korotkij zmist poshexonskaya starovina saltikov shhedrin m e chast 1 - Шкільний Всесвіт

Випереджаючи оповідання про своє минуле, Никанор Затрапезний, спадкоємець стародавнього пошехонского дворянського роду, повідомляє, що в теперішній праці читач не знайде суцільного викладу всіх подій його житія, а тільки ряд епізодів, що мають між собою зв’язок, але в той же час що представляють і окреме ціле.

У глухомані Пошехонья проходить дитинство й молоді роки Никанора, що стало свідком самого розквіту кріпосного права, що визначало побут і уклад дворянської сім’ї. Земля цього краю, покрита лісом і болотами, уважаються закуткової, тому мужицькі спини з надлишком вознаграждены за відсутність. коштовних угідь. Маєток Затрапезних малоземельне, але оброк із селян у маєтку Малиновец виходить справно. Сім’я неухильно багатіє, здобуваються нові землі й маєтки, власність росте.

Мати Никанора, потомствена купчиха, багато моложе освіченого дворянина — батька, що спочатку викликає на неї невдоволення родичів. Однак дбайливість і господарська кмітливість, їй властиві, виводять сім’ю до добробуту й дозволяють інші зими проводити в Москві або Петербурзі. Після дванадцяти років шлюбу в неї вісім дітей, що перебувають на піклуванні гувернанток до надходження в інститути й на військову службу. Молодшому Никанорові, оказавшемуся надзвичайно обдарованим, на вчителів не занадто везе. Абетці його вчить богомаз, а писати він вивчиться сам. Перші книжки Никанор читає самостійно, майже безконтрольно, а трохи пізніше по інструкціях для вчителів освоїть програму молодших класів гімназії. Це й випадок, і чудо, що він зуміє прокласти собі шлях до теперішнього утворення сам. На думку автора записок, діти дуже легкий видобуток для псування й перекручування всякою системою навчання й виховання або її відсутність. «Воскове дитяче серце будь — яку педагогічну витівку прийме без протидії». Але досить болісно сприймаються епохи, коли людська думка засуджується на бездіяльність, а людське знання заміняється массою бесполезностей і неохайністю.

У портретній галереї осіб, що зустрічаються в будинку в Затрапезних, помітне місце займають тетеньки — сестриці, представлені спочатку літніми, потім зовсім бабусями. Спочатку тетенек приймають у будинку цілком радо, готовлять для них кімнати, зустрічають і пригощають, але потім злопам’ятна мати Никанора проявляє у відношенні до них повну черствість і скнарість. Старі, нікому не потрібні жінки виганяють спочатку в мезонін, а потім їх і зовсім видаляють знадвору. Вони колись дуже погано прийняли новий шлюб свого брата, та й грошей у них зовсім ні, і маєтку їх нічого не коштують, їх підгодовують тільки з милості. А в підходящий момент зовсім виганяють знадвору в далекий флігель, де вони, напівголодні, у холодному приміщенні вмирають одна за іншою.

Історія третьої сестри батька — Анфіси зв’язана в Никанора з найстрашнішими спогадами його дитинства. Як ні строга була стосовно селян його власна мати, що не щадила «зачавших невчасно» дівчин (видаючи їх заміж за підлітка або перестарка), Анфіса Порфиріївна ще лютее й безобразніше, до самодурства. У перший візит до тетеньке саме в неї у дворі він бачить свою перевесницю, прив’язану ліктями до стовпа, босими ногами в роз’їдаючій гнойовій рідоті, не спроможну захищатися від ос і ґедзів. Сидевшие віддалік два старі не дозволять юнакові цю дівчину звільнити. Усім буде тільки гірше. Чоловік і син Анфіси Порфиріївни відкрито знущаються з мужиків і засікають до смерті чимало жінок і дітей. Не випадково тетеньку Анфісу задушать власна ключниця й підоспілі на допомогу сінні дівчини.

Є в Никанора ще одна тетенька, Раїса Порфиріївна, прозвана ласуном за небайдужість до ласого шматка. Всі кімнати її будинку мають «апетитний характер і вселяють апетитні думки». Всі її домашні з ранку до вечора їдять і п’ють, і при цьому доголять. Це один з тих рідких будинків, де всім живеться привільно, і панам, і прислузі. Усе тут люблять і плекають один одного, раді гостям і подають їм багато добре продуманих страв. Спати укладають у чистих, затишних і свіжих кімнатах «на постелі, що не вселяють ні найменших побоювань у змісті комах». Для Никанора це важливо, оскільки в його рідному будинку діти загнані в тісні конурки, де забирають рідко, а бруд і комахи осаджують не тільки людські, де сплять покотом на старих повстях і здорові, і хворі. Невдоволення, постійні покарання селянам і селянкам народжуються самі собою. Каліцтва, виродження, страх і бессмыслие насаджуються всіма відомими деспотам способами.

