korotkij zmist roztratniki katayev u p - Шкільний Всесвіт

Кур’єр Микита поставив перед головбухом Пилипом Степановичем Прохоровым склянка чаю, але не пішов. Йому явно хотілося поговорити.

Газети були повні повідомленнями про розтрати й розтратників і повальному в Москві втечі їх від правосуддя. Навіть у будинку на Мясницкой, де розташовується їхня контора, із шести установ п’ять уже розтринькали грошика. «Одні ми нерозтраченими на весь будинок залишилися», — уклав Микита.

Пилип Степанович відмахнувся. Він відрізнявся помірністю й ретельністю в службових справах, а лічильно — фінансовою діяльністю займався із часів закінчення російсько — японської війни. Попри все те в його характері була, хоча майже й непомітна, авантюристична жилка. Була й необразлива зарозумілість, що народилася давним — давно, коли він прочитав у великосвітському романі фразу: «Граф Гвидо підхопився на коня…»

Години в три головбухів заглянув до касира Ванечке: завтра треба буде виплатити співробітникам платня. Прийде сходити в банк і одержати тисяч дванадцять. Микита, почувши це, відправився за товаришами по службі. Коли ті одержали гроші, він зажадав видати зарплату йому й, за дорученням, прибиральниці Сергєєвої. Зробити ж це зручно в тихій їдальні за рогом. Випили пивця й закусили. Ванечка збігав за горілкою, так що потім головбух не хотів уже розставатися з касиром і запросив його до себе додому.

Яниночка, дружина, зустріла навантажених кульками гуляк розпачливою лайкою. Під дзенькіт ляпасів і вереск дружини Пилип Степанович і Ванечка ринулися із квартири, найняли візника й опинилися на Жагучий, звідки вже з дівицями відправилися в найближчі номери. Ранком, втім, друзі прокинулися не в номерах, а в купі поїзда, що під’їжджає до Ленінграда. Ізабелла розповіла, що квитки купив зненацька, що з’явився Никита, що Ванечкина супутниця втекла в Клині, але в Ленінграді йому найдеться нова подруга.

Замкнувшись у вбиральні, чоловіка перерахували готівку: тисячі трьохсот наче й не було. «Що ж буде?» — обімлів Ванечка. Головбух, зненацька навіть для себе, підморгнув: «Нічого не буде. Їдемо собі і їдемо». Із глибин пам’яті виплив: «Граф Гвидо підхопився на коня…»

У Ленінграді оселилися в готелі «Гігієна». Ізабелла привела обіцяну касирові дівицю, кощаву, ледачу й дивовижно високу. Учотирьох вони гуляли, грали в карти й рулетку. Величезні гроші давали відчуття дешевини й доступності насолод. Однак хотілося «обстежити» місто без супутниць.

Їм удалося вислизнути від них і відправитися на візнику по Невському, до Мідного вершника, на набережні, до Зимового… Пилип Степанович був вражений. Ванечку мучило нетерпіння скоріше «дообследовать» місто й познайомитися з колишніми княгинями. Візник відвіз їх в «Бар», що при Європейському готелі, звідки вже в супроводі елегантного парубка вони відбули на автомобілі в «вище суспільство».

У блакитної вітальні особняка на Каменноостровском були генерали в еполетах, дами, сановники, кавалергарди, дівчини в бальних платтях. По блакитному килимі расхаживал імператор Микола Другої. Він привітався й довідався: «Горілки? Пива? Шампанського? Або прямо в дев’ятку?»

Пилип Степанович похитнувся й повільно вимовив: « Оч — Ч — Ень приємно. Я граф Гвидо зі своїм касиром Ванечкой». Касир у цей час уже знайомився з дівчиною: «Ви, вибачаюся, княгиня?» — «З вашого дозволу — князівна».

…Графа Гвидо визволила з особняка Ізабелла, через подруг що вызнали, куди відвезли її супутників. Ванечки ж в особняку не виявилося. Він відправився із князівною, довго колесив по ресторанах. Зрештою вони зупинилися біля дерев’яного будиночка. Супутниця зажадала гроші вперед і повела його в комірку. Через ситцевий полог чувся голосний храп. Це спала бідна хвора ненька — княгиня. Дівчина зажадала ще сто червінців, але до себе так і не допустила: «Не доторкайтеся, спочатку сходите в лазню!» Через ситцеву фіранку вийшов здоровань у подштанниках і викинув касира на вулицю.

У готелі «Гігієна» людина, що назвалася вповноваженим якогось Цехомкома, зманив москвичів у провінцію: уже якщо обстежити, так обстежити. У поїзді затіялася гра в дев’ятку, і головбух продувся б у дим, але в місті Калинове Прохоров і Ванечка втекли з поїзда. У тридцяти верстах було рідне село касира. Самогон лився рікою в хаті вдови Клюквиной, дуже незабаром, однак, догадавшейся, звідки в сина гроші. Настільки ж догадливим виявився й голова сільради. Довелося бігти. Опам’яталися в поїзді, що невесть куди йде. Сусідом був солідного виду, незвичайно акуратний і ввічливий громадянин — інженер Шольте. Вислухавши нарікання друзів на відсутність гідні обстеження об’єктів як у Ленінграді, так і в провінції, він поцікавився, чи багато в них засобів. Дванадцять тисяч він назвав сумою, на яку можна половину земної кулі обстежити, у тому числі Крим і Кавказ. Виявилося, що він теж уже чотири місяці «обстежить». Шольте дуже зачудувався, що вони так нічого й не побачили. От зараз буде Харків, нехай пересаджуються на поїзд до Минвод і…

У каси друзі виявили, що грошей уже немає навіть на повернення в Москву. Довелося продати пальто…

У березні з будинку губернського суду під конвоєм вивели Пилипа Степановича й Ванечку. Микиті, оказавшемуся поблизу, Ванечка показав растопыренную п’ятірню — п’ять літ

Додав: