korotkij zmist svitlo zgaslo kipling r - Шкільний Всесвіт

Світло згасло

Дикий Хелдар, хлопчик — сирота, живе у своєї опікунки, злісної вдови миссис Дженетт. Після шести років перебування в неї Дикий знайомиться з Мейзи, довговолосою сіроокою дівчинкою, новою вихованкою вдови. Між ними виникає дружба. Кілька років вони живуть в одному будинку, але потім опікуни Мейзи відправляють її на навчання у Францію. Перед її від’їздом Дикий зізнається їй у любові.

Проходить десять років. Дикий подорожує по колоніальних фронтах Британії й замальовує сцени боїв. До цього часу він уже став талановитим художником — баталістом. У Судані він знайомиться із представником Центрального Південного Синдикату, військовим кореспондентом Торпенгоу й завдяки його посередництву одержує місце малювальника при синдикаті. Під час однієї з битв Дикий, прикриваючи Торпенгоу, що став його близьким другом, виявляється поранений у голову. Він на час втрачає зір і в нічному маренні увесь час кличе Мейзи.

Суданська компанія закінчується, голова Дикий гоїться. Торпенгоу їде в Лондон, а Дикий тиняється по Кіпру, Олександрії, Измалии, Порт — Саїду й продовжує малювати. До того моменту, коли гроші в нього вже підходять до кінцю, він одержує телеграму з Англії від Торпенгоу, у якій друг викликає його в Лондон звісткою про те, що синдикат хоче продовжити з ним контракт, тому що його малюнки дуже подобаються публіці.

Приїхавши в Англію, Дикий за пропозицією Торпенгоу селиться разом зі своїм другом. Незабаром до нього приходить глава Центрального Південного Синдикату, важкий літній чоловік із хворим серцем, якого Дикий змушує повернути йому всі його малюнки, зроблені в Судані. Не приголосному з вимогами Дика панові все — таки доводиться поступитися напору молодого художника. Дикий самостійно влаштовує виставку своїх робіт, що проходить дуже успішно, так, що йому навіть вдається продати всі свої малюнки. Відтепер він одержимо бажанням заробити якнайбільше грошей, щоб компенсувати ті позбавлення, які випали на його частку через їхню недостачу. Він починає заноситися, уважає, що може заради грошей малювати те, що подобається публіці, халтурити, і це не ушкодить його репутації. Друзі намагаються його напоумити. Торпенгоу навіть рве одну з його робіт.

Один раз, під час прогулянки по набережній, Дикий випадково зустрічає Мейзи, з якої не бачився вже більше десяти років. Він довідається, що тепер Мейзи художниця, живе в Лондоні й знімає квартиру разом зі своєю подругою импрессионисткой. У душі Дика з новою силою спалахує занароджене ще в дитячі роки почуття.

Наступного дня й відтепер щонеділі Дикий відправляється до Мейзи, щоб на її прохання допомагати їй опановувати таємницями мистецтва. Він швидко виявляє, що Мейзи — художниця пересічна, але фанатично мріє про успіх. Робота — головне в її житті. Вона займається живописом щодня й з титанічним терпінням. Однак їй не вистачає обдарованості й чуттєвості, так до того ж вона слабко володіє технікою. Незважаючи на це, Дикий любить її найбільше на світі. Вона ж заздалегідь його попереджає, що сподіватися йому у відношенні її ні на що не треба й що головною метою її життя є успіх у живописі.

Дикий терплячий, він не квапить події й чекає, коли обставини зложаться на його користь і в Мейзи прокинеться любов. Так триває кілька місяців. Зрушення в їхніх відносинах немає й не передбачається. Дикий закидає свою роботу й живе лише мрією про любов Мейзи. Один раз він вирішує зрушити ситуацію з мертвої крапки й, зненацька для Мейзи з’явившись до неї в будній день, відвозить її на прогулянку в пригород, туди, де вони жили в дитинстві в миссис Дженетт, у надії розбудити в ній спогаду про колишній час і про тім вечері, коли на визнання Дика в любові Мейзи відповіла, що вона навіки належить йому. Сидячи на березі моря, він красномовно розповідає їй про далекі острови й країни, призиваючи кинути Англію й виїхати з ним у подорож. Душу Мейзи залишається закритої, вона холодна й ще раз приводить Дику надумані доводи про неможливість їхнього спільного життя. Почуття Дика як і раніше сильні, і він обіцяє їй, що буде чекати на неї стільки, скільки буде потрібно. Мейзи й сама нехтує себе за свій егоїзм і черствість, однак не в силах нічого із собою поробити.

