korotkij zmist sobor parizkoi bogomateri gyugo v chast 1 - Шкільний Всесвіт

У завулках однієї з веж великого собору чиясь давно зотліла рука начертала по — гречески слово «доля». Потім зникло й саме слово. Але з нього народилася книга про циганку, горбаня й священика.

6 січня 1482 р. з нагоди свята хрещення в палаці Правосуддя дають містерію «Праведний суд пречистої діви Марії». З ранку збирається величезна юрба. На видовище повинні подарувати посли із Фландрії й кардинал Бурбонский. Поступово глядачі починають нарікати, а більше всіх біснуються школярі: серед них виділяється шістнадцятирічне біляве бісеня Жеан — брат ученого архідиякона Клода Фролло. Нервовий автор містерії Пьер Гренгуар наказує починати. Але нещасному поетові не везуть; ледь актори вимовили пролог, з’являється кардинал, а потім і посли. Городяни із фламандського міста Гента настільки колоритні, що парижане видивляються тільки на них. Загальне замилування викликає панчішник мэтр Копиноль, що не лагодячись, по — дружньому розмовляє з огидним злиденним Клопеном Труйльфу. До жаху Гренгуара, проклятий фламандець ушановує останніми словами його містерію й пропонує зайнятися куди більше веселою справою — обрати блазнівського тата. Їм стане той, хто скорчить саму моторошну гримасу. Претенденти на цей високий титул висувають фізіономію з вікна каплиці. Переможцем стає Квазімодо, дзвонар Собору Паризької Богоматері, якому й гримасувати не потрібно, настільки він виродливий. Дивовижного горбаня обряджають у безглузду мантію й несуть на плечах, щоб пройти відповідно до звичаю по вулицях міста. Гренгуар уже сподівається на продовження нещасливої п’єси, але отут хтось кричить, що на площі танцює Эсмеральда — і всіх глядачів, що залишилися, як вітром здуває. Гренгуар у тузі бреде на Гревскую площа, щоб подивитися на цю Эсмеральду, і очам його з’являється невимовно чарівна дівчина — не те фея, не те ангел, оказавшийся, втім, циганкою. Гренгуар, як і всі глядачі, зовсім зачарований танцюристкою, однак у юрбі виділяється похмура особа ще не старого, але вже облисілого чоловіка: він злобливо обвинувачує дівчину в чаклунстві — адже її біла кізка шість разів б’є копитцем по бубні у відповідь на питання, яке сьогодні число. Коли ж Эсмеральда починає співати, чується повний несамовитої ненависті жіночий голос — самітниця Роландовой вежі проклинає циганське поріддя. У цю мить на Гревскую площа входить процесія, у центрі якої красується Квазімодо. До нього кидається лиса людина, що налякала циганку, і Гренгуар довідається свого вчителя герметики — батька Клода Фролло. Той зриває з горбаня тіару, рве в жмути мантію, ламає ціпок — страшний Квазімодо падає перед ним на коліна. Богатый на видовища день підходить до кінцю, і Гренгуар без особливих надій бреде за циганкою. Раптово до нього доноситься пронизливий лемент: двоє чоловіків намагаються затулити рота Эсмеральде. Пьер кличе варту, і з’являється сліпучий офіцер — начальник королівських стрільців. Одного з викрадачів вистачають — це Квазімодо. Циганка не зводить захоплених очей зі свого рятівника — капітана Феба де Шатопера. Доля заносить злощасного поета у Двір чудес — царство жебраків і злодіїв. Чужинця вистачають і ведуть до Алтынному короля, у якому Пьер, до свого подиву, довідається Клопена Труйльфу. Тутешні вдачі суворі: потрібно витягтися гаманець в опудала з бубонцями, так так, щоб вони не задзвеніли — невдахи чекає петля. Гренгуара, що устроили теперішнє дзвоніння, волокут на шибеницю, і врятувати його може тільки жінка — якщо найдеться така, що захоче взяти в чоловіки. Ніхто не поласився на поета, і гойдатися б йому на поперечині, якби Эсмеральда не звільнила його по доброті щиросердечної. Що осмілів Гренгуар намагається пред’явити подружні права, однак у тендітної співухи є на цей випадок невеликий кинджал — на очах здивованого Пьера бабка перетворюється в осу. Нещасливий поет лягає на худу підстилку, тому що йти йому нікуди. Наступного дня викрадач Эсмеральды з’являється перед судом. В 1482 р. огидному горбаневі було двадцять років, а його благодійникові Клоду Фролло — тридцять шість. Шістнадцять років тому на паперть собору поклали маленького виродка, і лише одна людина зглянулася над ним. Втративши батьків під час страшної чуми, Клод залишився із грудним Жеаном на руках і полюбив його жагучою, відданою любов’ю. Можливо, думка про брата й змусила його підібрати сироту, якого він назвав Квазімодо. Клод вигодував його, навчив писати й читати, приставив до дзвонів, тому Квазімодо, що ненавидів всіх людей, був по — собачі відданий архідияконові. Бути може, більше він любив тільки Собор — свій будинок, свою батьківщину, свій всесвіт. От чому він беззаперечно виконав наказ свого рятівника — і тепер йому стояло тримати за це відповідь. Глухий Квазімодо попад
