korotkij zmist pro lyubov chexov a p - Шкільний Всесвіт

Пелагія, гарна покоївка Алехина, закохана в кухаря Никанора, п’яницю й хулігана, але, проте, настільки набожної людини, що він не згодний жити з Пелагією, не уклавши законний шлюб. Сама ж покоївка не хоче заміж за Никанора, той гнівається на неї й навіть б’є.

Алехин міркує про те, що в любові все индивидуально, що тут не діють якісь загальні закони й що в росіян є звичка не просто любити, а постійно ускладнювати собі при цьому життя, задаючись масою непотрібних питань.

Алехин розповідає історію своєї любові. По закінченні університету він улаштувався у своєму маєтку Софьино, на якому після смерті батька був великий борг. Алехин вирішує працювати, поки не приведе маєток у порядок і не виплатить борги. Його «культурні звички» виглядають тут недоречно. Він перестає читати газети, найчастіше засипає не в спальні, а на сіннику.

Алехина вибирають у почесні світові судді. Йому приємно їздити в місто, йому подобається тамтешнє суспільство, з нових знайомих Алехину особливо близькі Лугановичи: чоловік — товариш голови суду, дружина, Ганна Олексіївна, молода, добра, інтелігентна жінка. Алехин закохується в неї, починає всі частіше бувати в Лугановичей. Там йому завжди раді: якщо Алехин подовгу відсутній, його запитують, чи не трапилося що. Алехин стає в будинку своєю людиною, входить без доповіді. Чоловіки зворушливо піклуються про нього: пригощають від душі, дарують подарунки, періодично просять взяти в них у борг (Алехина постійно пригноблюють кредитори), але він щораз відмовляється.

Алехин страждає, не розуміє, що звело Ганну Олексіївну з такою літньою й нецікавою людиною, як Луганович, пророкує їй нудне одноманітне життя. На жаль, сам він не може запропонувати їй нічого кращого замість, а тому роки йдуть, у Лугановичей з’являються діти, а Алехин і Ганна попрежнему не зізнаються один одному у своїй любові й приховують її й від себе, і від інших. Вони разом часто ходять у театр, у місті про неї ходять плітки, що не мають під собою підстав.

Поступово Ганна стає усе більше нервової, дратівливої й уїдливої, у ній зміцнює свідомість, що життя її не відбулася. Нарешті, Лугановичи ухвалюють рішення щодо переїзді — чоловіка призначають головою в одній із західних губерній. Першої їде Ганна (їй доктори пропонують лікування в Криму). Алехин проводжає її. В останній момент перед відходом поїзда він заносить у купі забуту Ганною кошик. Вони обіймаються, цілуються, плачуть, говорять про своє почуття й розуміють, «як дрібно і як обманчиво було все те, що заважало любити… що коли любиш, то у своїх міркуваннях про цю любов потрібно виходити від вищого, від більше важливого, чим щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім». Алехин їде з Ганною до наступної станції, виходить і пішки відправляється в Софьино. З тих пор він живе як і раніше, крутится як білка в колесі, не займається наукою або чимсь іншим, що зробило б його життя приємніше.