російське дворянство, Що НеСлужить помісне, серед якого значаться Затрапезні, тяжіє до Москви, що для них центр усього. Гравці знаходять у ній клуби, гульвіси — трактири, богомольні люди радуються достатку церков, дворянські дочки відшукують собі наречених. Щоб видати заміж сестру Никанора, Затрапезні виїжджають на зиму в першопрестольну, де для цього в одному з арбатских провулків наймається мебльована квартира. Відома всім грибоедовская Москва, у якій, щоправда, переважає вище московське коло, мало чим відрізняється в моральному й розумовому змісті від Москви, представленої Никанором.

Виїжджати на бали й віддавати візити Затрапезним, звичайно, простіше й приємніше, ніж приймати в себе, але смотрины влаштовувати треба. Дурна собою сестриця Никанора вуж засиділася в дівках, тому, хочеш не хочеш, а чисть меблі, витирай пил, створюй затишок, начебто в будинку завжди так. Надин надягає модні плаття, їй покладається навіть брошка із брильянтами. У залі відкривають рояль, на пюпітр кладуть ноти й запалюють свічі, начебто тільки що музицировали. Стіл накривають із усім можливим смаком, розкладаючи придане: чайні ложки й інші срібні предмети. Втім, наречені найчастіше лише аматори поїсти й випити на дармовщинку. У першу чергу вони квапляться звільнити графинчик, до серйозних речень справа не доходить. Сестриці й закохатися — те особливо не в кого. Коли ж це трапляється, відразу ж з’ясовується, що обранець її серця шахрай і картяр так ще голий як сокіл. Зрештою мати забирає в дочки її брильянти й перли й відвозить назад у село. Знаходить свою долю бедняжка Надин тільки в провінції, вийшовши заміж за безрукого городничего. Однак він загрібає однією рукою грошей стільки, скільки іншому й двома не загребти, і за це сестриця справно родить йому дітей і слывет першою дамою в губернії.

Всі ці смотрины, бали, вечері, сватовство настільки колоритні, що глибоко западають на згадку Никанорові. Однак, як треба з його записок, спогаду про себе залишать і кріпосн двірські, котрим живеться багато гірше, ніж просто кріпакам. Заправляють господарством, як правило, що керують, люди до мозку костей розбещені, що вислужуються за допомогою різних соромних заслуг. По одному тільки капризі вони заможного селянина можуть довести до жебрання, по спалаху любострастия відняти в чоловіка дружину або збезчестити селянську дівчину. Жорстокі вони неимоверно, але оскільки вони дотримують панський інтерес, то скарги на них не приймаються. Селяни їх ненавидять і шукають всі можливі способи, щоб їх перевелися. При зіткненні з такою помстою поміщицьке середовище звичайно затихає, щоб потім повернутися до колишньої системи.

Із двірських жінок Никанорові запам’ятовуються Аннушка й Мав — Валячи — Новоторка. Перша знає євангеліє й житія святих і проповідує повне в цьому житті панам підпорядкування. Друга, будучи вільною міщанкою, що з’єднала долю із кріпосним іконописцем, повстає проти важкої роботи, що нав’язується їй. Щира любов до чоловіка переростає в неї в ненависть, і вона кінчає життя самогубством.

Із двірських мужиків симпатію Никанора викликає сміхотливий Ванька — Каїн, за професією цирюльник, а потім ключник. Він нескінченно смітить блазнівськими словами, але його всі люблять за баляси, хоча господарка часто гарчить. «Ах, ти, хамово поріддя», — говорить вона. На що він, як луна, відповідає: «Мерсі, бонжур. Що за ляпас, коли не дістала юшка. Дуже вами за пещення вдячний». Івана віддають у рекрути, з армії він не вертається.

У поміщицькому середовищі Никанор Затрапезний відзначає двох: проводиря Струнникова й зразкового селянина Валентина Бурма — Кина. Проводир Струнников виховується в одному з вищих навчальних закладів, але відрізняється таким тупоумством і лінощами, що не зуміє потім не тільки організувати життя в повіті, але й розтрачує все своє состоятгие на бали й оркестри. Роки через Никанор зустрічає його в Женеві, де він служить половим у ресторані при готелі. «Був російський пан так весь вийшов».

Валентин Бурмакин — єдиний у повіті представник університетського утворення. Непорочна високоморальна особистість, учень Грановского, шанувальник Бєлінського, він учасник кружка молоді, що бажає сіяти навколо себе добро, любов, людяність. На першому плані в нього коштують музика, література, театр. Його хвилюють суперечки про Мочалове, Каратыгине, Щепкине, кожний жест яких породжує в нього масу жагучих коментарів. Навіть у балеті він убачає істину й красу, тому імена Санковской і Герино звучать звичайно в його дружніх бесідах. Вони для нього не просто танцівник і танцівниця, «а пластичні разъяснители «нового слова», що змушують по произволению радуватися й уболівати. Однак відірваність від реального ґрунту, повне нерозуміння її зрештою приводять Бурмакина до невдалого одруження на простуватої Милочке, що незабаром починає обманювати його й доводить до руйнування. Московські друзі допомагають йому визначитися вчителем в одну із самих далеких губернських гімназій. У Москві йому влаштуватися не вдається.

Маса образів і фактів, що встали в пам’яті Никанора Затрапезного, подіяли на нього настільки подавляюще, що, описавши бачення свого дитинства, він сумнівається в тім, чи зможе продовжувати свої записки вдальнейшем.