добуває винятково працею своїх рук. Користується предметами першої необхідності, до яких відносить їжу, житло й одяг. На думку Торо, сучасна людина виходить за рамки своїх потреб, змушує себе витрачати час і сили, щоб заробити гроші й придбати на них те, що, зроби він власноручно, обійшлося б йому набагато дешевше й зажадало б менших зусиль. Їду кожної може добувати, працюючи на невеликій ділянці винятково на себе, будинок побудувати своїми руками, як робив це Торо, носити простий, домотканий одяг

Тоді людина змогла б перестати бути рабом цивілізації й св власним, одержав би більше вільного часу на те, щоб розвиватися духовно. Суспільство відволікає його від серйозних дум. До того ж, на думку Торо, люди спілкуються один з одним занадто часто й не встигають придбати друг для друга нової цінності. Однак при всій своїй любові до самітності, Торо не є пустельником. Іноді до нього приходить до тридцяти чоловік

Правда, найбільш повноцінне й цікаве спілкування відбувається при невеликому скупченні народу. Якщо гість приходить один, він розділяє з хазяїном скромну трапезу, якщо гостей виявляється більше, те все обмежується їжею духовної, тобто бесідами. Поки він живе в лісі, до нього приходить більше людей, чим у будь — яку іншу пору його життя; для нього це — прекрасна можливість понаблюдать за ними

Проїжджаючі мимо часто застають його за роботою на землі, зокрема, за обробленням бобів. Працюючи без коня, вола й батраків, він устигає з ними здружитися, вони прив’язують його до землі, у них він черпає силу. Він не вдається до допомоги сільськогосподарських посібників, оскільки для нього не має значення обсяг урожаю. Одночасно з бобами він «саджає» зерна духовних цінностей: щирості, правди, простоти, віри, безвинності. Це для нього важливіше.

Він перетворює землеробство в істинно священне заняття, яким воно й було колись, і готовий принести в жертву не тільки перші, але й останні матеріальні плоди свого наділу. Після роботи він не рідше чим раз у два дні йде в найближче селище за новинами. Там, побувавши в гостях у кого — небудь зі знайомих, вислухавши новини, він уночі вертається додому, і при цьому ніколи не збивається зі шляхи. Хоча заблудитися в лісі, на його погляд, — незабутнє й повчальне відчуття. Поки людина не збивається з дороги, він не осягає всієї «величезності й незвичайності Природи».

Ідучи з будинку, він ніколи не замикає дверей. Однак його жодного разу не обкрали. Він переконаний, що, якби всі жили так само просто, як він, грабежі були б невідомі, оскільки вони відбуваються там, де в одних є надлишки, а в інших немає й необхідного. У радіусі декількох миль від його хатини, крім Уолдэна, є ще кілька ставків. Він описує їхнє життя, як життя живих істот

Прибережні дерева йому здаються віями, що опушили озера — ока, стрімчаки — це брови, берега — губи, які ставок облизує. Замість того щоб ходити до вчених людей, він, як друзів, відвідує деякі рідкі в тих краях дерева — чорну березу, бук або яку — небудь особливо високу сосну. Один раз під час далекої прогулянки він заходить у будинок дуже бідного багатодітного ірландця, радить йому піти його власному прикладу, відмовитися від роботи на хазяїна, жити безтурботним життям і йти назустріч пригодам. Тоді, на думку Торо, ірландець зможе впоратися зі своїм нестатком. Іноді, крім прагнення до духовного життя, у ньому прокидаються дикі початки, і він іде ловити рибу, полювати

Однак якщо людина носить у собі насіння духовності, те взрослея, він відмовляється від подібних занять. Так згодом надходить і Торо й майже повністю відмовляється від тваринної їжі. Йому здається, що в ній є щось украй нечисте

Вона заважає збереженню духовних сил і поетичного почуття. Якщо від її відмовитися повністю, зрозуміло, може відбутися деяке фізичне ослаблення тіла, але не варто про це шкодувати, оскільки таке життя перебуває в згоді «з вищими принципами». Він не п’є вина, а тільки чисту воду зі ставка, тому що хоче завжди бути тверезим

Якщо вже сп’янятися, то тільки повітрям, уважає Торо. Поруч із ним живе безліч тварин: дика миша, що зовсім приручилася, що їсть у нього з долоні, куріпка зі своїми пташенятами, чиї спокійні й мудрі очі Торо здаються настільки ж древніми, як і саме небо, що у них відбивається. Він стає свідком бійки мурах, руд і чорних, і почуває при цьому таке ж хвилювання, як якби перед ним перебували люди

На ставку він спостерігає за гагарою, що, намагаючись його перехитрити, цілий день поринає в ставок. Ближче до зими Торо викладає у своєму будинку вогнище. Вогонь вогнища теж стає його другом. Дивлячись на вогонь по вечорах, він очищає свої думки й душу від скверни, що нагромадилася за день

Узимку мало хто з людей забрідає в його хатину. Зате представляється відмінна можливість спостерігати за тваринами. Біля свого будинку він розкидає недоспілі кукурудзяні качани, картопляні очищення, а Потім з інтересом стежить за звичками притягнутих ласощами кроликів, білок, сойок, синиць. Один раз йому на плече сідає горобець, він сприймає це як відмінність «більше високе, чим будь — які еполети». Узимку ставок засипає й покривається шаром блакитного льоду

По ранках на нього приходять люди ловити окунів і щук. Сільські жителі й навіть цілі артілі ледорубов запасаються на літо льодом. Про Уолденском ставок у народі ходить повір’я, начебто він не має дна. На початку 1846 р., озброївшись компасом, ланцюгом і лотом, Торо знаходить дно й вимірює глибину ставка. Наприкінці березня — початку квітня ставок розкривається. Під впливом сонячних променів по ранках і ближче до вечора він гуде, і тоді здається, що це потягується й позіхає людина, що прокидається. Вся Земля для Торо — жива істота

Вертаючись із півдня, навесні над ставком пролітають гусаки, качки, голуби, ластівки, з’являються жаби й черепахи. Починає зеленіти трава. Весняний ранок несе прощення всіх гріхів і заклик до духовного відродження

Торо вважає, що люди повинні жити в унісон із природою, прислухатися до її заповідей. У житті міст наступив би застій, якби дика природа не сусідила з ними, тому що для них вона є джерелом бадьорості. Людина бажає одночасно й усе пізнати, і залишити таємницю природи нерозгаданої

Йому необхідно знати, що існують сили, що перевершують його власні. Так закінчується перший рік життя Торо в лісі. Другий рік дуже на нього схожий, і автор його не описує

6 вересня 1847 р. Торо остаточно залишає Уолдэн. Він іде з лісу по настільки ж важливих причинах, по яких у ньому оселився. Йому здається, що він повинен прожити ще кілька життів, а не йти по вже второваній дорозі. Якщо людина сміла йде до своєї мрії, то його очікує успіх, якого не дано буденному існуванню. Його життя в такому випадку починає підкорятися вищим законам, і він знаходить вищу волю

Чим більше він спрощує своє життя, тим простіше здаються йому всесвітні закони; самітність, бідність, слабість перестають для нього існувати. Необов’язково навіть розуміння навколишніх, оскільки в загальній масі своєї навколо панують тупість і умовності. Кожний повинен постаратися зайнятися своєю справою, стати тим, ким він породжений бути. Якщо сучасне людство й сучасна людина й можуть здатися пігмеями, у порівнянні із древніми народами, те, на думку Торо, потрібно постаратися стати «найбільшим з пігмеїв», займатися вивченням власної душі й неї вдосконалюванням