korotkij zmist rosijska lyudina na rendez vous chernishevskij n g - Шкільний Всесвіт

«Росіянин людина на rendez — vous» ставиться до публіцистики й має підзаголовок «Міркування по прочитанні повести м. Тургенєва „ася“». При цьому в статті Чернишевський дає більше широку картину, пов’язану із сучасним йому російським суспільством, а саме — з образом «позитивного героя» повістей і романів, що у ряді ситуацій проявляє несподівані негативні властивості характеру (нерішучість, боягузтво). Насамперед, ці риси проявляються в любові й особистих відносинах.

Заголовок статті прямо пов’язане із приводом її написання. Їжею для міркувань послужила неоднозначна ситуація в повісті «Ася», коли дівчина виявила рішучість і сама призначила героєві побачення (« rendez — vous»).

У перші ж рядках — враження від сцени побачення в повісті «Ася», коли головний герой (сприйманий читачем повісті як «позитивний» і навіть «ідеальний») говорить дівчині, що прийшла на побачення з ним: «Ви переді мною винуваті, ви мене заплутали в неприємності і я повинен припинити мої відносини до вас». «Що це таке?» — Викликує Чернишевський. — «Чим вона винувата? Хіба тим, що вважала його чималою людиною? Компрометувала його репутацію тим, що прийшла на побачення з ним? Ця людина дряннее страшенного негідника».

Далі автор піддає аналізу любовну лінію ряду творів Тургенєва («Фауст», «Рудин») для того, щоб зрозуміти, помилився автор у своєму чи герої ні (повість «Ася»), і доходить висновку, що у творах Тургенєва головний персонаж, що персоніфікує «ідеальну сторону», у любовних справах поводиться як «жалюгідний негідник». «В „фаусте“ герой намагається підбадьорити себе тим, що ні він, ні Віра не мають друг до друга серйозного почуття. Він тримає себе так, що Віра сама повинна сказати йому, що любить його. […] В „рудине“ справа кінчається тим, що ображена дівчина відвертається від нього (Рудина), чи не соромлячись своєї любові до боягуза».

Чернишевський ставить запитання: «Може бути, ця жалюгідна риса в характері героїв — особливість повістей м. Тургенєва?» — И сам же відповідає: «Але згадаєте будь — якої гарного, вірний життя оповідання якого завгодно з нинішніх наших поетів. Якщо в оповіданні є ідеальна сторона, будьте впевнені, що представник цієї ідеальної сторони надходить точно так само, як особи м. Тургенєва». Для того, щоб аргументувати свою точку зору, автор для приклада аналізує поводження головного героя поеми Некрасова «Сашко»: «Натолковал Сашку, що „не варто слабшати душою“, тому що „солнышко правди зійде над землею“ і що потрібно діяти для здійснення своїх прагнень, а потім, коли Сашко приймається за справу, вона говорить, що все це дарма й ні до чого не поведе, що він „болтал порожнє“. Він точно так само воліє всякому рішучому кроку відступ». Вертаючись до аналізу повести «Ася», Чернишевський робить висновок: « Такі — Те наші кращі люди».

Потім автор зненацька заявляє про те, що героя засуджувати не коштує, і починає говорити про себе й своє світосприймання: «Я став задоволений усім, що не бачу біля себе, ні на що не гніваюся, нічим не засмучуюся (крім невдач у справах, особисто для мене вигідних), нічого й нікого у світі не засуджую (крім людей, що порушують мої особисті вигоди), нічого не бажаю (крім власної користі), — словом сказати, я розповім вам, як я зробився з жовчного меланхоліка людиною до того практичн і добромисним, що навіть не зачудуюся, якщо одержу нагороду за свою добромисність». Далі Чернишевський прибігає до розгорнутого протиставлення «лиха» і «провини»: «Розбійник зарізав людину, щоб ограбувати його, і знаходить у тім користь собі — це вина. Необережний мисливець ненавмисно ранив людину й сам перший мучиться несчастием, що зробив — це вуж не провина, а просто лихо». Те, що відбувається з героєм повести «Ася» — лихо. Він не одержує вигоди й задоволення від ситуації, коли закохана в нього дівчина прагне бути разом з ним, а він відступається: «Бєдний парубок зовсім не розуміє тої справи, участь у якому приймає. Справа ясно, але він одержимо таким тупоумством, якого не в силах образумить очевиднейшие факти». Далі автор приводить ряд прикладів з тексту, коли Ася иносказательно, але дуже явно давала «нашому Ромео» зрозуміти, що вона насправді випробовує — однак він не зрозумів. «За що ми так суворо аналізуємо нашого героя? Чим він гірше інших? Чим він гірше нас всіх?» Чернишевський размышлает про щастя й уміння не упустити можливість бути щасливим (що не вдається героєві повести «Ася»): «Щастя в древній міфології представлялася як жінка з довгою косою, що розвівається спереду її вітром, що несе цю жінку; легко піймати неї, поки вона підлітає до вас, але пропустите одну мить — вона пролетить, і дарма погналися б ви ловити її: не можна схопити неї, залишившись за. Безповоротна щаслива мить. Не пропустити сприятливу мінуту — от найвища умова життєвої розсудливості. Щасливі обставини бувають для кожного з нас, але не кожний уміє ними користуватися». У завершення статті Чернишевський приводить розгорнуту алегорію, коли в ситуації довго триваючого й виснажливого судового позову слухання відкладається на день. «Що мені тепер робити, нехай скаже кожний з вас: чи розумно буде мені поспішити до мого супротивника для висновку світовий? Або розумно буде пролежати на своєму дивані єдиний день, що залишається мені? Або розумно буде накинутися із грубими лайками на благоприятствующего мені суддю, дружнє попередження якого давало мені можливість із честю й вигодою для себе покінчити мій позов?» Стаття закінчується цитатою з євангелія: «Намагайся примиритися зі своїм супротивником, поки не дійшли ви з ним до суду, а інакше віддасть тебе супротивник судді, а суддя віддасть тебе виконавцеві вироків, і будеш ти ввергнутий у темницю й не вийдеш із її, поки не розплатишся за все до останнього дріб’язку» (Матф., глава V, стих. 25 і 26).

Додав: