korotkij zmist pani bovari flober g chast 1 - Шкільний Всесвіт

Молодий лікар Шарль Бовари вперше побачив Емму Руо, коли його викликали на ферму її батька, що зламав ногу. На Еммі було синє вовняне плаття із трьома оборками. Волосся в неї були чорні, гладко зачесані попереду на прямий проділ, щоки рожеві, погляд більших чорних очей прямій і відкритий. Шарль до цього часу вже був одружений на виродливій і сварливій удові, що йому посватала матір через придане. Перелом у папаши Руо виявився легенею, але Шарль продовжував їздити на ферму. Ревнива дружина з’ясувала, що мадемуазель Руо вчилася в монастирі урсулинок, що вона «танцює, знає географію, малює, вишиває й бриньчить на фортепьяно. Ні, це вуж занадто!». Вона переводила чоловіка докорами.

Однак незабаром дружина Шарля зненацька померла. І через якийсь час він женився на Еммі. Свекруха поставилася до нової невістки холодно. Емма стала пані Бовари й переїхала в будинок Шарля в містечко Тост. Вона виявилася прекрасною господаркою. Шарль боготворив дружину. «Увесь світ замикався для нього в межі шовковистого обхвату її платтів». Коли після роботи він сидів у порога будинку в туфлях, що вышитых Еммою, то почував себе на верху блаженства. Емма ж, на відміну від його, була повна смятенья. До весілля вона повірила, що «те чудове почуття, що вона дотепер уявляла собі у вигляді райського птаха […] злетіло, нарешті, до неї», але щастя не наступило, і вона вирішила, що помилилася. У монастирі вона пристрастилася до читання романів, їй хотілося, подібно улюбленим героїням, жити в стародавньому замку й чекати вірного лицаря. Вона виросла із мрією про сильні й гарні страсті, а дійсність у глушині була так прозаїчна! Шарль був відданий їй, добрий і працьовитий, але в ньому не було й тіні героїчного. Мовлення його «була плоскої, точно панель, по якій низкою тяглися чужі думки в їхньому буденному одязі […] Він нічому не вчив, нічого не знав, нічого не бажав». Один раз у її життя вторглось щось незвичайне. Бовари одержали запрошення на бал у родовий замок маркіза, якому Шарль вдало видалив нарив у горлі. Чудові зали, знатні гості, вишукані страви, захід квітів, тонкої білизни й трюфелів — у цій атмосфері Емма випробувала гостре блаженство. Особливо збуджувало її, що серед світської товкотнечі вона розрізняла струми заборонних зв’язків і негожих насолод. Вона вальсувала з теперішнім віконтом, що потім їхав у сам Париж! Атласні туфельки її після танців пожовкли від навощенного паркету. «З її серцем трапилося те ж, що й з туфельками: від дотику з розкішшю на ньому залишилося щось незгладиме…» Як не сподівалася Емма на нове запрошення, його не пішло. Тепер життя в Тості їй зовсім обридла. «Майбутнє представлялося їй темним коридором, що впирається в наглухо замкнені двері». Туга прийняла форму хвороби, Емму мучили приступи ядухи, серцебиття, у неї з’явився сухий кашель, напруженість перемінялася апатією. Стривожений Шарль пояснив її стан кліматом і став підшукувати нове місце. Навесні чоловіки Бовари переїхали в містечко Ионвиль під Руаном. Емма на той час уже чекала дитини. Це був край, де «говір позбавлений характерності, а пейзаж — своєрідності». У той самий година на центральній площі зупинявся вбогий диліжанс «Ластівка», і його кучері роздавали жителям згортки з покупками. У те саме час все місто варило варення, запасаючись на рік уперед. Усі знали всі й судачили про всім і вся. Бовари були уведені в тутешнє суспільство. До нього ставилися аптекар пан Омі, особа якого «не виражало нічого, крім самозакоханості» , торговець тканинами пан Лере, а також священик, поліцейський, трактирниця, нотаріус і ще кілька осіб. На цьому тлі виділявся двадцятилітній помічник нотаріуса Леон Дюпюи — білявий, із загнутими віями, боязкий і соромливий. Він любив почитати, малював акварелі й бриньчав на піаніно одним пальцем. Емма Бовари вразила його уяву. З першої бесіди вони відчули друг у другу родинну душу. Обоє любили поговорити про піднесений і страждали від самітності й нудьги. Емма хотіла сина, але народилася дівчинка. Вона назвала її Бертою — це ім’я вона чула на балі в маркіза. Дівчинці знайшли годувальницю. Життя тривало. Папаша Руо надсилав їм по весні індичку. Іноді відвідувала свекруху, що корила невістку за марнотратність. Тільки суспільство Леона, з яким Емма часто зустрічалася на вечірках в аптекаря, скрашувало її самітність. Парубок уже був палко закоханий у неї, але не знав, як порозумітися. «Емма здавалася йому настільки доброчесної, настільки неприступної, що в нього вже не залишалося й проблиску надії», Він не підозрював, що Емма в душі теж жагуче мріє про нього. Нарешті помічник нотаріуса виїхав у Париж продовжувати утворення. Після його від’їзду Емма впала в чорну меланхолію й розпач. Її роздирали гіркота й жаль про щастя, що не відбулося. Щоб якось розвіятися, вона накупила в крамниці в Лере обновок. Вона й колись користувалася його послугами. Лере був спритною, улесливим і по^ — котячі хитрою людиною. Він давно вгадав пристрасть Емми до гарних речей і охоче пропонував їй покупки в борг, надсилаючи те відрізи, то мережива, то килими, то шарфи. Поступово Емма виявилася в крамаря в неабиякому боргу, про що чоловік не підозрював. Один раз на прийом до Шарлю прийшов поміщик Родольф Буланже. Сам він був здоровий як бик, а на огл