korotkij zmist smert ioanna groznogo tolstoj a do chast 1 - Шкільний Всесвіт

Смерть Іоанна Грозного

Дія відбувається в Москві в 1584 р. і починається сваркою в Боярській думі: Михайлові Нагой, брат цариці Марії Федорівни, сперечається за місце із Салтыковым і втягує у свару інших бояр. Захар’їн — юр’єв, брат першій царьовій дружини, перериває суперечки, заговоривши про важливість їхньої справи, що зібрала: Іоанн, терзаючись раскаяньем після вбивства сина, вирішив прийняти чернечий сан і вказала Думі обрати собі спадкоємця. Меж тим «вороги з усіх боків воюють Русь», у ній же мор і голод. Князь Мстиславский говорить про непохитність пануючи в його рішенні. Нагой пропонує малолітнього Димитрия — Царевича із царицею й, при необхідності, «правителя», яким готовий бути сам; Сицкий — Захар’їна, що не заплямував себе нічим. Захар’їн же говорить за Івана Петровича Шуйского, що нині сидить в обложеному Пскові.

Однак цар потрібний негайно. Захар’їн питається поради в Годунова, що не чинились про місця й скромно сіло всіх нижче. Той, детально обрисувавши незавидне положення держави, говорить про неможливість міняти царя в таку пору й кличе бояр просити Іоанна залишитися на престолі. Сицкий, поминаючи злодіяння пануючи, марне намагається зупинити бояр. Вони відправляються до царя, по шляху вирішуючи, хто буде вести мову, і боячись государева гніву. Годунов бере ризик на себе. Іоанн, одягнений уже в чорну рясу, знявши шапку Мономаха, в опочивальні чекає рішення бояр і журиться воспоминаньем останнього лиходійства. Прибуває гонець із Пскова, якого цар спочатку відсилає до «нового владики», але потім, почувши, що новина радісна, вислухує оповідання про відбиття штурмів і відступі Батура від Пскова. Йому подають лист від Курбского, у якому той докоряє цареві нескладним складом, загрожує швидким узяттям Пскова, багато лиходійств Іоанна називає причиною теперішнім його поразкам і уїдливо поминає його видалення від справ. Іоанн упадає в лють, тому що, погубивши всіх родичів Курбского, неспроможний зігнати на кому — небудь свою досаду. Приходять бояри, яких цар зустрічає в сильному роздратуванні. Вислухавши коротке мовлення Годунова, він надягає Мономахову шапку, докоряючи бояриам, що змусили його до того, і цілує Годунова, ведшего сміливі й зухвалі мовлення «для блага держави». Відсутність Сицкого не залишається непоміченим, і цар, не бажаючи слухати заступників, розпоряджається про страту.

У царських покоях Годунов із Захар’їним очікують Іоанна, і Годунов говорить, що цар, бажаючи розвестися із царицею, сватає племінницю англійської королеви. Обурений Захар’їн запитує, як відговорював Годунов Іоанна, і одержує відповідь, що впливати на Іоанна можна лише манівцем. Входить Іоанн і повідомляє про бунт у польських військах під Псковом і про очікування посла з Варшави, посланого, на його думку, просити миру. Він карає Захар’їну повідомити цю звістку народу. Годунову він велить обговорити з англійським послом умови майбутнього одруження. Той намагається заступитися, за царицю й одержує гнівну одповідь, повну погроз. Залишившись один, Годунов корить себе за виявлене м’якосердя й зарікається воліти совість користі справи. У будинку Василя Івановича Шуйского бояри Мстиславский, Бєльський і брати Нагие змовляються погубити Годунова. Вирішують, скориставшись роздратуванням народу, звалити всі лиха на Годунова, і Шуйский пропонує для виконання задуму Михайлу Битяговского. Той береться збунтувати народ і підбити його на вбивство. Бєльський пропонує для того ж послати Прокофия Кикина. Приходить Годунов. Гості спішно розходяться. Годунов скаржиться Шуйскому, що його не люблять у Думі, Шуйский запевняє його у своєму розташуванні й підтримці й іде, раптово покликаний царем. Годунов, залишившись наодинці з Битяговским, виявляє доконане своє знайомство з його намірами й, пригрозивши йому небаченими стратами, відправляє на ті ж площі підмовляти народ проти Шуйского з Бєльським, що бажають «царя отрутою перевелися».

Меж тим цариця не велить мамці царевича підпускати до нього кого б те не було, і особливо Годунова Одному лише Микиті Романовичу Захар’їну вона довіряє. Приходить Захар’їн. Цариця говорить йому про слухи в палаці й запитує, не вірно ль її подозренье, що цар хоче кинути неї з Димитрием. Захар’їн просить її бути готової до всьому, цареві не суперечити й довіряти Годунову. Приходить Іоанн із Годуновым і, чекаючи що вийшла приодеться цариці, вислухує умови англійського посла й розпитує про прибулого польського посла Гарабурде, ворожачи, які землі обіцяє Польща за мир, і не бажаючи слухати побоювань щодо мети цього посольства цариці, Що Ввійшла, Іоанн повідомляє про майбутнє розлучення й постриг, Димитрию обіцяє в долю УГЛИЧ і, вислухавши заступництво Захар’їна, загрожує йому стратою. У престольній палаті Іоанн приймає польського посла Гарабурду. Вимоги Батура настільки принизливі (вивести із землі Ливонской полки й віддати Польщі Смоленськ, Полоцьк, Новгород і Псков), що, при загальному ремстві, цар упадає в сказ і, вислухавши запрошення польського короля до єдиноборства, збирається зацькувати його посла собаками й шпурляє в нього сокирою. Гарабурда зауважує, що Іоаннові невідомі новини про розтрощення російських полків на границі, про узяття шведами Наровы й про спільний їх з Батуром поході на Новгород, і, пообіцявши Іоаннові зустріну з королем у Москві, іде. Годунов, Що Вбіг, підтверджує всі повідомлення Гарабурды, але цар велить повісити брехливих гінців і служити по всіх церквах переможні молебні.

