korotkij zmist roman i olga bestuzhev marlinskij a a - Шкільний Всесвіт

Плин повести полягає між 1396 і 1398 р. Всі історичні події й особи, у ній що згадуються, представлені з невідступною точністю. Читачі для перевірки можуть взяти 2 — ю главу 5 — го тому «Історії держави Російського» Карамзина. — Із приміток автора.)

«Цьому не бувати!» — говорив Симеон Воеслав, іменитий гість новгородський, братові своєму, новоміському ж сотникові Юрію Гостиному. Не сіяти двом сонцям у небі! Не бувати, щоб кинув я свою кращу перлину в мутний Волхов, щоб віддав я Ольгу, дочку мою, тому, хто їй не чету. Без золотого гребеня не розчесати її дівочих кіс, небагатому не бути моїм зятем!

«Брат! Ольга любить Романа. І серце його коштує твоїх мішків із золотом. У жилах його шляхетна кров дітей боярських. Вірно служить він Новомісту».

Але старшому братові пізно жити розумом молодшого. І довелося Романові Ясенскому вислухати вирок свій. У два ключі бризнули сльози з очей юнака, і він, ридаючи, упав на груди великодушного заступника свого Юрія. У ті часи добрі люди не соромилися ще сліз своїх, не ховали серця під приветливою улыбкою, були друзями й недругами явно.

Ольга давно вуж любить Романа, захоплюється його вмінням співати, граючи на дзвінких гуслях, але більше того його розповідями про походи, про битви, про полон його дикими воїнами Тамерлана, про чудесний порятунок. Тому Ольга, незважаючи на чесноту свою й повага до батьків, після чималих коливань вирішується бігти з Романом, щоб удалині від рідного міста знайти своє щастя. Але в призначену ніч не прийшов її палкий коханий, і ніхто в місті вуж не видал його.

От що трапилося за день до того.

Було свято. Новогородцы спостерігали двобій німецьких лицарів з Ревеля й Риги, мистецтво литовських наїзників і самі віддавалися улюбленій забаві — кулачному бою: сторона Торговельна проти сторони Софійської!

Удари дзвона раптово сзывают новогородцев на віче. Два посли звертаються до них: перший — московського князя Василя Ди — Митриевича, сина славного Димитрия Донського, другий — литовського князя Витовта, сина Кестутиса. Два могутніх володарі вимагають порвати мир з німецьким орденом мечоносців, порушити договори з купцями ганзейскими. Новогородцы же бажають тільки миру з усіма, збереження своїх воль і вигід торгівлі. Про тім і говорять на віче. І ті, хто миролюбний і статечний, пропонують скоритися, щоб уникнути нещасть війни. Але обурений цими мовами доблесний Роман Ясенский. Слова його хвилюють і простий народ, і іменитих громадян, і самого посадника Тимофія. А після гучного віча, у темну ніч, Роман вуж виїжджає за міську стіну на улюбленому своєму коні. Чекає його дорога далека. У нічному лісі попадає Роман у руки лютих розбійників. Видобуток їм дістається чимала — злато й срібло, що він віз із собою. Отаман розбійників Беркут, що був знатний новогородець, вигнаний після однієї з усобиц, мріє знову послужити рідному місту. Довідавшись із грамоти — наказу, що Роман везе коштовності для підкупу бояр московських на користь Новоміста, він із честю відпускає посланця. І от Роман в’їжджає в стольну Москву. З точністю прагне виконати він доручення віча. По боргу, але проти серця здається він весел і привітним, знаходить друзів між сановниками двору, довідається думки великого князя. А думки ці ворожі Новомісту. Роман повідомляє про тім своїх земляків. Попереджені новоміські купці залишають Москву. Але в один злощасний день стража вистачає Романа й кидає в тісне, сире підземелля. Його чекає страта. Лише один раз блиснув промінь надії — старий знайомий боярин Євстафій Ситий вільний милувати злочинця, але замість вимагає відректися від Новоміста й назавжди залишитися в Москві. Але милість смерті воліє Роман такий княжей милості. Поки Роман очікує страти, московські дружини вторгаються на землю Новоміську. Невірні двинцы здають їм кілька фортець. Плачу проводжає Ольга в похід батька свого. Симеон Воеслав, відправляючись із новоміським ополченням, обіцяє дочки після перемоги над підлими московітами знайти їй кращого нареченого серед, але — вогородцев. Цим він валить її в ще більший розпач, тому що пам’ятає Ольга одного лише Романа й одного лише його бажає бачити чоловіком своїм. Хто проникнув у глухе підземелля? Хто ловкою рукою нечутно перепилив залізні ґрати? З ким поруч мчиться тепер Роман Ясенский на коні швидкому в поле вільному? Ці два мовчазних і похмурих вершники — посланці отамана Беркута. А от і сам отаман зустрічає земляка. Куди поскакаємо — у рідне місто? до милого серцю Ользі? або на місце свари, туди, де осаджують новогородцы зайняту заклятим ворогом міцність Орлец? «Туди, де мечі й вороги!» — викликує палкий юнак. Незабаром досягають вони галявини, де кілька п’яних московітів стережуть новоміського бранця. Друзі кидаються на виторг, вороги боягузливо біжать, і Роман довідається у врятованому раніше настільки строгого до нього батька Ольги, Симеона Воеслава. Тепер уже друзі й соратники в новоміському війську, осаджують Симеон і Юрій Орлец. Першим улазить на вежу отаман Беркут, але падає, простромлений стрілою. Роман треба за ним, що тріумфує мечем зрубує він ратище прапора московського, але слідом за тим обкутана полум’ям твердиня в мить валить, сховавши в димі й уламках хороброго витязя. Чи живий він? Вертається в Новомісто переможне військо. Входить Симеон Воес — Лав у будинок свої. Кидається на шию йому дочка його Ольга. «Виконав я обіцянка — є тобі наречений, серед новогородцев найкращий!» Ольга закриває руками особа, але як тільки вирішується глянути через малу щілину між пальцями, як бачить улюбленого свого Романа. Молоді жили щасливо. А щасливий щастям їх Симеон Воеслав, програючи в шахи коней і слонів братові своєму молодшому Юрію, роняв сльозу розчулення, говорячи: «Так! Ти правий, а я був винуватий!»

Додав: