korotkij zmist pnin nabokov v - Шкільний Всесвіт

Роман (1953 — 1955, опубл. 1957) Герой роману, Тимофій Павлович Пнин, народився в 1898 р. у Санкт — Петербурзі, у сім’ї лікаря — окуліста. В 1917 р. його батьки вмерли від тифу. Тимофій вступив у Білу армію, де служив спочатку телефоністом, а потім у Керуванні військової розвідки. В 1919 р. з узятого Червоною Армією Криму біг у Константинополь. Закінчив університет у Празі, жив у Парижу, звідки з початком другої світової війни емігрував у США. Під час дії роману Пнин — американський громадянин, професор, що заробляє собі на життя викладанням російської мови у Вайнделлском університеті. Потрапивши в США, Пнин швидко американизировался: він, незважаючи на вік, із задоволенням перемінив манірний європейський стиль одягу на недбало спортивний. Пнин цілком пристойно володіє англійським, але усе ще робить забавні помилки. Додайте до цьому неординарну зовнішність (абсолютно лисий череп, ніс картоплею, масивне тіло на тонких ногах) і невигубну неуважність, і ви зрозумієте, чому він часто стає об’єктом глузувань, втім, добродушних. Колеги ставляться до нього як до великої дитини. Дія першого розділу доводиться на кінець вересня 1950 р. Пнин їде в електричці з Вайнделла в Кремон, сусідній (два з невеликим години їзди) містечко. Там він повинен прочитати лекцію в Дамському клубі й заробити в такий спосіб п’ятдесят доларів, які йому дуже придадуться. Пнин безперервно перевіряє, на чи місці текст лекції, що йому має бути прочитати. Крім того, він, по своїй звичайній неуважності, помилився в розкладі й ризикує спізнитися. Але зрештою завдяки щасливому збігу обставин (у вигляді подорожної машини) Пнин приїжджає в Дамський клуб Кремона вчасно. Виявившись віч — на — віч із аудиторією, Пнин як би губиться в часі. Він бачить себе чотирнадцятилітнім хлопчиком, що читає на гімназичному вечорі вірш Пушкіна. У залі сидять батьки Пнина, його тіточка в накладних буклях, його Друг, розстріляний червоними в Одесі в 1919 р., його перша любов… Глава друга повертає нас в 1945 р., коли Тимофій Пнин уперше з’явився у Вайнделле. Він знімає кімнату в будинку пари Клементс. Хоча в побуті Пнин поводиться як расшалившийся домовик, хазяї люблять його. Із главою сім’ї, Лоренсом (викладачем того ж університету), Пнин обговорює всякі вчені предмети. Джоан по — материнському опікує цього безглуздого російського, що, як дитина, радується, дивлячись на роботу пральної машини. А коли до Пнину повинна приїхати його колишня (і єдина) дружина, Клементсы делікатно зникають із будинку на весь день. Ліза Боголепова і Тимофій Пнин одружилися у Парижу у 1925 р. Тимофій був закоханий, дівчині ж потрібна була якась опора після невдалого роману, щоМ окончились для неї спроб самогубств У ті часи Ліза вчилася на медичному факультеті й писала вірші, наслідуючи Ахматовій: «Я надягла скромне плаття, і монашенки я скромней…» Це, однак, не заважало їй відразу ж після весілля змінювати бедному Пнину ліворуч і праворуч. Зійшовшись із психоаналітиком (модна професія!) Эриком Виндом, Ліза чоловіка кинула. Але коли почалася друга світова війна, Ліза зненацька повернулася до Пнину, уже вагітна на сьомому місяці. Вони разом емігрували: Пнин був щасливий і навіть готувався стати батьком майбутньому (чужому) дитині. Однак на пароплаві, що йде в Америку, з’ясувалося, що практична Ліза і її новий чоловік просто використовували Пнина, щоб вибратися з Європи з найменшими витратами. І цього разу Ліза згадує про Пнине в корисливих цілях. Із психоаналітиком вона розійшлася, у неї наступне захоплення. Але син її Віктор повинен іти в школу, і Ліза хоче, щоб Пнин посилав йому гроші, причому від її ім’я. Найдобріший Пнин погоджується. Але, потай надеявшийся на возз’єднання, дуже страждає, коли Ліза, обговоривши справи, відразу ж їде. У главі третьої описуються звичайні праці й дні Тимофія Пнина. Він дає уроки російської мови для початківців і працює над Малою Історією російської культури, ретельно збираючи всякі смішні випадки, нісенітниці, анекдоти й т.п. Тремтливо ставлячись до книги, він поспішає здати в бібліотеку поки ще потрібний вісімнадцятий тім творів Лева Толстого, тому що в чергу на цю книгу хтось записався. Питання про те, хто цей невідомий читач, що цікавиться Толстим в американській глухомані, дуже займає Пнина. Але виявляється, що читач — він сам, Тимофій Пнин. Непорозуміння виникло через помилку у формулярі. Якось увечері Пнин дивиться в кінотеатрі документальний радянський фільм кінця сорокових років. І коли крізь сталінську пропаганду проступають реальні картини Росії, Пнин плаче про навіки втр
