korotkij zmist strazhdannya yunogo vertera %D2%91ete j - Шкільний Всесвіт

Короткий зміст роману

Дія роману в листах, а саме цей жанр, характерний для літератури XVIII в., його вибирає Ґете для свого добутку, відбувається в одному з невеликих німецьких городків наприкінці XVIII в. Роман складається із двох частин, це листа самого Вертера й доповнення до них під заголовком «Від видавця до читача». Листа Вертера адресовані його другові Вільгельмові, у них автор прагне не стільки описати події життя, скільки передати свої почуття, навіяні знайомством з навколишнім світом

Вертер, парубок з небагатої родини, утворений, схильний до живопису й поезії, поселяється в невеликому містечку, щоб побыть на самоті. Він насолоджується природою, спілкується із простими людьми, читає свого улюбленого Гомера, малює. На заміському балі молоді він знайомиться із Шарлоттой С. і закохується в неї без пам’яті. Лотта, так кличуть дівчину близькі знайомі, — старша дочка князівського амтсмана, усього в їхній родині дев’ять дітей. Мати в них умерла, і Шарлотта, незважаючи на свою молодість, зуміла замінити її своїм братам і сестрам. Вона не тільки зовні приваблива, але й має самостійність суджень. Уже в перший день знайомства у Вертера з Лоттой виявляється збіг смаків, вони легко розуміють друг друга

Із цього часу парубок щодня проводить більшу частину часу в будинку амтсмана, що перебуває в годині ходьби від міста. Разом з Лоттой він відвідує хворого пастора, їздить доглядати за хворою дамою в місті. Кожна мінута, проведена поблизу її, доставляє Вертерові насолода. Але любов юнака із самого початку приречена на страждання, тому що в Лотты є наречений, Альберт, що поїхав улаштовуватися на солідну посаду

Приїжджає Альберт, і хоча він ставиться до Вертера привітно й делікатно приховує прояви свого почуття до Лотте, закоханий юнак ревнує її до нього. Альберт стриманий, розумний, він уважає Вертера людиною неабияким і прощає йому його неспокійна вдача. Вертерові ж важка присутність третьої особи при побаченнях із Шарлоттой, він упадає те в невтримні веселощі, то в похмурі настрої

Один раз, щоб небагато відволіктися, Вертер збирається верхи в гори й просить в Альберта позичити йому в дорогу пістолети. Альберт погоджується, але попереджає, що вони не заряджені. Вертер бере один пістолет і прикладає до чола. Цей невинний жарт переходить у серйозну суперечку між молодими людьми про людину, його страстях і розумі. Вертер розповідає історію про дівчину, покинутої коханим і кинувся в ріку, тому що без нього життя для неї втратила всякий зміст. Альберт уважає цей учинок «дурним», він засуджує людину, що, що захоплюється страстями, втрачає здатність міркувати. Вертерові, навпроти, претит зайва розумність

На день народження Вертер одержує в подарунок від Альберта згорток: у ньому бант із плаття Лотты, у якому він побачив неї вперше. Парубок страждає, він розуміє, що йому необхідно зайнятися справою, виїхати, але увесь час відкладає момент розставання. Напередодні від’їзду він приходить до Лотте. Вони йдуть у їхню улюблену альтанку в саду. Вертер нічого не говорить про майбутню розлуку, але дівчина, немов відчувши її, починає розмову про смерть і про те, що буде за нею. Вона згадує свою матір, останні мінути перед розставанням з нею. Схвильований її розповіддю, Вертер проте знаходить у собі сили покинути Лотту.

Парубок їде в інше місто, воно стає чиновником при посланнику. Посланник причепливий, педантичний і дурний, але Вертер подружився із графом фон ДО. і намагається в бесідах з ним скрасити своя самітність. У цьому містечку, як виявляється, дуже сильні станові забобони, і парубкові раз у раз указують на нього походження

Вертер знайомиться з дівицею Б., що йому віддалено нагадує незрівнянну Шарлотту. З нею він часто розмовляє про своє колишнє життя, у тому числі розповідає їй і про Лотте. Навколишнє суспільство досаждає Вертерові, і його відносини з посланником робляться усе гірше. Справа кінчається тим, що посланник скаржиться на нього міністрові, той же, як людина делікатний, пише юнакові лист, у якому вимовляє йому за надмірну уразливість і намагається направити його навіжені ідеї по ті шляхи, де вони знайдуть собі вірне застосування

