korotkij zmist selo bunin i a - Шкільний Всесвіт

Росія. Кінець XIX — початок XX в.

Брати Красовы, Тихін і Кузьма, народилися в невеликому селі Дурновка. У молодості вони разом займалися дрібною торгівлею, потім рассорились, і дороги їх розійшлися. Кузьма пішов працювати за наймом. Тихін зняв постоялий подвір’ячко, відкрив шинок і крамничку, початків скуповувати в поміщиків хліб на корені, здобувати за безцінь землю й, ставши досить заможним хазяїном, купив навіть панську садибу в зубожілого нащадка колишніх власників. Але все це не принесло йому радості: дружина родила тільки мертвих дівчинок, і комусь було залишити все, що нажив. Ніякої розради в темному, брудному сільському житті, крім трактиру, Тихін не знаходив. Став попивати. До п’ятдесятьох років він зрозумів, що з лет, що пробігли, і згадати нема чого, що немає жодного близької людини й сам він усім чужий. Тоді вирішив Тихін помиритися із братом.

Кузьма по характері був зовсім іншою людиною. З дитинства він мріяв учитися. Сусід вивчив його грамоті, базарний «вільнодумець», старий гармоніст, постачав книжками й прилучив до спор про літературу. Кузьмі хотілося описати своє життя у всій її вбогості й страшній щоденності. Він намагався скласти розповідь, потім прийнявся за вірші й навіть видав книжку нехитрих виршей, але сам розумів всю недосконалість своїх створінь. Та й доходів ця справа не приносила, а шматок хліба даром не давався. Багато років пройшло в пошуках роботи, часто марних. Надивившись у своїх мандрівках на людську жорстокість і байдужість, вона запив, став опускатися усе нижче й прийшов до думки, що треба або піти в монастир, або покінчити із собою.

Отут і відшукав його Тихін, що запропонував братові взяти на себе керування садибою. Начебто б найшлося спокійне місце, Оселившись у Дурновке, Кузьма повеселів. Уночі він ходив зі стукалкою — вартував садибу, удень читав газети й у старій конторській книзі робив замітки про те, що бачив і чув навколо. Але поступово стала долати його туга: поговорити було не з ким. Тихін з’являвся рідко, тлумачив тільки про господарство, про підлість і злість мужиків і про необхідність продати маєток. Куховарка Авдотья, єдина жива істота в будинку, завжди мовчала, а коли Кузьма важко занедужав, надавши його самому собі, без усякого співчуття пішла ночувати в людську.

Із працею оправився Кузьма від хвороби й поїхав до брата. Тихін зустрів гостя привітно, але взаєморозуміння між ними так і не було. Кузьмі хотілося поділитися вичитаним з газет, а Тихона це не цікавило. Уже давно він був одержимо думкою влаштувати весілля Авдотьи з одним із сільських хлопців. Колись він згрішив з нею заради свого неприборканого бажання знайти дитину — хоча б і незаконного. Мрія не здійснилася, а жінку знеславили на все село. Тепер Тихін, що і в церкву — те рідко ходив, вирішив виправдатися перед Богом. Він просив брата взяти на себе турбота по цій справі. Кузьма став проти витівки: йому було жаль нещасну Авдотью, у наречені якої Тихін визначив сьогодення «живореза», що бив власного батька, до господарства схильності не мав і спокусився лише обіцяним приданим. Тихін стояв на своєму, Авдотья безмовно скорилася незавидної долі, і Кузьма був змушений поступитися братові. Весілля зіграли заведеним порядком. Наречена гірко ридала, Кузьма зі слізьми її благословив, гості пили горілку й співали пісні. Невгамовна лютнева хуртовина супроводжувала перезву під сумовитий передзвін бубенцов.