korotkij zmist povstannya islamu shelli po - Шкільний Всесвіт

Свою романтичну поему у дванадцяти піснях Шеллі присвятив «справі широкої й визвольної моралі», ідеям волі й справедливості. Поема написана так званої спенсеровой строфою. Під час бурхливої над землею грози поетові раптом відкривається серед хмар просвіт небесної лазурі, і на цьому тлі очам його з’являється боренье Орла й Змії над морскою безоднею; Орел терзає Змієві, та норовить вжалити його в груди, але зрештою Орел випускає видобуток, і Змія падає у воду. На березі поет бачить прекрасну жінку; вона підбирає Змію, кладе на свої мармурові груди й пропонує поетові відправитися в човнику — мрії з нею в шлях. Під час подорожі в чарівній турі жінка пояснила, що ніколи огорнуло землю Зло злетіло високо, а Дух Добра став плазувати, і в результаті «ніхто добра від зла не відрізняв». Таким чином, навіть поет не довідався в Змії Духа Добра, боровшегося зі Злом у вигляді Орла

Жінка розповідає поетові свою історію. Їй, земній жінці, відкрив перед смертю юний поет багато таємниць життя, своїми мовленнями він запалив у її душі світло вільнолюбства. Один раз вона побачила в сні прекрасного юнака й з тих пор шукає його всюди. Челн нарешті пристає до берега, поет входить у світло — імлистий лабіринт і раптом виявляється в храмі, де на кришталевому престолі сидять прекрасний незнайомець і — чудова супутниця поета

Незнайомець — його кличуть Лаон — розповідає поетові свою історію. Його світле дитинство було затьмарено жорстокою тиранією, що панувала в його рідній країні: «У її ланцюгах нудилися все: тиран і раб, душа й тіло, жертва й мучитель». У душі Лаона росло й міцніло прагнення до волі. Тоді ж він довідався Цитну, і вони ніжно полюбили один одного. Юна Цитна цілком розділяла прагнення улюбленого звільнити народи від тяжких ланцюгів, хоча вона розуміла, що боротьба із силами Зла буде жорстокої й нерівної, що їх з улюбленим може чекати розлука й навіть смерть

Обох відвідують страшні провісні бачення. Лаону сниться, начебто вони із Цитной летять у просторі, але в Цитну вцепляются чудовиська, віднімають її в нього. Прокинувшись, він виявляє, що оточено служниками Тирану, а на відстані чує розпачливий жіночий лемент

Лаон проривається крізь юрбу ворогів і бачить на землі зв’язану Цитну. Осліплений гнівом, він кидається на її стражів, але їх занадто багато, і його, жорстоко побитого, приковують ланцюгами у вежі на вершині скелі. Від горя й ран Лаон ледь не втрачає розум, він відмовляється від їжі й питва й готовий прийняти смерть, але в забутті йому раптом є чудовий Старець. Він розбиває окови, обтирає вологою тканиною тіло Лаона й зі словами розради везе його в човнику до себе, у вежу серед моря. Там він довго — цілих сім років — виходжує Лаона.

Коли до Лаону вертається свідомість, Старець говорить, що навіть до його відокремленого замка докотилася слава про вільнолюбний Лаоне; тому він відправився в Арголиду, країну Лаона, де й урятував вільнолюбногоого хороброго. Старець чув і про дивну дівчину, що присудили до страти, але кат, зм’якшившись побачивши її краси, відпустив її, Запалені прикладом і палкими мовленнями Лаона й Цитны, народи всюди повстають проти своїх гнобителів, але Старець побоюється, що може пролитися кров, а Лаон, уважає він, здатний уникнути кровопролиття. Лаон вертається в рідне місто

Але в першу ж ніч до сплячих воїнів підкрадаються вороги, убивають багатьох, однак клич, що пролунав, «Лаон!» піднімає війська на бій — вороги сметены. Не бажаючи зайвого кровопролиття, що плодить ненависть і ворожнечу, Лаон не дає вмертвити оточених; піднявши руку, він навіть приймає на себе удар списа, спрямованого в груди приреченого ворога, і перестерігаючи й тих, і інших не займатися братовбивством, непритомніє. Коли він приходить у себе, то виявляє, що слова його дійшли до людських серць, усіх осягнула спрага добра. Серед загальної радості Лаон відправляється на пошуки прекрасної діви, що називає себе Лаоною, і приходить у палац всіма покинутого Тирана

юрба, ЩоНалетіла, вимагає зрадити деспота смерті. Уперше відчувши страх і сором, Тиран непритомніє. Лаон же звертається до співгромадян зі словами милосердя: «Зрозумійте ви, що істина в прощенье, / У любові, не в злості, і не в страшному мщенье».

Однак у чорній душі Тирана як і раніше жевріє злість. Посередині народної радості розноситься страшна звістка: зібравши в інших країнах військо, Тиран іде войною на власний народ. Ряди що бенкетували рідіють під ударами найманців. На захід крові й смерті злітаються з околишніх гір птаха, що харчуються падлом. Свято добра й народного звільнення перетворюється в бенкет стерв’ятників

Лаон із друзями борються відважно, але сили нерівні; от падає під ударами Старець, от уже вбитий і останній близький друг Лаона. Гинуть всі, крім Лаона, він важко поранений. Раптово крізь ряди ворогів, мнучи їх, проривається на потужному коні безстрашний вершник. Вороги біжать урозсип. Вершник виявляється прекрасною дівчиною — це Цитна.

Вона саджає Лаона із собою на коня й відвозить ладь із поля страшної битви. Тільки тепер, на відстані від людських звад і звірств, закохані нарешті можуть цілком належати один одному й виливати їхню любов, що переповняє. Цитна розповідає Лаону, що з нею відбулося за час розлуки. Коли неї захопили в полон поплічники Тирана й Тиран побачив її красу, він воспылал до неї пристрастю, і в ній, змушеної терпіти ненависні пещення, запалилося таке світло божевілля й спраги волі, що Тиран у жаху відступився від її. Він повелів відправити непокірливу діву в далекий замок серед моря. У помутнінні розуму Цитне чудилося, що в неї народилася дочка, схожа на Лаона, але слуга, що приплив, Тирана відняв у неї ніжно улюблене дитя

Багато років прожила вона одна на цьому острові. Божевілля пішло, залишилася лише думка про Лаоне, про дочку, про волю. Раптовий землетрус зруйнував замок, і із самотньо, що стирчала з моря скелі, Цитну підібрав корабель, що віз нових бранок Тирану. Однак, запалені мовленнями Цитны про загальну рівність і волю, моряки відпустили бранок. Лаон і Цитна вирішують розстатися, щоб порізно боротися за волю й щастя всіх людей

Закохані вірять, що рано або пізно вони возз’єднаються знову. Тим часом у Золотому Місті й сусідніх країнах деспотичною владою знову потоптана воля, там лютує голод і чуму, ріки отруєні, народ випробовує незлічимі нещастя; з вуст у вуста передається легенда про Лаона й про прекрасну вершницю, що несе надію на звільнення. Жерці й владики підносять благання Богові, кожний — своєму

И отут є підступний Іберійський Жрець, що задумав викувати з Ісламу смертельного ворога його, Жерця, недругам. Він умовляє Тирана й жерців спалити Лаона й Лаону на величезному багатті — це — де принесе порятунок царству й самодержавній владі Тирана. Раптом перед Тираном з’являється прекрасний незнайомець. Він звертається до деспота і його наближеним з палким мовленням

Тиран робить спробу заколоти його, але з непоясненої причини рука його не слухається. Незнайомець обіцяє доставити їм Лаона в той же вечір, за умови, що вони відправлять Цитну непошкодженої в край Вільності, Америку. Незнайомець скидає плащ — це Лаон. Раптово в тронний зал уривається потужний кінь із прекрасною вершницею. Тиран і прісні в жаху біжать перед нею, але Іберійський Жрець соромить їх, призиває схопити Цитну й, у порушення клятви, стратити разом Слаоном.

Цитна сама сходить на багаття до Лаону. Лаон приходить у себе на березі; його пестять ніжні руки Цитны. До них наближається повітряна тура, у якій сидить прекрасна дитина зі срібними крильми — їхня дочка. Вона розповідає батькам, що їхня смерть глибоко вразила їхніх одноплемінників і напевно «закине відблиск свій у німу безодню майбутніх сторіч». Повітряна тура несе всіх трьох у світлий Храм Духа