korotkij zmist pushkinskij budinok bitov a g chast 1 - Шкільний Всесвіт

Життя Леви Одоевцева, нащадка князів Одоевцевых, протікає без особливих потрясінь. Нитка його життя розмірно струменіє із чиїхось божественних рук. Він відчуває себе скоріше однофамільцем, чим нащадком своїх славних предків. Дід Леви був арештований і провів своє життя в таборах і посиланнях. У дитинстві Лева, зачатий у фатальному 1937 р., теж перемістився разом з родителями убік «глибини сибірських руд»; втім, усе обійшлося благополучно, і після війни сім’я повернулася в Ленінград.

Левин тато очолює в університеті кафедру, на якій колись блищав дід. Лева росте в академічному середовищі й з дитинства мріє стати вченим — «як батько, але покрупнее». Закінчивши школу, Лева надходить на філологічний факультет.

У квартиру Одоевцевых після десяти років відсутності вертається з висновку колишній сусід Дмитро Іванович Ювашов, якого всі називають дядько Диккенс, людина «ясний, отрутний, нічого не чекає й вільний». Усе в ньому здається Леві привабливим: його бридливість, сухуватість, різкість, блатний аристократизм, тверезість відносини до миру. Лева часто заходить до дядька Диккенсу, і навіть книги, які він бере в сусіда, стають заповненням дитинства.

Незабаром після появи дядька Диккенса сім’ї Одоевцевых дозволяють згадати про діда. Лева вперше довідається, що дід живий, розглядає на фотографіях його гарна молода особа — з тих, що «уражають безумовною відмінністю від нас і незаперечною приналежністю людині». Нарешті приходить звістка, що дід вертається з посилання, і батько їде зустрічати його в Москву. Наступного дня батько вертається один, блідий і загублений. Від малознайомих людей Лева поступово довідається, що замолоду батько відмовився від свого батька, а потім і зовсім критикував його роботи, щоб одержати «тепленьку» кафедру. Повернувшись із посилання, дід не захотів бачити свого сина.

Лева відпрацьовує для себе «гіпотезу діда». Він починає читати дідові роботи з лінгвістики й навіть сподівається почасти використовувати дідову систему для курсової роботи. Таким чином, він витягає деяку користь із сімейної драми й плекає у своїй уяві гарне словосполучення: дід і онук…

Дідові дають квартиру в новому будинку на окраїні, і Лева йде до нього «з новеньким битким серцем». Але замість тої людини, якого він створив у своїй уяві, Леву зустрічає інвалід із червоним, що задубіло особою, що вражає своєю ненатхненністю. Дід п’є із друзями, розгублений Лева приєднується до компанії. Старший Одоевцев не вважає, що його посадили незаслужено. Він завжди був серйозний і не належить до тих незначним людям, яких спочатку незаслужено посадили, а тепер заслужено випустили. Його ображає реабілітація, він уважає, що «все це» почалося тоді, коли інтелігент уперше вступив у дверях у розмову з хамом, замість того щоб гнати його в шию.

Дід відразу зауважує головну рису свого онука: Лева бачить із миру лише те, що підходить його передчасному поясненню; непояснений мир приводить його в паніку, що Лева приймає за щиросердечне страждання, властиве тільки людині, що почуває. Коли сп’янілого Лева намагається обвинуватити в чомусь свого батька, дід у люті виганяє онука — за «зрадництво в насінні».

Лева Одоевцев з дитинства перестав відзначати про себе зовнішній мир, тобто засвоїв єдиний спосіб, що дозволив многим росіянином аристократам вижити у двадцятому столітті. Закінчивши філфак, Лева надходить в аспірантуру, а потім починає працювати в знаменитому Пушкінському будинку Академії наук. Ще в аспірантурі він пише талановиту статтю «Три пророки», що вражає всіх внутрішньою волею й що летить, що злітає складом. У Леви з’являється певна репутація, рівний вогонь якої він непомітно підтримує. Він займається тільки незаплямованою старовиною й у такий спосіб здобуває довіру в ліберальному середовищі, не стаючи дисидентом. Тільки один раз він виявляється у важкій ситуації. Левин близький друг «щось не те» написав, підписав або сказав, і тепер має бути розгляд, під час якого Лева не зможе відмовчатися. Але отут втручається стікання всіх мислимих обставин: Лева занедужує грипом, іде у відпустку, терміново озивається в Москву, виграє в лотерею закордонну поїздку, у нього вмирає дід, до нього вертається стародавня любов… До Левиному повернення друга вже немає в інституті, і це трохи псує Левину репутацію. Втім, незабаром Лева виявляє, що репутація в незавищеному виді навіть більше зручна, спокійна й безпечна.

У Леви є три подруги. Одна з них, Альбіна, розумна й тонка жінка Левиного кола й виховання, любить його, кидає заради нього чоловіка — але залишається нелюбимої й небажаної, незважаючи на повторювані зустрічі. Інша, Любаша, проста й немудра, і відносинам з нею Лева не надає значення. Він любить тільки Фаїну, з якої його в день закінчення школи познайомив однокласник Митишатьев. Наступного дня після знайомства Лева запрошує Фаїну в ресторан, із трепетом вирішується взяти за руку й нестримно цілує в парадному.

Фаїна старше й досвідченіше Леви. Вони продовжують зустрічатися. Леві постійно доводиться вигадувати гроші на ресторани й численні дамські дріб’язки, часто займати в дядька Диккенса, таємно продавати книги. Він ревнує Фаїну, викриває в невірності, але не в силах з нею розстатися. Під час однієї вечірки Лева виявляє, що Фаїна й Митишатьев непомітно зникли з кімнати й двері у ванну замкнена. Остовпівши, він очікує Фаїну, машинально клацаючи замком її сумочки. Заглянувши нарешті в сумочку, Лева виявляє там кільце, що, за словами Фаїни, дорого коштує. Думаючи про те, що в нього немає грошей, Лева кладе кільце в кишеню.

Коли Фаїна виявляє пропажу, Лева не зізнається у вчиненому й обіцяє купити інше кільце, сподіваючись виручити гроші за украдене. Але виявляється, що Фаинино кільце занадто дешеве. Тоді Лева просто повертає кільце, запевняючи, що купив його з рук за безцінь. Фаїна не може заперечити й змушена прийняти подарунок. Лева леденіє від невідомого йому задоволення. Після цієї історії наступає самий тривалий і мирний період у їхніх відносинах, після якого вони все — таки розстаються.

У листопадові свята 196… року Лева залишений чергувати в будинку інституту. До нього приходить давній друг — ворог і колега Митишатьев. Лева розуміє, що вплив на нею Митишатьева те саме що вплив Фаїни: обоє вони харчуються Лівої, одержують задоволення, принижуючи його. Митишатьев міркує про євреїв, які «псують наших жінок». Лева легко спростовує заява Митишатьева про неталановитість євреїв, приводячи довід про те, що Пушкін був семітом. Митишатьев говорить, що збирається духовно задавити Леву, а потім перевернути увесь світ: «Я відчуваю в собі сили. Були «Христос — Магомет — Наполеон», — а тепер я. Усе дозріло, і мир дозрів, потрібний тільки людина, що відчуває в собі сили».

Митишатьев приводить свого дипломника Готтиха, попереджаючи Леву, що той — стукач. Барон фон Готтих пише в патріотичні газети вірші про мартени або матренах, що дає Митишатьеву привід поиздеваться над осколками — аристократами. Щоб скрасити Леві передбачувана самітність, не знаючи про його гостей, приходить Исайя Борисович Бланк. Це співробітник інституту на пенсії, один із благороднейших людей, яких Леві доводилося зустрічати в житті. Бланк не тільки надзвичайно охайний зовні — він не може говорити про людей погано.

Бланк, Митишатьев, Готтих і Лева п’ють разом. Вони говорять про погоду, про волю, про поезію, про прогрес, про євреїв, про народ, про пияцтво, про способи очищення горілки, про кооперативні квартири, про Бога, про бабів, про негрів, про валюту, про суспільну природу людини й про те, що дітися нікуди… Сперечаються про те, чи любила Наталя Миколаївна Пушкіна. Приходять якісь дівчини Наташи. Митишатьев викладає Леві свою життєву філософію, у тому числі й «Правило правої руки Митишатьева»: «Якщо людина здається дерьмом, то він і є дерьмо». Час від часу Лева відчуває п’яні провали пам’яті. В один з таких провалів Митишатьев ображає Бланка, а потім запевняє, що Лева при цьому посміхався й кивав.

Митишатьев говорить про те, що не може жити на землі, поки є Лева. Він ображає й Фаїну, і цього Лева вже не витримує.

Вони з Митишатьевым б’ються, і Митишатьев розбиває посмертну маску Пушкіна. Це виявляється останньою краплею — Лева вызывае т його на дуель на музейних пістолетах. Звучить постріл — Лева падає.

Митишатьев іде, прихопивши із собою чорнильницю Григоровича.

Придя в себе, Лева з жахом виявляє, який розгром учинений у музейному приміщенні.

Але виявляється, що за допомогою Альбіни, що працює в цьому ж інституті, і дядька Диккенса всі дуже швидко приводиться в порядок.

Чорнильницю Григоровича знаходять під вікном, ще одну копію маски Пушкіна приносять із підвалу. Наступного дня Лева виявляє, що жодна людина в інституті не обертає уваги на свіжі сліди збирання й ремонту. Заступник директора викликає його тільки для того, щоб доручити супроводжувати по Ленінграду американського письменника.

Лева водить американця по Ленінграду, показує йому пам’ятники й розповідає про російську літературу. І все це — російська література, Петербург (Ленінград), Росія — Пушкінський будинок без його кучерявенького постояльця.

Залишившись на самоті, Лева коштує над Невою на тлі Мідного вершника, і йому здається, що, описавши мертву петлю досвіду, захопивши довгим і важким неводом багато порожньої води, він повернувся у вихідну точку. От він і коштує в цій крапці й почуває, що утомився