korotkij zmist romanu martin iden london d - Шкільний Всесвіт

Один раз на поромі Мартін Ідеї, моряк, двадцяти років від роду, захистив від зграї хуліганів Артура Морза. Артур приблизно тих же років, що й Мартін, але належить до людей забезпеченим і утвореним. На подяку й у той же час бажаючи побавити родину ексцентричним знайомством Артур запрошує Мартіна на обід

Атмосфера будинку — картини на стінах, безліч книг, гра на роялі — захоплює й зачаровує Мартіна. Особливе враження робить на нього Руф, сестра Артура. Вона здається йому втіленням чистоти, духовності, можливо навіть, божественності. Мартін вирішує стати гідним цієї дівчини. Він відправляється в бібліотеку, щоб прилучитися до премудрості, доступній Руфі, Артурові і їм подібним (і Руф, і її брат учаться в університеті).

Мартін — натура обдарована й глибока. Він з наснагою поринає у вивчення літератури, мови, правил віршування. Він часто спілкується з Руф’ю, вона допомагає йому в заняттях. Руф, дівчина з консервативними й досить вузькими поглядами, намагається перекроїти Мартіна за зразком людей свого кола, але це не дуже їй вдається. Витративши всі зароблені в останнім плаванні гроші, Мартін знову йде в море, найнявшись матросом

За довгі вісім місяців плавання Мартін «збагатив свій словник і свій розумовий багаж і краще довідався самого себе». Він почуває в собі величезні сили й раптом усвідомлює, що хоче стати письменником — насамперед щоб Руф могла любуватися разом з ним красою миру. Повернувшись в Окленд, він пише нарис про шукачів скарбів і відправляє рукопис в «Оглядач Сан — Франциско». Потім сідає за повість для юнацтва про китобоїв. Зустрівшись із Руф’ю, він ділиться з нею своїми планами, але, на жаль, дівчина не розділяє його палких надій (хоча неї радують зміни, що відбуваються з ним — Мартін став набагато вірніше виражати свої думки, краще одягатися й т.п. Руф закохана в Мартіна, але власні її поняття про життя не дають їй можливості усвідомити це).

Руф уважає, що Мартінові необхідно вчитися, і він здає іспити в середню школу, але із тріском провалюється по всіх предметах, крім граматики. Мартіна невдача не сильно обескураживает, зате Руф засмучена. Жодне з розісланих у журнали й газети творів Мартіна не опубліковано, усе вертаються поштою без усяких пояснень. Мартін вирішує: справа в тому, що вони написані від руки. Він бере напрокат друкарську машинку й учиться друкувати. Мартін працює увесь час, навіть не вважаючи це за працю. «Просто він знайшов дарунок мови, і всі мрії, всієї думки об прекрасному, які довгі роки жили в ньому, заюшили назовні нестримним, потужним, дзвенячим потоком».

Мартін відкриває для себе книги Герберта Спенсера, і це дає йому можливість по — новому побачити мир. Руф не розділяє його захоплення Спенсером. Мартін читає їй свої розповіді, і вона легко зауважує їхні формальні недоліки, але не в змозі побачити міць і талант, з якими вони написані. Просто це ніяк не укладається в рамки буржуазної культури, звичної й рідний для Руфі. Зароблені в плаванні гроші кінчаються, і Мартін наймається в пральню гладити білизну. Напружена, пекельна робота вимотує його. Він перестає читати й один раз у вихідний напивається, як за старих часів. Зрозумівши, що така праця не тільки розморює, але й оглупляет його, Мартін іде із пральні

До чергового плавання залишаються лічені тижні, і Мартін присвячує ці канікули любові. Він часто бачиться з Руф’ю, вони разом читають, їздять на прогулянки на велосипедах, і одного чудового дня Руф виявляється в обіймах Мартіна. Вони пояснюються. Руф не знає нічого про фізичну сторону любові, але відчуває привабливість Мартіна. Мартін боїться образити її чистоту. У батьків Руфі звістка про її заручини з Иденом не викликає захвату

Мартін вирішує писати заради заробітку. Він знімає крихітну комнатку в португалки Марії Сильвы. Могутнє здоров’я дозволяє йому спати всього по п’ята година в добу. Його не занадто бентежить, що дотепер не надрукована жодна його рядок. «Писання було для нього заключною ланкою складного розумового процесу, останнім вузлом, яким зв’язувалися окремі розрізнені думки, подытоживанием фактів, що нагромадилися, і положень».

Але смуга невдачі все триває, гроші Мартіна висихають, він закладає пальто, потім годинники, навіть велосипед. Він голодує, харчуючись однією картоплею так зрідка обідаючи в сестри або в Руфі. Раптом — майже зненацька — . Мартінові приходить лист із одного товстого журналу. Журнал хоче опублікувати його рукопис, але збирається заплатити п’ять доларів, хоча по самих скромних підрахунках повинен був би заплатити сто. Від прикрості ослабілий Мартін занедужує. І отут колесо фортуни повертається — один за іншим починають приходити чеки з журналів

Через якийсь час везіння припиняється. Редакції навперебій намагаються обшахрувати Мартіна. Вибити в них гроші за публікації виявляється нелегкою справою. Руф наполягає на тому, щоб Мартін влаштувався на роботу до її батька, вона не вірить у те, що він стане письменником. Випадково в Морзов Мартін знайомиться з Рэссом Бриссенденом і близько сходиться з ним. Бриссенден хворий сухотою. Він не боїться смерті, але жагуче любить життя у всіх неї проявах

Бриссенден знайомить Мартіна з «справжніми людьми», одержимими літературою й філософією. Зі своїм новим товаришем Мартін відвідує мітинг соціалістів, де сперечається з оратором, але завдяки розторопному й непедантичному репортерові попадає на сторінки газет як соціаліст і ниспровергателя існуючого ладу. Газетна публікація приводить до сумних наслідків — Руф надсилає Мартінові лист, що сповіщає про розрив заручин. Бриссенден кінчає життя самогубством, а його поема «Ефемерида», що опублікував Мартін, викликає буру пошлейшей критики й змушує Мартіна радуватися, що його друг не бачить цього

Мартін Ідеї стає нарешті знаменитим, але все це глибоко йому байдуже. Він одержує запрошення від тих людей, які раніше висміювали його й уважали ледарем, і іноді навіть приймає їх. Ні щира гаряча любов молоденької робітниці Лиззи Конолли, ні несподіваний прихід до нього Руфі, тепер готової зневажити гласом поголоски й залишитися в Мартіна, не торкають його. Мартін відпливає на острови на «Марипозе», і вчасно від’їзду Тихий океан здається йому нітрохи не найкраще іншого. Він розуміє, що для нього немає виходу. І після декількох днів плавання він вислизає в море через ілюмінатор. Щоб обдурити волю до життя, воно набирає в легені повітря й поринає на більшу глибину. Коли кінчається все повітря, воно вже не в змозі піднятися на поверхню. Бачить яскраве, біле світло й відчуває, що летить у темну безодню, і отут свідомість назавжди залишає його.

Мартін Иден — головний персонаж роману. Із цим двадцятилітнім напівдикуном ми зустрічаємося за обіднім столом сімейства містера Морза. Знатний буржуа дякує М. И., вступившегося за честь його сина, запрошенням до обіду. Випадкове відвідування інтелігентного будинку стає поворотним моментом у житті малоосвіченого юнака. Тут він бачить інше життя, «про яку раніше тільки читав у книжках». Тут його вперше називають містером. Тут він зустрічає й свою любов — «бліда повітряна істота з більшими одухотвореними блакитними очами, якесь таємне чудо». Про колишнє життя М. И. ми знаємо небагато.

Рано втратився батьків, що втратив братів, він заробляє на життя важкою працею моряка. Не має власного даху над головою, М. И. займає «тісну комірку, де містилися тільки ліжко, умивальник і один стілець», у будинку своєї сестри й терпить із боку зятя докори за пияцтво й утриманство. Спілкування з Руф’ю, її братами змушує М. И. глянути з боку на своє життя. Крок за кроком він переборює бар’єр між собою й «людьми високої культури». М. И., сп’янений любов’ю, вирішує зробитися великим письменником, «одним з тих, чиїми вухами чує, чиїм серцем почуває мир».

Проводячи дні й ночі за письмовим столом, М. И. рано починає «підраховувати» гонорари. Молодий письменник одержує відмову за відмовою. Руф називає роботи М. И. дилетантськими й пропонує йому «зайнятися більше серйозними речами». Захоплення філософією відкриває йому Спенсера. Читаючи його роботи, він розуміє, що «колись нічого не знав… що лише сковзав по поверхні речей без усякої спроби встановити між ними зв’язок». Мир, казавшийся примхливим зчепленням випадків, приходить у свідомості М. И. у цілісну систему. Знаходячи здатність абстрагуватися, відсторонятися від дійсності

М. И. безповоротно йде від свого колишнього буття. Наступним етапом його філософських пізнань стають роботи Ницше, з яких особлива увага на нього робить ідея про владу сильного. Називаючи себе індивідуалістом, М. И. сміло міркує про свої переконання на зборах Оклендского соціального клубу. Сміливе поводження М. И. стає причиною його розриву з Руф’ю, для якої він завжди був лише «цікавим заняттям».

Ставши високооплачуваним письменником, М. И. розуміє, що «був би набагато счастливее, якби не йшов зі свого середовища». М. И. розуміє всю умовність, відносність і випадковість свого нового положення. Пасажира першого класу судна, що пливе до берегів знайомого колись М. И. по рибальських справах острова Таїті, не залучають комфорт і зручності. Лежачи на голій палубі, М. И. тужить про кубрик і кочегарню як про загублений рай

Віддячивши за любов і турботу Марію, власницю що знімається М. И. квартири, забезпечивши заможне існування сестрам, втративши друга, талановитого поета, кохану, створену скоріше уявою, М. И. іде з миру. Його воля припинити своє буття виявляється сильніше волі до життя. М. И. приймає океан. Своїм відходом герой як би відновлює порушений колись баланс, тому що вертається в природну стихію, від якої так довго намагався піти