korotkij zmist tri minuti movchannya vladimov g n - Шкільний Всесвіт

Сенька Шалий (Семен Олексійович) вирішив поміняти своє життя. Вистачить. Йому вже незабаром двадцять шість — вся молодість у море залишилася. В армії на флоті служив, демобілізувавшись, вирішив перед поверненням додому заробити в море, так так і залишився на Атлантиці «сельдяным» матросом. Морське життя його мало походила на те, про що мріялося в отроцтві, — три місяці найтяжкої роботи на промислі, тісний кубрик, набитий такими ж, як і він, роботягами — бичами, у кожному рейсі новими. І майже завжди складні — через Сенькиного незалежний характер — відносини з боцманом або капітаном. Між рейсами тиждень — дві на березі, і знову — у море. Заробляв, щоправда, пристойно, але гроші не затримувалися — вилітали в компаніях з випадковими собутыльниками. Безглуздість такого життя млоїла Сеньку. Настав час жити всерйоз. Виїхати звідси й відвезти із собою Лилю. Знайомством із цією дівчиною Сенька дорожив — це перша жінка, з якої він міг говорити всерйоз про те, що його мучило. Але повернути долю не вийшло. Під час прощального обходу порту прилипли до нього два берегових бичі — жебрачки, куртку допомогли купити, пішли разом обмивати. І захмелілий Сеньке стало раптом шкода двох жебраків. Із цієї Сенькиной жалості, над якою посміювалися багато хто, всі й пішло. Сенька запросив їх на вечір у ресторан, відзначити його відхід з моря. І тільки що зустрінуту в їдальні буфетницю Клавку, гарну, язикату, — з породи хижачок, як здалося відразу Сеньке, — теж покликав. І в інститут забіг, де працювала Лиля, повідомити про своє рішення й запросити на вечір. Але свята не вийшло. Сенька оглядався на двері, очікуючи Лилю, а вона все не йшла. Сеньке зовсім стало нудно сидіти із цими чужими для нього людьми, слухати глузливі репліки Клавки. Кинувши компанію, він ринувся в далекий пригород до безмовній і вірної Нинке. У Нинки ж сидів молоденький солдатик, і видно було, що їм добре вдвох. Навіть морду бити солдатикові не схотілося — немає за що. Та й Нинку шкода. І знову Сенька виявився на нічній промерзлій вулиці. Іти було нікуди. Тут — Те й знайшли його недавні собутыльники, повезли догулювати до Клавке. Що було потім, Сенька згадував уже в міліції: пам’ятає, що пили, що він пояснювався Клавке в любові, що били його там, викинули на вулицю, він скандалив, приїхала міліція. І ще виявив Сенька, що від тих тисячі двохсот рублів, отриманих за останній рейс, на які він збирався нове життя почати, залишилися в нього сорок копійок. Ограбували його бичі із Клавкой… На наступний ранок Сенька метався по кабінетах пароплавства, оформляючись у рейс на траулері «Скакун». Знову — у море. На «Скакуні» нікого, крім діда, старшого механіка Бабилова, знайомих не виявилося. Але не страшно — начебто всі свої люди. З радистом Сенька навіть намагався з’ясувати, плавали вони чи разом ні, дуже вже знайомими один одному здалися — і доля одна, і та ж щиросердечна мука, і думки мучать одні: що потрібно людині, щоб життя було теперішня? Робота, друзі, жінка. Але до своїй непомірно важкій і небезпечній роботі Сенька любові не випробовував. Відносини з Лилей украй невизначені. А теперішній друг один — дід, Бабилов, та й той Сеньке начебто батька. Але довго зосереджуватися на щиросердечній муці не дозволяла робота. Сенька швидко втягся у важку й по — своєму захоплююче промислове життя. Монотонність її була розбита заходом на плавбазу, де вдалося побачити Лилю. Зустріч не прояснила їхні відносини. «Я так і думала, що твої слова про зміну життя залишаться словами. Ти такий, як і всі, — звичайний», — ледве свысока сказала Лиля. Трапилася на плавбазе ще більш дивна зустріч — із Клавкой. Але та не тільки не зніяковіла, побачивши перед собою Сеньку, але як би навіть зраділа: «Що ж ти, миленький, вовком на мене дивишся?» — «За що ви мене били? За що ограбували?» — «Ти що, мене вважаєш винуватої? Але те були твої друзі, не мої. А грошей твоїх, скільки змогла, відібрала в них, для тебе сховала». І Сенька раптом засумнівався: а раптом вона говорить правду? Під час стоянки в плавбазы «Скакун» міцно «приклався» кормою до носа сусіднього траулера й одержав пробоїну. На траулер прибув начальник з пароплавства Граков, давній ворог діда. Граков запропонував команді після незначного ремонту продовжити плавання: «Що за паніка?! Ми в наш час і не в таких умовах працювали». Щодо пробоїни дід не сперечався із Граковым. Заварити — та й по всьому. Набагато серйозніше інше: від удару могла ослабшати обшивання судна, і тому потрібно терміново вертатися в порт для ремонту. Але діда не послухали, капітан і кома
нда погодилися із пропозицією Гракова. Пробоїну заварили, і судно, одержавши штормове попередження, відійшло від бази, прихопивши — це вуж Сенька влаштував — і Гракова. Віддаючи кінці, Сенька зробив вигляд, начебто не знає, що Граков усе ще на судні: нічого, нехай спробує нашого життя. Граков не зніяковів, і коли ехолот показав близькість великого косяка риби, з його ініціативи капітан прийняв рішення выметывать мережі. Робити цього в шторм не варто було б, але капітанові хотілося показати себе перед начальством. Мережі вимітали, а коли прийшов час піднімати їх на палубу, шторм підсилився, працювати стало неможливо. Більше того, обметані мережі становили серйозну небезпеку, позбавляючи судно маневреності в шторм. По^ — гарному їх варто було б відрубати. Але брати на себе таку відповідальність капітан не вирішувався… І от отут трапилося те, про що попереджав дід, — відійшло обшивання. У трюм стала надходити вода. Спробували вичерпати її. Але обнару — жилося, що вода вже в машинному відділенні. І потрібно зупиняти машину, холодна вода ушкодила її, потрібний терміновий ремонт. Капітан став проти, і дід своєю волею зупинив машину. керування, Що Втратило, судно тягло до скель. Радист дав в ефір сигнал 5ПРО5. Смерть, здавалося, була зовсім близько. І Сенька зважується на єдине, що він ще може зробити, — самовільно перерубує трос, що втримує обметані мережі. Заробила на малих зворотах машина, але судно як і раніше не справлялося з вітром. Надія на те, що плавбаза підійде до них раніше, ніж їх викине на скелі, танула. І в цій ситуації дід раптом запропонував капітанові йти на допомогу поруч норвезькому траулеру, що тонув. Люди, що вже опустили руки в боротьбі за власне життя, почали робити всі, щоб урятувати потопаючих норвежцев. Удалося підійти до траулера, що гине, і по перекиненому із судна на судно тросу переправити на «Скакуна» норвезьких рибалок. І настав найстрашніший момент — їхнє судно потягло до скель. Сенька, як і всі, приготувався до загибелі. Але смерть пройшла мимо — «Скакунові» удалося проскочити у вузький прохід, і він виявився в заливчике зі спокійною водою. Наступного дня до них підійшов рятувальний катер, а потім — плавбаза. З нагоди банкету на честь урятованих норвежцев рибалки з «Скакуна» піднялися на плавбазу. Що проходила по коридорі мимо смертельно утомлених людей Лиля навіть не довідалася Сеньку. Зате його розшукала всерйоз налякана звістками про лиха «Скакуна» Клавка. На банкет Сенька не потрапив, вони замкнулися із Клавкой у її каюті. Нарешті — Те він побачив поруч із собою по — справжньому розумну й люблячу його жінку. Тільки розставання вийшло важким — надірвана колишніми невдачами Клавка відмовилася говорити про те, що може їх чекати далі. Судно повернулося в порт, так і не закінчивши рейса. Сенька бродив по місту у звичній самітності, намагаючись усвідомити те, що відкрилося йому в цьому рейсі. Виявляється, робота, що він майже ненавидів, люди, бичі й рибалки, яких він ніколи особливо всерйоз не приймав, а тільки терпів поруч, і є теперішня робота й теперішні люди. Ясно, що він втратив Лилю. А може, її й не було зовсім. Смутно, що щастя, що подарувала йому доля, звівши із Клавкой, виявилося коротким. Але в його житті є всі, по чощо він тужив, потрібно тільки вміти побачити й правильно оцінити реальність. І здається, Сенька знайшов здатність це бачити й розуміти. Випадково на вокзалі, де він сидів у буфеті, Сенька знову побачив Клавку. Вона зібралася до родичів, і, проводжаючи її, Сенька знайшов прості й точні слова про те, що значила для нього їх встре — ча. Слова ці вирішили все. Вони разом повернулися в Клавкину квартиру. Все — таки вдалося йому поміняти своє життя, нехай не так, як хотілося, але вдалося

Додав: