korotkij zmist prigodi perigrina piklya smolleta po glavax chastina 2 - Шкільний Всесвіт

Ну й нехай — автор знає, це теж пройде — як пройде молодість, а разом з нею зникне й безтурботність, упевненість у променистому майбутньому. А поки що Смоллет із задоволенням описує незліченні любовні перемоги свого героя, що відбуваються «на водах» у Бате — без найменшого моралізування, глумливо, як би сам стаючи в цей момент молодим і безтурботним. У числі нових знайомих Пикля — знову найрізноманітніші, надзвичайно колоритні особистості; один з них — старий мізантроп, цинік і філософ (все це — визначення самого Смоллета) Крэбтри Кэдуоледер, що уже до кінця роману залишиться другом Пикля: вірним і невірним одночасно, але все — таки у важкі моменти незмінно прихожим йому на допомогу

Вічно гарчить, завжди всім незадоволений (мізантроп, одним словом), але чимсь безсумнівно симпатичний. Чим? Очевидно, тим, що в ньому є індивідуальність — якість, надзвичайно письменникові в людях дороге, дуже багато чого для нього в них визначальне. Смерть свого благодійника, старого коммодора Траньона, Пикль сприйняв як важку втрату, і в той же час отримане їм потім спадщина «аж ніяк не сприяло смиренності духу, але вселило йому нові думки про велич і пишноту й піднесло сподівання його на найвищі вершини». Марнославство — порок, безсумнівно властивому юному героєві Смоллета, — досягає в цей момент свого апогею, бажання блищати й обертатися у світлі, зводити знайомства зі знатними особами (реальні, а ще більше мнимі), — словом, «закружилася голова» у хлопчика

И немудро. У цей момент йому думає, що все повинні впасти до його ніг, що всі йому доступно й підвладно. на жаль… Саме в ці мінути він наносить ту жахливу образу Емілії, про яке вже говорилося вище: лише тому, що вона бідна, а він багатий

Накопичення «романів» героя, усіляких інтриг і інтрижок, черги улюблених, їхніх чоловіків і т.п. у якийсь момент стає майже нестерпним, явно пародійним, але, бути може, все це необхідно авторові саме для того, щоб поступово наставити свого героя «на шлях щирий»? Тому що всієї його спроби ввійти у світське суспільство, стати його повноправним членом кінчаються не просто невдачею — він терпить дивовижне фіаско. Стає жертвою обманів, інтриг, втрачає в результаті весь свій стан і виявляється на порозі вбогості, за борги потрапляючи в знамениту Флитскую в’язницю, вдачі й «пристрій» якої також чудово описані вромане.

У в’язниці існують своя «громада», свої підвалини, свій «коло», свої правила й установки. Однак і в них Пиклю не перебуває місця, зрештою він перетворюється у відлюдного мізантропа, що цурається людей, що вирішили, що життя його вже кінчене. І в цей — те момент і приходить до нього удача, трошки «придумана», трошки «сфабрикована» автором, але все — таки приємна для читача. Виникає Годфри Гантлит, що тільки тепер довідався про те, що щирим його благодійником, схованою пружиною його службових успіхів був саме Перигрин Пикль. Їхня зустріч у тюремній камері описана зі зворушливою сентиментальністю й щиросердечним болем

Годфри витягає друга з в’язниці, а отут поспіває й несподівана спадщина (умирає батько Пикля, не залишивши заповіту, внаслідок чого він, як старший син, вступає в права спадкування). І нарешті, фінальний акорд — довгоочікуване весілля з Емілією. Читач дочекався « хэппи — энда», до якого так довго й таким болісно звивистим шляхом вед Смоллет свого героя