Вертер на час примиряється зі своїм положенням, але отут відбувається «неприємність», що змушує його покинути службу й місто. Він був з візитом у графа фон ДО., засидівся, у цей час почали з’їжджатися гості. У містечку ж цьому не прийнято було, щоб у дворянському суспільстві з’являлася людина низького стану. Вертер не відразу зміркував, що відбувається, до того ж, побачивши знайому дівицю Б., він розговорився з нею. Тільки коли всі стали коситися на нього, а його співбесідниця із працею могла підтримати бесіду, граф, відкликавши юнака убік, делікатно попросив піти. Парубок поспішно вийшов. На наступний же день по всьому місту пішли плітки, що граф фон ДО. вигнав Вертера зі свого будинку. Не бажаючи чекати, коли його попросять покинути службу, юнак подає прохання про відставку і їде

Спочатку Вертер їде в рідні місця й віддається сладостным спогадам дитинства, потім приймає запрошення князя і їде в його володіння, але тут він почуває себе не на місці. Нарешті, не в силах більше переносити розлуку, він вертається в місто, де живе Шарлотта. За цей час вона стала дружиною Альберта. Молоді люди щасливі. Поява Вертера вносить розлад у них сімейне життя

Один раз, гуляючи по околицях містечка, Вертер зустрічає божевільного Генріха, що збирає букет квітів для улюбленої. Пізніше він довідається, що Генріх був переписувачем у батька Лотты, закохався в дівчину, і любов звела його з розуму. Вертер почуває, що образ Лотты переслідує його й у нього не вистачає сил покласти кінець стражданням. На цьому листа парубка обриваються, і про його подальшу долю ми довідаємося вже від видавця

Любов до Лотте робить Вертера нестерпним для навколишніх. З іншого боку, поступово в душі парубка усе більше зміцнює рішення покинути мир, тому що просто піти від улюбленої він не має сил. Один раз він застає Лотту, що перебирає подарунки рідним напередодні Різдва. Вона звертається до нього із проханням прийти до них наступного разу не раніше святвечора. Для Вертера це означає, що його позбавляють останньої радості вжизни.

Повернувшись додому, Вертер упорядковує свої справи, пише прощальний лист своєї коханої, відсилає слугу із запискою до Альберта за пістолетами. Рівно опівночі в кімнаті Вертера лунає постріл. Ранком слуга знаходить парубка, що ще дихає, на підлозі, приходить лікар, але вже пізно. Альберт і Лотта важко переживають смерть Вертера. Ховають його недалеко від міста, на тім місці, що він вибрав для себе сам

Вертер — герой роману Ґете, що став першим добутком нової німецької літератури, що відразу ж знайшло європейський резонанс. Особистість В. украй суперечлива, його свідомість розколота; він — у постійному розладі й з навколишніми, і із самим собою. В., як і сам молодий Ґете і його друзі, представляють те покоління що бунтує разночинной молоді, величезні творчі можливості й життєві вимоги якої обумовили їхній непримиренний конфлікт із відсталим суспільним укладом. Доля В. є свого роду гіперболою: всі протиріччя загострені в ній до краю, і це веде його до загибелі. В. представлений у романі як людина надзвичайної обдарованості. Він — гарний малювальник, поет, наділений тонким і різноманітним відчуттям природи

Першої ж сторінки роману перейняті почуттям радісного, пантеїстичного за духом, злиття В. зі стихіями природи. Але саме тому, що В. є повною мірою «природною людиною» (як його мислили просвітителі), вона пред’являє суворі, часом непомірні вимоги до свого оточення й до суспільства. В. із всі зростаючою відразою бачить навколо себе «боротьбу дрібних честолюбий», випробовує «нудьгу в суспільстві мерзенних людишек, що кишать навколо».

Йому претят станові перешкоди, на кожному кроці він бачить, як аристократизм вироджується в порожнє чванство. В. почуває себе найкраще в суспільстві простих людей і дітей. Він наділений більшими знаннями, один час намагається зробити кар’єру (служить у якогось посланника), йому захищає освіченого графа К. Але посланник виявляється дрібним, причепливим педантом, граф К. (на догоду своїм знатним гостям, що не терплять присутності різночинців) кривдить В. В. пориває з ними, а коло його друзів і знайомих усе більше рідіє. Поступово все людське життя починає представлятися йому якимось заздалегідь відомим круговоротом

Любов тому й з’являється єдиною відрадою для В., що вона не піддається механічно встановленому порядку. Любов для В. — це торжество живого життя, живої природи над мертвими умовностями (не випадково Лотта, як і В., — «дитя природи», їй далекі умовності й удавання). Разом з тим все поводження Лотты відзначене печаткою подвійності й коливань: почуваючи чарівність В. і силу його любові, вона не може порвати з Альбертом, своїм нареченим; та ж двоїста гра триває й після заміжжя Лотты. Мінути емоційного, стихійного тяжіння друг до друга чергуються з болісними розлуками. Потроху В. приходить до твердого переконання, що йому не дане здійснити своє життєве покликання, що він усіма знедолений, і це штовхає його до фатального рішення