На площі в Замоскворечье юрба хвилюється перед лабазом, обурюючись ценою на хліб, приставами, що беруть хабара, і тим, що цар не стратить кривдників. З’являється Кикин, одягнений мандрівником, винить Годунова й посилається на Боже знаменье, «криваву, хвостату зірку». Він говорить, що в Києві бачив чудо: Софійський хрест у вогні й глас, що призивав повстати на Годунова Чутні голоси в захист Годунова, голосу, що призивають бити захисників, і, нарешті, голос Битяговского, що є в каптані нараспашку з відважною піснею на вустах. Він розповідає, що Шуйский з Бєльським збиралися отруїти царя, але Годунов кинув отруєний пиріг собаці. Коли Битяговскому в здивуванні вказують на мандрівника, що бачив чудо, він називає його по ім’ю й говорить, що той підісланий навмисно. З’являється Григорій Годунов, що повідомляє, що Борис Годунов скуповує всі запаси із власної скарбниці й завтра роздасть їх безгрошове. Народ кидається на Кикина. У царських покоях цариця, сестра Годунова Ирина і його дружина Марія дивляться на комету. Цар дивиться на неї з ґанку. Привезено волхвів і ворожки розгадати, для чого з’явилася комета. З’являється Іоанн і заявляє, що зрозумів знаменье: комета возвещает його смерть. Він просить прощення в цариці й, бажаючи точно знати час кончини, щоб не вмерти без покаяння, призиває волхвів. Вони називають Кирилін день. На вимогу пануючи Годунов читає синодик, де перераховані його жертви, Іоанн доповнює список. Приїжджає дворецький зі Слободи з повідомленням, що в зимовий день від удару блискавки згорів палац. Вражений Іоанн просить у всіх прощення, несамовито молиться й запитує Федора, як той збирається правити, але Федір просить поставити кого — небудь іншого на царство. Приносять дві грамоти: про наближення хана до Москви й повстанні навколо Казані. Приводять схимника, тридцять років живучого в самітництві. Іоанн, залишившись із ним наодинці, говорить об нещастях, що осягли Русь, і просить ради. Схимник називає багатьох людей, здатних протистояти ворогові, — всі вони погублені царем. Він говорить про царевича, але й царевич мертвий. Провівши схимника, Іоанн примушує бояр Мстиславского, Бєльського, Захар’їна й Годунова цілувати хрест у тім, що вони будуть служити Федору, і п’ятим призначає Івана Петровича Шуйского, буде той уцелеет під Псковом. Він відправляє послів у Литву укласти з Батуром мир на самих принизливих умовах, думаючи, що після його смерті Батур зажадає ще більше, і бажаючи своїм нечуваним приниженням надолужити гріхи.

У Кирилін день паную краще. Годунов таємно викликає ворожок, і вони говорять, що день ще не скінчився. Годунову ж пророкують царський престол, поминають три, що відокремлюють його від величі зірки і його головного таємничого супротивника («слабшав, але могутній — безвинний, але винний — сам і не сам», «убитий, але живий»). Приходить доктор Якоби, що відповідає Годунову, що пануючи необхідно вберегти від роздратувань, і для того Бєльський скликав блазнів. Годунов приймає Битягов — Ского й довідається, що народ озлоблений проти Шуйского з Бєльським. Тим часом Іоанн розглядає скарби, приискивая подарунки англійській королеві й нареченій, біля царя крутится блазень, у сусідніх покоях блазні очікують знака. Цар назавтра призначає страту волхвам і посилає Бориса оголосити їм про це. Він тріумфує, але підозрілий і схильний до роздратування; сівба грати в шахи з Бєльським, роняє короля. Вертається Годунов і, довівши пануючи до исступленья багатозначним молчаньем, повідомляє відповідь волхвів, що їхня наука достовірна й що Кирилін день ще не минув. У гніві Іоанн називає Годунова зрадником, обвинувачує його в замаху на життя свою, кличе катів і падає. Загальне сум’яття. Цар кличе духівника, бояри — докторів, помилково вбігають блазні. Іоанн умирає. Народ на площі кричить, що пануючи перевели отрутою Шуйский з Бєльським, і розгублений Федір доручає пояснення Годунову. Годунов відправляє бояр у посилання, Мстиславского, якого поряд з Нагими Битяговский обвинувачує в смуті, у монастир, Нагих — в УГЛИЧ разом із царицею й Димитрием. Федір, ридаючи, обіймає Годунова. Народ на площі славить обох