ачену батьківщину. Головна подія глави четвертої — приїзд у гості до Пнину Лізиного сина Віктора. Йому вже чотирнадцять років, він обдарований до геніальності талантом художника й має коефіцієнт інтелекту під (при середньому — 90). У своїх фантазіях хлопчик уявив, що невідомий йому Пнин, за яким була замужем його мати і який викладає десь загадкову російську мову, — це і є його теперішній батько, самотній король, вигнаний зі свого королівства. У свою чергу Тимофій Павлович, орієнтуючись на якийсь типовий образ американського підлітка, до приїзду Віктора купує футбольний м’яч і, згадавши вже своє дитинство, бере в бібліотеці книгу Джека Лондона «Морський вовк». Вікторові все це нецікаво. Проте вони один одному дуже сподобалися. У главі п’ятої Пнин, що недавно навчився водити машину й порваний седан, що купив собі, за сто доларів, з деякими пригодами добирається до садиби за назвою «Сосни». Тут живе син багатого московського купця Олександр Петрович Кукольников, або по — американски Червоний Кук. Це процвітаючий ділок і мовчазна, обережна людина: він пожвавлюється лише зрідка за північ, коли затіває із друзями — співвітчизниками розмови про Бога, про Лермонтова, про Волю… Кук одружений на симпатичній американці. Дітей у них немає. Але зате їхній будинок завжди гостинно розгорнуть для гостей — російських емігрантів. Письменники, художники, філософи ведуть тут нескінченні розмови про високі матерії, обмінюються новинами й т.д. Після однієї такої розмови перед Пниным з’являється бачення — його перша любов, гарна єврейська дівчина Миру Белочкина. Вона загинула в німецькому концентраційному таборі Бухенвальде. Глава шоста починається разом з осіннім семестром 1954 р. у Вайнделлском університеті. Тимофій Пнин вирішує нарешті, після тридцяти п’яти років бездомного життя, купити будиночок. Він довго й ретельно готується до прийому до честі новосілля: становить список гостей, вибирає меню й т.п. Вечір удався на славу, під завершення його Пнин довідається від президента університету, що його звільняють. У розстроєних почуттях тепер уже відставний професор миє посуд після гостей і ледве було не розбиває прекрасну синю чашку — подарунок Віктора. Але чашка залишається непошкодженої, і це вселяє в Пнина надію на краще й почуття впевненості в собі. В останній главі, сьомий, ми нарешті віч — на — віч зустрічаємося з тим, хто, властиво, і повідав нам всю цю історію. Назвемо його умовно Оповідачем. Оповідач згадує про свою зустріч із Тимофієм Пниным у Петербурзі в 1911 р., коли вони обоє минулого гімназистами; батько Пнина, лікар — окуліст, витягав з ока Оповідача хворобливу смітинку. Стає зрозумілим, що саме через Оповідача, модного російського літератора — емігранта, Ліза Боголепова й труїлася таблетками в Парижу в 1925 р. Більше того: вона передала Оповідачеві лист, у якому Пнин робив їй речення. Вдобавок до всього Оповідач виявляється тим самою людиною, якого запросили зайняти місце Пнина у Вайнделлском університеті. Він же, добрий^ — доброму — по — доброму ставлячись до Пнину, у свою чергу пропонує йому роботу. Пнин, однак, повідомляє, що покінчив з викладанням і залишає Вайнделл. Увечері чотирнадцятого лютого 1955 р. Оповідач приїжджає у Вайнделл і зупиняється в декана англійського факультету Кокерелла. За вечерею хазяїн будинку талановито зображує Тимофія Павловича Пнина, з усіма його звичками й примхами. Меж тим сам Пнин ще нікуди не виїхав, а просто затаївся й зміненим голосом відповідає по телефоні: «Його немає будинку». Ранком Оповідач безуспішно намагається наздогнати Пнина, що їде на своєму старенькому седані — з білим собачкою усередині й фургоном з речами за. За сніданком Кокерелл продовжує свої номери: він показує, як Пнин наприкінці вересня 1950 р. приїхав у Дамський клуб Кремона, піднявся на сцену й виявив, що взяв не ту лекцію, що була потрібна. Коло замикається

Додав: