korotkij zmist rozkolote nebo volfa po glavax chastina 1 - Шкільний Всесвіт

Дитинство Риты пройшло в невеликому сільці, оказавшейся після війни на території ГДР. Щоб допомогти матері, вона рано пішла працювати в місцеву страхову контору й, привыкнув до сірого життя маленького села, уже отчаялась побачити в житті що — небудь нове, незвичайне. Але от у їхнє село приїжджає вчений — хімік Манфред Герфурт — відпочити перед зашитої дисертації. Між молодими людьми зав’язується роман. Манфред живе в невеликому промисловому місті й працює на хімічному заводі

Він пише дівчині листа, а по неділях відвідує її. Вони збираються одружитися, Зненацька в село приїжджає Эрвин Шварценбах, доцент педагогічного інституту, що вербує студентів. Він умовляє Риту теж заповнити документи, і вона переїжджає в місто, де живе Манфред. Поселяється вона в нього в будинку. Манфреду не подобається, що в Риты намечается якесь самостійне життя — він ревнує її до інституту, але ще більше до вагоно — будівельного заводу, на якому вона вирішує попрацювати перед надходженням, щоб набратися життєвого досвіду

Тим часом Рита освоюється на заводі; її захоплює процес соціалістичного змагання, що пропонує один з робітників, Рольф Метернагель. Незабаром вона довідається, що колись він працював майстром на тім же заводі, але бригадир давав йому підписувати «липові» убрання, і в результаті перевірки, що розкрила серйозні фінансові порушення, Метернагедь був відсторонений від посади. Але він свято вірить у соціалістичні ідеали верб те, що тільки завдяки завзятій і безкорисливій праці можна наздогнати й перегнати ФРН. Рита дуже симпатизує цій людині. Поступово з розмов з Манфредом вона з’ясовує, що її улюбленому, навпроти, далеко соціалістичні ідеали. Якось, роздратований розмовою з родителями, яких не поважає й навіть ненавидить, Манфред розповідає Рите про своє дитинство, що пришелись на військові роки

Після війни хлопчиська їхнього покоління «власними очами бачили, що за короткий строк наворочали дорослі». Їх призивали жити по — новому, але Манфреда незмінно мучив питання: «З ким? З тими ж людьми?» Після цієї розмови в Риты вперше з’являється почуття, що їхнім відносинам загрожує небезпека. Все це відбувається на тлі економічних труднощів і конфронтації, що підсилюється, із ФРН. Стає відомо, що директор заводу, де працює Рита, не повернувся з відрядження в Західний Берлін

Він заявив, що «давним — давно знав, що справа в них безнадійно». Директором стає молодою, енергійний інженер Эрнст Вендланд. У сім’ї Герфуртов панує занепокоєння: батько Манфреда служить на вагонобудівному комерційним директором і боїться, що в результаті перевірки розкриють якісь недоліки. Мати Манфреда із чисто жіночою інтуїцією почуває, що зміни на заводі означають зміцнення позицій соціалізму, і, що завжди ненавиділа новий лад, вона списується із сестрою, що живе в Західному Берліні

Вендланд улаштовує збори, на якому призиває робітників працювати на совість. Рита схвильована: вона вірить, що заклик директора й соціалістична ідея можуть привести до виконання плану, але Манфред скептично зустрічає її оповідання: «Ти справді думаєш, що після зборів справа піде краще? Раптом з’явиться сировина? Нездатні керівники виявляться здатними?

Робітники стануть думати про великі перетворення, а не про власну кишеню?» Він боїться, що захопленість нареченої громадським життям може їх розлучити. Лежачи на ліжку санаторію, Рита знову й знову переживає щасливі мінути з Манфредом: от вони обкатують нову машину, от беруть участь у карнавалі в містечку з «видом на Західну Німеччину»… Під час карнавалу вони зустрічають Вендланда й Рудій Швабі, активіста Сполучника німецької молоді. З’ясовується, що в Манфреда з ними давня рахівниця

На ідейні розбіжності між Манфредом і Вендландом накладаються ревнощі: останній недвозначно доглядає за Ритой. До того ж Вендланда й Риту зв’язують спільні нтерес. На заводі Метернагедь бере на себе зобов’язання підвищити норму виробітку — вставляти у вагони не вісім, а десять вікон за зміну

Члени бригади скептично ставляться до його ідей. Багато хто вважають, що він просто хоче знову стати майстром або «підлизатися до зятя — директорові». Рита довідається, що Вендланд був одружений на старшій дочці Метернагеля, але та змінила йому, вони розвелися, і тепер Вендланд один виховує сина. На вечорі на честь п’ятнадцятиріччя заводу Вендланд відкрито доглядає за Ритой.

Ревнощі спалахують у Манфреде з новою силою. Він вступає в перепалку з Вендландом. З них нічого не значущих на перший погляд фраз стає зрозуміло, що Манфред не вірить у безкорисливу, соціалістичну працю. Вихований у сім’ї пристосованця, він «упевнений, що треба прийняти захисне фарбування, щоб тебе не знайшли й не знищили».

До того ж Манфреда мучить питання, чому на Заході наука швидше впроваджується в життя, чим у ГДР. Але Вендланд, якого він відкрито запитує про це, відбувається загальними фразами… Рита надходить в інститут. І хоча навчання дається їй легко, вона важко переживає нову обстановку, знайомство з новими людьми

Особливо її обурюють демагоги начебто Мангольда, що раз у раз норовить обвинуватити всіх у політичній короткозорості й зраді соціалістичним ідеалам, домагаючись тим самим своєкорисливих цілей. Щоб якось розвіяти її похмурий стан, Манфред знайомить її зі своїм другом Мартіном Юнгом, якому допомагає робити машину під смішною назвою « Дженни — Пряля» для заводу синтетичного волокна. Але на Різдво, виявившись у гостях у професора, свого наукового керівника, Манфред довідається, що їх « Дженни — Прялю з удосконаленим приладом для отсоса газів» відхилили на користь менш зрілого проекту, підготовленого на самому заводі. Згодом з’ясовується, що у всім винуватий хтось Браун, що перебіг на Захід (намекается, що він свідомо займався шкідництвом і саботажем), але справи вже не поправиш: Манфред упевнений, що «у ньому не мають потреби».

У цей момент він приймає остаточне рішення, і Рита розуміє це. Але в її погляді він читає відповідь: «Ніколи в житті (Гатимо не погоджуся». А перебіжчиків стає усе більше (до 1961 р. границя із Західним Берліном була відкрита). Ідуть на Захід батьки однієї з однокурсниць Риты, Зигрид.

Вона довго приховує це, але зрештою змушена все розповісти. З’ясовується, що Рита знала про всім, але мовчала. Намечается персональна справа. Мангольд веде до виключення з інституту, але Риту гнітить не це, а страх того, що демагогія може погубити соціалістичні ідеали, і тоді «Герфурты (читай: міщани) захлиснуть мир». Рите хочеться спілкуватися з Венддандом, Метернагелем, Шварценбахом — з людьми, чиї життєві принципи їй близькі

На щастя для неї, на зборах групи Шварценбах все ставить на свої місця. «Подбали б краще, — говорить він, — щоб таку людину, як Зигрид, почувала, що партія існує для неї, яка б лихо з нею не трапилася». Згодом Рита довідається від Манфреда, що у свій час він теж вірив в ідеали, однак демагогія мангольдів розвіяла їх, перетворивши його в скептика… Але соціалістичні ідеали тріумфують всупереч скептикам. Якось у квітні Вендланд запрошує Риту з Манфредом взяти участь у випробуванні нового, полегшеного вагона, і під час поїздки на складеному з таких вагонів поїзді вони довідаються, що Радянський Союз запустив людини вкосмос.

Рита щиро радується повідомленню, але Манфред не розділяє її радості. У цей же день Манфред довідається, що батько знижений у посаді й тепер працює бухгалтером. Новина боляче ранить його. Манфред іде у свої образи, а в їхньому будинку з легкої руки фрау Герфурт все звучить і звучить «вільний голос вільного миру». Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Манфреда, стає поїздка Риты з Вендландом за місто, випадковим свідком якої він стає

И якось увечері фрау Герфурт, страшно чимсь задоволена, простягає Рите лист від Манфреда: « Нарешті — Те він опам’ятався й залишився там…» Манфред пише: «Я живу очікуванням того дня, коли ти знову будеш із мною», — але Рита сприймає його відхід як розрив. Їй було б легше, якби він пішов до іншої жінки. У спробі вмовити чоловіка піти прикладу сина вмирає від серцевого приступу фрау Герфурт, але Манфред навіть не приїжджає попрощатися з нею. Нарешті Манфред запрошує її до себе: він знайшов роботу й тепер може забезпечити життя сім’ї. Вони зустрічаються в Західному Берліні, але ніщо не залучає Риту в цьому чужому місті

«Зрештою все в них зводиться до їжі, питву, убранням і сну, — скаже вона пізніше Шварценбаху. — Я задавала собі питання: навіщо вони їдять? Що роблять у своїх казково розкішних квартирах? Куди їздять у таких широченных автомобілях? І про що в цьому місті думають перед сном?

» Дівчина не може зрадити свої ідеали й працювати тільки заради грошей. І у вчинку Манфреда вона бачить не силу, а слабість, не протест, а бажання бігти від тимчасових, як їй здається, труднощів. Її боляче ранить фраза: «Небо вони, слава Богові, розколоти не можуть!» Жахнувшись його меркантильності, вона вертається в ГДР, де бригада Метернагеля різко підвищила продуктивність праці, вставляючи тепер по чотирнадцяти вікон за зміну замість колишніх восьми