korotkij zmist poemi tvardovskogo vasil terkin tvardovskij a - Шкільний Всесвіт

Короткий зміст поеми

У піхотній роті — новий хлопець, Василь Теркин. Він воює вже другий раз на своєму столітті (перша війна — фінська). Василь за словом у кишеню не лізе, їдець гарний. Загалом, «хлопець хоч куди».

Теркин згадує, як він у загоні з десяти чоловік при відступі пробирався із західної, «німецької» сторони до сходу, до фронту. По шляху було рідне село командира, і загін зайшов до нього додому. Господарка нагодувала бійців, уклала спати. Ранком солдати пішли, залишаючи село в німецькому полоні. Теркин хотів би по дорозі назад зайти в цю хату, щоб поклонитися «добрій жінці простий».

Іде переправа через ріку. Взводи поринають на понтони. Ворожий вогонь зриває переправу, але перший взвод встиг перебратися на правий берег. Ті, хто залишився на левом, чекають світанку, не знають, як бути далі. Із правого берега припливає Теркин (вода зимова, крижана). Він повідомляє, що перший взвод у силах забезпечити переправу, якщо його підтримають вогнем

Теркин налагоджує зв’язок. Поруч розривається снаряд. Побачивши німецьку «погребушку», Теркин займає неї. Там, у засідці, чекає ворога. Убиває німецького офіцера, але той устигає його ранити. По «погребушке» починають бити радянські знаряддя. А Теркина виявляють танкісти й везуть у медсанбат. Теркин у жарт міркує про те, що добре б одержати медаль і прийти з нею після війни на гулянку всельсовет.

Вийшовши з госпіталю, Теркин доганяє свою роту. Його підвозять на вантажівці. Спереду — зупинена колона транспорту. Мороз. А гармонь тільки одна — у танкістів. Вона належала їхньому загиблому командирові. Танкісти дають гармонь Теркину. Він грає спочатку смутну мелодію, потім веселу, і починається танець. Танкісти згадують, що це вони доставили пораненого Теркина в медсанбат, і дарують йому гармонь. У хаті — дід (старий солдат) і бабка. До них заходить Теркин. Він лагодить старим пилку, годинники. Догадується, що в бабки є заховане сало… Бабка пригощає Теркина. А дід запитує: « чиПоб’ємо німця?» Теркин відповідає, уже йдучи, з порога: «Поб’ємо, батько».

Боєць — Бородань втратив кисет. Теркин згадує, що коли він був поранений, то втратив шапку, а дівчисько — медсестра дало йому свою. Цю шапку він береже дотепер. Теркин дарує бороданеві свій кисет, пояснює: на війні можна втратити що завгодно (навіть життя й родину), але не Росію. Теркин врукопаш бореться з німцем. Перемагає. Вертається з розвідки, веде із собою «мови».

На фронті — весна. Дзижчання хруща переміняється гулом бомбардувальника. Солдати лежать ниць. Тільки Теркин встає, палить у літак із гвинтівки й збиває його. Теркину дають орден. Теркин згадує, як у госпіталі зустрів хлопчиська, що вже встиг стати героєм. Той з гордістю підкреслив, що він з — під Тамбова. І рідна Смоленщина здалася Теркину «сиротинушкой». Тому він і хотів стати героєм

Генерал відпускає Теркина на тиждень додому. Але село його ще в німців… І генерал радить із відпусткою почекати: «Нам з тобою по шляху». Бій у болоті за маленьке село Борки, від якої нічого й не залишилося. Теркин подбадривает товаришів

Теркина на тиждень відправляють відпочити. Це «рай» — хата, де можна є чотири рази в день і спати скільки завгодно, на ліжку, у постелі. На результаті першої доби Теркин замислюється… ловить попутна вантажівка і їде у свою рідну роту. Під вогнем взвод іде брати село. Веде всіх «чепуристий» лейтенант. Його вбивають. Тоді Теркин розуміє, що «вести його чергу». Сіло взяте. А сам Теркин важко поранений

Теркин лежить на снігу. Смерть умовляє його скоритися їй. Але Василь не погоджується. Його знаходять люди з похоронної команди, несуть у санбат. Після госпіталю Теркин вертається у свою роту, а там уже всі по — іншому, народ іншої. Там… з’явився новий Теркин. Тільки не Василь, а Іван. Сперечаються: хто ж справжній Теркин? Уже готові поступитися один одному цю честь. Але старшина повідомляє, що кожній роті «буде доданий Теркин свій».

Сіло, де Теркин лагодив пилку й годинники, — під німцями. Годинники німець відняв у діда з бабкою. Через село пролягла лінія фронту. Довелося старим переселитися в льох. До них заходять наші розвідники, серед них — Теркин. Він уже офіцер. Теркин обіцяє привезти нові годинники з Берліна. З настанням Теркин проходить повз рідне смоленське село. Його беруть інші. Іде переправа через Дніпро. Теркин прощається з рідною стороною, що залишається вже не в полоні, а втылу.

Василь розповідає про солдата — сироті, що прийшов у відпустку в рідне село, а там уже нічого не залишилося, вся родина загинула. Солдатові потрібно продовжувати воювати. А нам потрібно пам’ятати про нього, про його гору. Не забути про це, коли прийде перемога. Дорога на Берлін. Бабка вертається з полону додому. Солдати дають їй коня, візок, речі… «Скажи, мол, що постачив Василь Теркин». Лазня в глибині Німеччини, у якімсь німецькому будинку. Паряться солдати. Серед них один — багато на ньому шрамів від ран, паритися вміє здорово, за словом у кишеню не лізе, одягається — на гімнастерці ордена, медалі. Солдати говорять про нього: «Однаково що Теркин».

Теркин Василь Іванович — головний герой поеми, рядовий піхотинець (потім офіцер) зі смоленських селян («Просто хлопець сам собою Він звичайний»); Т. втілює кращі риси російського солдата й народу в цілому. Як ім’я для персонажа Твардовский використовував ім’я головного героя роману П. Боборыкина «Василь Теркин» (1892). Герой по ім’ю Василь Теркин фігурує у віршованих фейлетонах Твардовского періоду радянсько — фінської війни (1939 — 1940); порівн. слова героя поеми: «Я другу, брат, війну На столітті воюю». Поема побудована як ланцюг епізодів з військового життя головного героя, які не завжди мають безпосередню событийную зв’язок між собою. У главі «На привалі» Т. з гумором розповідає молодим бійцям про будні війни; говорить, що воює із самого початку війни, тричі був в оточенні, був поранений. У главі «Перед боєм» мова йде про те, як у перші місяці війни в групі з десяти бійців, що виходять із оточення, Т. був «як би політрук», повторюючи одну «політбесіду»: «Не сумуй».

У главі «Теркин поранений» герой, проводячи під час бою телефонну лінію, поодинці займає німецький бліндаж, але попадає в ньому під обстріл власної артилерії; Т. поранений, однак наступаючі танкісти рятують його, відвозячи в санбат. У главі «Про нагороду» Т. комічно розповідає про те, як вів би себе, повернувшись із війни в рідне село; говорить, що для показності йому зовсім необхідна медаль. У главі «Гармонь» Т. вертається з госпіталю після поранення; по дорозі зустрічає його танкістів, що врятували, грає на гармоні, що належала їхньому вбитому командирові, і вони на прощання віддають гармонь йому. У главі «Два солдати» Т. по дорозі на фронт виявляється в будинку старих селян, допомагає їм по господарству, розмовляє зі старим хазяїном, що воював у першу світову війну, і на прощання на його питання: «Поб’ємо ми німця Або, може, не поб’ємо?» відповідає: «Поб’ємо, батько». У главі «Про втрату» Т. розповідає солдатові, що втратив кисет, як, привезений танкістами в санбат, виявив пропажу шапки й молоденька санітарка подарувала йому свою; він сподівається зустріти її й повернути шапку. Т. дарує свій кисет бійцеві замість загубленого. У главі «Двобій» Т. вступає в рукопашний бій з німцем і, із працею долаючи, бере його в полон. У главі «Хто стріляв?» Т. із гвинтівки зненацька для себе збиває німецький штурмовик; сержанта, що заздрить йому, Т. заспокоює: «Не горюй, у німця цей Не останній літак». У главі «Генерал» Т. викликають до генерала, що нагороджує його орденом і тижневою відпусткою, однак з’ясовується, що використовувати його герой не може, оскільки його рідне село поки зайняте німцями. У главі «Бій у болоті» Т. жартами підбадьорює бійців, ведучих важкий бій за місце, називане «населений пункт Борки», від якого залишилося «місце чорне одне». У главі «Про любов» з’ясовується, що в героя немає дівчини, яка б проводила його на війну й писала йому листа на фронт; автор жартівливо призиває: «Звернете ніжний погляд, Дівчини, до піхоти». У главі «Відпочинок Теркина» нормальні побутові умови представляються героєві «раєм»; відвикши спати в постелі, він не може заснути, поки не одержує раду — надягти на голову шапку, щоб імітувати польові умови. У главі «У настанні» Т., коли вбивають командира взводу, приймає командування на себе й першим уривається в село; однак герой знову важко поранений. У главі «Смерть і воїн» Т., лежачи пораненим у поле, розмовляє зі Смертю, що вмовляє його не чіплятися за життя; зрештою його виявляють бійці похоронної команди, і він говорить їм: «Заберіть цю бабу, Я солдат ще живий»; вони доставляють його в санбат. Глава «Теркин пише» являє собою лист Т. з госпіталю до однополчан: він обіцяє неодмінно повернутися до них. У главі «Теркин — Теркин» герой зустрічає однофамільця — Івана Теркина; вони сперечаються, хто з них «щирий» Теркин (це ім’я стало вже легендарним), але не можуть визначити, оскільки дуже схожі один на одного. Суперечка дозволяє старшина, що пояснює, що «За статутом кожній роті Буде доданий Теркин свій». Далі, у главі «Від автора», зображується процес «міфологізації» персонажа; Т. названий «святим і грішним росіянином чудо — людиною». У главі «Дід і баба» знову мова йде про старих селян із глави «Два солдати»; провівши два роки в окупації, вони очікують настання Червоної Армії; в одному з розвідників старий довідається Т., що став офіцером. У главі «На Дніпру» говориться про те, що Т. разом з наступаючою армією все ближче до рідних місць; війська форсують Дніпро, і, дивлячись на звільнену землю, герой плаче. У главі «По дорозі на Берлін» Т. зустрічає селянку, ніколи викрадену в Німеччину, — вона вертається додому пішки; разом із солдатами Т. дарує їй трофеї: коня із запряжкою, корову, вівцю, домашнє начиння й велосипед. У главі «У лазні» солдата, на гімнастерці якого «Ордена, медалі в ряд Жарким полум’ям горять», піднесені бійці порівнюють із Т.: ім’я героя вже стало загальним