korotkij zmist otroctvo tolstoj l n - Шкільний Всесвіт

Відразу після приїзду в Москву Николенька відчуває зміни, що происшли з ним. У його душі перебуває місце не тільки власним почуттям і переживанням, але й жалю чужому горю, умінню розуміти вчинки інших людей. Він усвідомить всю безутішність горя бабусі після смерті улюбленої дочки, до сліз радується, що знаходить у собі сили простити старшого брата після дурної сварки. Еше одна разюча для Николеньки зміна полягає в тім, що він із соромливістю зауважує хвилювання, що викликає в ньому двадцятип’ятилітня покоївка Маша. Николенька переконаний у своїй потворності, заздрить Володиной красі й щосили намагається, хоча й безуспішно, переконати себе в тім, що приємна зовнішність не може становити всього щастя життя. І Николенька намагається знайти порятунок у думках про горду самітність, на якому, як йому здається, він приречений.

Бабусі доносять, що хлопчики граються з порохом, і, хоча це всього лише необразливий свинцевий дріб, бабуся винить у недостатності догляду за дітьми Карла Иваныча й наполягає на тому, щоб його замінили пристойним гувернером. Николенька важко переживає розставання з Карлом Иванычем.

З новим гувернером — французом у Николеньки відносини не складаються, він сам не розуміє часом своєї зухвалості відносно вихователя. Йому здається, що обставини життя спрямовані проти нього. Випадок із ключиком, що по необережності він ламає, незрозуміло чому намагаючись відкрити папин портфель, остаточно виводить Николеньку із щиросердечної рівноваги. Вирішуючи, що все специально ополчилися проти нього, Николенька поводиться непередбачено — ударяє гувернера, у відповідь на співчутливе питання брата: «Що з тобою робиться?» — кричить, як усі бридкі йому й огидні. Його замикають у прикомірок і загрожують покарати різками. Після довгого ув’язнення, під час якого Николеньку мучить розпачливе почуття приниженості, він просить у батька прощення, і з ним робляться конвульсії. Усі бояться за його здоров’я, але після дванадцятигодинного сну Николенька почуває себе добре й легко й навіть радий, що домашні переживають його незрозумілу хворобу. Після цього випадку Николенька усе більше відчуває себе самотнім, і головним його задоволенням стають відокремлені міркування й спостереження. Він спостерігає дивні відносини покоївки Маші й кравця Василя. Николенька не розуміє, як такі грубі відносини можуть називатися любов’ю. Коло думок Николеньки широкий, і він часто плутається у своїх відкриттях: «Я думаю, що я думаю, про що я думаю, і так далі. РОЗУМ за розум заходив…» Николенька радується надходженню Володі в університет і заздрить його дорослості. Він зауважує зміни, які відбуваються із братом і сестрами, спостерігає, як у старіючого батька з’являється до дітей особлива ніжність, переживає смерть бабусі — і його ображають розмови про те, кому ж дістанеться її спадщина… До надходження в університет Николеньке залишається кілька місяців. Він готується в математичний факультет і вчиться добре. Намагаючись позбутися від багатьох недоліків отроцтва, Николенька вважає головним з них схильність до бездіяльного міркування й думає, що ця схильність принесе йому в житті багато шкоди. У такий спосіб у ньому проявляються спроби самовиховання. До Володі часто приходять приятелі — ад’ютант Дубків і студент князь Нехлюдов. Николенька всі частіше розмовляє із Дмитром Нехлюдовым, вони стають друзями. Настроєність їхніх душ здається Никленьке однакової. Постійно вдосконалюватися самому й у такий спосіб виправити все людство — до такої думки приходить Николенька під впливом свого друга, і це важливе відкриття він уважає початком своєї юності