Друзі Дикий зауважують, що він засмучений, і пропонують йому куди — небудь виїхати, щоб відволіктися, але він відмовляється. Через тиждень Дикий знову відправляється до Мейзи й довідається, що вона має намір писати картину за назвою «Меланхолія». Вона ділиться з ним своїми безглуздими задумами. Дикий втрачає над собою контроль і заявляє, що в неї немає таланта, а є лише ідеї й прагнення. Він теж вирішує написати Меланхолію й перевагою своєї роботи довести, що Мейзи настав час припинити цю гру в живопис і приборкати своє марнославство, однак спочатку робота не клеїться.

Через місяць Мейзи, як звичайно, їде у Францію у Витри — на — Марне до свого вчителя живопису, щоб під його керівництвом написати картину. Повернутися вона планує через півроку. Дикий розстроєний її від’їздом. На прощання, перед тим як сісти на пароплав, вона дозволяє Дику поцілувати себе один — єдиний раз, і молодій людині, що спалюється пристрастю, доводиться цим задовольнятися.

Повернувшись додому, він застає у квартирі сплячу особу легкого поводження. Торпенгоу пояснює, що знайшов неї в під’їзді в голодній непритомності й приніс у будинок, щоб привести в почуття. Коли вона прокидається, то Дико починає бачити в ній прекрасну модель для своєї Меланхолії, тому що ока її повністю відповідають його задуму про картину. Дівчину кличуть Бесси, вона щодня приходить і позує Дику. Через якийсь час вона як не можна краще освоюється у квартирі в друзів, починає штопати їм носки, прибирати в майстерні й розливати чай. Дика вона бентежиться, але Торпенгоу намагається прив’язати до себе й уже майже просить його дозволити їй залишитися з ним, як у самий рішучий момент Дикий перериває їхня розмова й лякає Бесси. Він змушує Торпенгоу одуматися й переконує його на час виїхати. Бесси переймається до Дику пекучою ненавистю.

Під час відсутності Торпенгоу ока Дику часом починає застеляти завіса. Він відправляється до окуліста, і лікар повідомляє його, що в нього ушкоджений очний нерв і незабаром він осліпне. Дикий у шоку. Небагато придя в себе, він намагається якомога швидше закінчити картину. Зір його погіршується усе стрімкіше. Дикий починає зловживати алкоголем. За кілька тижнів він перетворюється в обрезклого, жалюгідного, неголеного, блідого й суб’єкта, що згорбився. Що повернувся Торпенгоу застає в коридорі Бесси, що прийшов на останній сеанс. Вона в сказі тому, що Торпенгоу не обертає на неї уваги. Перед відходом вона псує картину, від якої залишається одна лише брудна пляма.

Після того як Дикий показав піднесеному Торпенгоу ще не зіпсовану картину, він майже відразу ж остаточно втратив зір. Тому, коли Торпенгоу бачить, що Бесси зробила з картиною, він, щоб не розбудовувати друга, нічого не говорить йому в надії, що Дико про цьому ніколи не довідається. Дикий, помешавшийся через сліпоту, марить і в маренні розповідає все своє життя. Так Торпенгоу довідається про Мейзи й відправляється за нею у Францію. Після деяких коливань вона вирішує відвідати Дика. Побачивши його нещастя її охоплює божевільна жалість, але не більше. Коли ж Дикий показує їй свою картину й просить прийняти неї в подарунок, Мейзи, вирішивши, що він збожеволів, ледве стримуючи сміх і навіть не попрощавшись із ним, тікає. Дикий страшно подавлений її поводженням.

Торпенгоу з іншими кореспондентами їде з Англії на чергову війну. На прогулянці Дикий зустрічає Бесси. Вона, довідавшись про те, що він осліп, прощає його, а виявивши, що він вдобавок ще й багатий, вирішує, що непогано було б вийти за нього заміж. Дикий, торкнутий її участю, пропонує їй жити разом з ним. Бесси вирішує, що потрібно його мало — мало помучити й відразу не погоджуватися. Вона розповідає йому про свою витівку з картиною й просить у нього прощення. Дикий не гнівається, однак у корені міняє свої плани. Він відмовляється від одруження, перераховує всі свої гроші Мейзи, а сам відправляється в Порт — Саїд. Там старі знайомі допомагають йому добратися до фронту, туди, де перебуває Торпенгоу. У неясній надії знайти те повноцінне життя, який він жив колись, він підсвідомо прагне до смерті. У той момент, коли Дикий добирається до загону Торпенгоу й бачить свого друга, починається перестрілка, у якій жаліслива куля попадає йому в голову й кладе кінець його мученням

Додав: