Сид — головний персонаж поеми, національний герой Іспанії. Історичний прототип героя Родриго Диас де Бивар на прізвисько Сид жив у другій половині XI в. і вмер в 1099 р. Близькість поеми до її історичних подій, що породили, вплинула на стильові особливості цього добутку, які сильно відрізняються від французького героїчного епосу

Творець «Пісні про Роланда» при відомій архаїчності свого стилю схильний до ефектів, має палку фантазію й не стискує себе у використанні образотворчих засобів, тоді як поема про С. відрізняється граничною простотою й невигадливістю. У ній немає перебільшень, немає фантастичних епізодів, за винятком одного, коли архангел Гаврило є З.

У поемі відбиті події Реконкісти. С., оклеветанный своїми ворогами й вигнаний королем Альфонсом зі своїх володінь, змушений узятися до зброї і йти в похід проти маврів. Значна частина поеми присвячена опису боїв християн з мусульманами, говориться в ній також і про встановлення християнства на відвойованих територіях. Разом з тим у поемі зовсім немає мотивів національно — релігійної нетерпимості й фанатизму (на відміну від «Пісні про Роланда», де французи вішають і спалюють живцем тих, хто відмовляється прийняти християнство).

С. проявляє дивну великодушність стосовно переможених маврів, надаючи їм можливість мирно жити й трудитися. У свою чергу, маври люблять С.: коли герой залишає замок Алькосер, «маври й мавританки прийнялися ридати: «Ідеш ти, мій С., а наші молитви за тобою по п’ятах». Хоча розповідач казок називає героя «Сидом, у добру годину мечем, що оперезали себе,», це не приводить до поетизації війни, як такий: Сид відправляється в похід з важким серцем, тому така увага приділяється сцені прощання героя із дружиною Хименой і дочками. Фактично С. прагне відвоювати землі, на яких він зможе жити вільно й незалежно. Слід зазначити, що реальний Родриго Диас де Бивар був одним із самих могутніх грандів Кастилії, у поемі ж він перетворений у лицаря середньої руки, що піднявся тільки завдяки своїй доблесті й військовому таланту

Інфанти Каррионские — головні негативні персонажі поеми. З ними зв’язаний другий вузловий конфлікт у сюжеті. Король Альфонс, бачачи могутність і багатство Сида, не тільки примиряється з ним, але й пропонує йому видати своїх дочок за іспанських грандів — И. К. Сиду ці юні вельможі явно не по душі, однак він не сміє йти проти бажання короля. Із самого початку розповідач казок підкреслює, що И. К. — люди підлі, боягузливі й неварті. Вони домагаються руки дочок Сида, оскільки промотали свій стан і сподіваються одержати багате придане. Дискредитація И. К. досягає апогею в сцені з левом: коли хижак, залишений по недогляду в незамкненій клітці, виходить назовні, один з И. К. у жаху забивається під лаву, а другий ховається в давильні серед покидьків. Боячись, що слух про це пошириться по всій Кастилії, И. К. вирішують виїхати від Сида. Одночасно вони жадають помститися тому, хто став свідком їхньої ганьби, і відіграються на дочках Сида: у лісі Корпес вони прив’язують Ельвіру й Сіль до дерев, жорстоко б’ють батогом і залишають на розтерзання диким звірам. Дівчин рятує улюблений племінник Сида, а потім король скликає кортесы для суду над И. К. Творець поеми відступив від загальноприйнятих епічних норм, згідно яким антагоніст завжди володіє — у більшому або меншому ступені — доблестю й величчю. Так, в «Пісні про Роланда» неодноразово підкреслюється, що зрадник Гвенелон — відважний і могутній витязь, а в «Пісні про Нибелунгах» головний лиходій Хаген у другій частині зовсім затьмарює інших персонажів завдяки своїй демонічній моці й холодній безстрашності