ає до глухого судді, і це кінчається жалюгідно — його присуджують до батогів і ганебного стовпа. Горбань не розуміє, що відбувається, поки його не починають пороти під тюкання юрби. На цьому борошна не кінчаються: після бичування добрі городяни закидають його каменями й глузуваннями. Він хрипнуло просить пити, але йому відповідають вибухами реготу. Раптово на площі з’являється Эсмеральда. Побачивши винуватницю своїх нещасть, Квазімодо готовий спопелити її поглядом, а вона безстрашно піднімається по сходам і підносить до його губ флягу з водою. Тоді по потворній фізіономії скачується сльоза — мінлива юрба плеще «величному видовищу краси, юності й безвинності, що прийшла на допомогу втіленню каліцтва й злості». Тільки самітниця Роландовой вежі, тільки — но помітивши Эсмеральду, вибухає прокльонами. Через кілька тижнів, на початку березня, капітан Феб де Шатопер любезничает зі своєю нареченою Флер — Де — Лисиць і її подружок. Забави заради дівчини вирішують запросити в будинок гарненьку циганочку, що танцює на Соборній площі. Вони швидко каються у своєму намірі, тому що Эсмеральда затьмарює їх всіх добірністю й красою. Сама ж вона невідривно дивиться на капітана, напыжившегося від самовдоволення. Коли кізка складає з букв слово «Феб» — видиме, добре їй знайоме, Флер — Де — Лисиць зомліває, і Эсмеральду негайно виганяють. Вона ж притягає погляди: з одного вікна собору на неї із замилуванням дивиться Квазімодо, з іншого — тужно споглядає Клод Фролло. Поруч із циганкою він углядел чоловіка в жовто — червоному трико — раніше вона завжди виступала одна. Спустившись долілиць, архідиякон довідається свого учня Пьера Гренгуара, що исчезнули два місяці назад. Клод жадібно розпитує про Эсмеральде: поет говорить, що ця дівчина — чарівна й смирна істота, справжнє дитя природи. Вона зберігає цнотливість, тому що хоче знайти батьків за допомогою амулета — а той нібито допомагає лише незайманим. Її всі люблять за веселу вдачу й доброту. Сама вона вважає, що у всьому місті в неї тільки два вороги — самітниця Роландовой вежі, що чомусь ненавидить циганів, і якийсь священик, постійно її пренаступний. За допомогою бубна Эсмеральда навчає свою кізку фокусам, і в них немає ніякого чаклунства — знадобилося всього два місяці, щоб навчити неї складати слово «Феб». Архідиякон приходить у крайнє хвилювання — і в той же день чує, як його брат Жеан дружески окликає капітана королівських стрільців по ім’ю. Він треба за молодими джиґунами в шинок. Феб напивається ледве менше школяра, оскільки в нього призначене побачення з Эсмеральдой. Дівчина закохана настільки, що готово пожертвувати навіть амулетом — раз у неї є Феб, навіщо їй батько й мати? Капітан починає цілувати циганку, і в цей момент вона бачить занесений над ним кинджал. Перед Эсмеральдой виникає особа ненависного священика: вона непритомніє — опам’ятавшись, чує з усіх боків, що чаклунка заколола капітана. Проходить місяць. Гренгуар і Двір чудес перебувають у страшній тривозі — зникла Эсмеральда. Один раз Пьер бачить юрбу в Палацу правосуддя — йому говорять, що судять дияволку, що вбила військового. Циганка завзято все заперечує, незважаючи на докази — бесівську козу й демона в сутані священика, якого бачили багато свідків. Але катування іспанським чоботом вона не витримує — зізнається в чаклунстві, проституції й убивстві Феба де Шатопера. По сукупності цих злочинів її присуджують до покаяння в порталу Собору Паризької Богоматері, а потім до повішення. Тої ж страти повинна бути піддана й коза. Клод Фролло приходить у каземат, де Эсмеральда з нетерпінням чекає смерті. Він на колінах благає її бігти з ним: вона перевернула його життя, до зустрічі з нею він був щасливий — безневинн і чистий, жив однією лише наукою й упав, побачивши чудову красу, не створену для очей людини. Эсмеральда відкидає й любов ненависного попа, і запропоноване їм порятунок. У відповідь він злобливо кричить, що Феб умер. Однак Феб вижив, і в серце його знову оселився светлокудрая Флер — Де — Лисиць. У день страти закохані ніжно воркочуть, із цікавістю поглядаючи у вікно — ревнива наречена першої довідається Эсмеральду. Циганка ж, побачивши прекрасного Феба, падає без почуттів: у цей момент її підхоплює на руки Квазімодо й мчиться в Собор з лементом «притулок». Юрба привітає горбаня захопленими криками — це ревіння доноситься до Гревской площі й Роландовой вежі, де самітниця не зводить із шибениці очей. Жертва вислизнула, укрившись у церкві. Эсмеральда живе в Соборі, але не може звикнути до жахливого горбан