korotkij zmist otello shekspir v - Шкільний Всесвіт

Венеція. У будинку сенатора Брабанцио венеціанський дворянин Родриго, сумирно закоханий у дочку сенатора Дездемону, дорікає свого дружка Яго за те, що той прийняв чин поручика від Отелло, родовитого мавра, генерала на венеціанській службі. Яго виправдується: він і сам ненавидить свавільного африканця за те, що той в обхід Яго, професійного військового, призначив своїм заступником (лейтенантом) Кассио, ученого — математика, що до того ж моложе Яго роками. Яго має намір помститися й Отелло й Кассио. Закінчивши сперечання, приятелі піднімають лемент і будять Брабанцио. Вони повідомляють старого, що його єдина дочка Дездемона бігла з Отелло. Сенатор у розпачі, він упевнений, що його дитя стало жертвою чаклунства. Яго йде, а Брабанцио й Родриго відправляються за вартовими, щоб з їхньою допомогою заарештувати викрадача. З фальшивою дружелюбністю Яго поспішає попередити Отелло, що тільки що обвінчався з Дездемоной, що його новоспечений тесть у люті й от — от заявиться сюди. Шляхетний мавр не бажає ховатися: «…Я не таюся. / Мене виправдують ім’я, звання / И совість». З’являється Кассио: дож терміново вимагає до себе прославленого генерала. Входить Брабанцио в супроводі стражи, він хоче заарештувати свого кривдника. Отелло зупиняє готову спалахнути сутичку й з м’яким гумором відповідає тестеві. З’ясовується, що Брабанцио теж повинен бути присутнім на надзвичайній раді в глави республіки — дожа.

У залі ради переполох. Раз у раз з’являються гінці із суперечливими звістками. Ясно одне: турецький флот іде до Кіпру; щоб опанувати ім. Отелло, Що Ввійшов, дож повідомляє про термінове призначення: «хороброго мавра» відправляють воювати проти турків. Однак Брабанцио обвинувачує генерала в тім, що він залучив Дездемону силою колдовских чарів, і вона кинулася «на груди страховиська чернее сажі, / страх, Що Вселяє, а не любов». Отелло просить послати за Дездемоной і вислухати неї, а тим часом викладає історію свого одруження: буваючи в будинку Брабанцио, Отелло на його прохання розповідав про своєї повної пригод і прикростей життя. Юну дочку сенатора вразила сила духу цього вже літнього й зовсім не гарної людини, вона плакала над його оповіданнями й першої зізналася в любові. «Я їй своїм бесстрашьем полюбився, / Вона ж мені — співчуттям своїм». Що ввійшла слідом за служителями дожа Дездемона лагідно, але твердо відповідає на питання батька: «…я відтепер / Слухняна маврові, чоловікові моєму». Брабанцио упокорюється й бажає молодим щастя. Дездемона просить дозволити їй відправитися слідом за чоловіком на Кіпр. Дож не заперечує, і Отелло доручає Дездемону піклуванню Яго і його дружини Емілії. Вони повинні відплисти на Кіпр разом з нею. Молоді віддаляються. Родриго в розпачі, він збирається утопитися. «Спробуй тільки це зробити, — говорить йому Яго, — і я назавжди раздружусь із тобою». Із цинізмом, не позбавленим дотепності, Яго призиває Родриго не піддаватися почуттям. Усе ще переміниться — мавр і чарівна венеціанка не пари, Родриго ще насолодиться улюбленої, помста Яго відбудеться саме в такий спосіб. «Набий потуже гаманець» — ці слова підступний поручик повторює багато разів. Запевнений Родриго йде, а мнимий друг сміється над ним: «…мені цей дурень служить гаманцем і даровою забавою…» Мавр теж простодушний і довірливий, так чи не шепнути йому, що Дездемона занадто привітно з Кассио, а той адже й гарний, і манери в нього відмінні, ну чим не спокусник? Жителі Кіпру радіють: найсильніший шторм розбив турецькі галери. Але цей же шторм розметав по морю венеціанські судна, що йдуть на допомогу, так що Дездемона сходить на берег раніше свого чоловіка. Поки його корабель не пристав, офіцери розважають її балаканиною. Яго піддає осміянню всіх жінок: «Всі ви в гостях — картинки, / Тріскачки будинку, кішки — у плити, / Сварливі безвинності з пазурами, / Чортихи в мученицькому вінці». І це ще саме м’яке! Дездемона обурюється його казарменим гумором, але Кассио заступається за товариша по службі: Яго — солдат, «він ріже напрямоту». З’являється Отелло. Зустріч подружжя надзвичайно ніжна. Перед відходом до сну генерал доручає Кассио і Яго перевірити варти. Яго пропонує випити «за чорного Отелло» і, хоча Кассио погано переносить вино й намагається відмовитися від випивки, все — таки підпоює його. Тепер лейтенантові море по коліно, і Родриго, підучений Яго, легко провокує його на сварку. Один з офіцерів намагається їх розняти, але Кассио хапається за меч і ранить невдачливого миротворця. Яго за допомогою Родриго здіймає тривогу. Б’є сполох. Отелло, Що З’явився, з’ясовує в «чесного Яго» подробиці бійки, заявляє, що Яго вигороджує свого друга Кассио по доброті душі, і відстороняє лейтенанта від посади. Кассио протверезів і згоряє від сорому. Яго «від люблячого серця» дає йому рада: шукати примирення з Отелло через його дружину, адже вона так великодушна. Кассио з подяками йде. Він не пам’ятає, хто його напоїв, спровокував на бійку й оббрехав перед товаришами. Яго в захваті — тепер Дездемона проханнями за Кассио сама допоможе очорнити своє добре ім’я, і він погубить всіх своїх ворогів, використовуючи їхні кращі якості. Дездемона обіцяє Кассио своє заступництво. Вони обоє торкнуті добротою Яго, що так щиро переживає чуже лихо. Тим часом «добряга» уже почав потихеньку вливати отруту в генеральські вуха. Отелло спочатку навіть не розуміє, чому його вмовляють не ревнувати, потім починає сумніватися й, нарешті, просить Яго («Цей малий кристальної чесності…» ) стежити за Дездемоной. Він розстроєний, що ввійшла дружина вирішує, що справа в утомі й головному болі. Вона намагається пов’язати голову мавра хусткою, але той відстороняється, і хустка падає додолу. Його піднімає компаньйонка Дездемоны Емілія. Вона хоче порадувати чоловіка — той давно просив неї украсти хустку, сімейну реліквію, що перейшла до Отелло від матері й подаровану їм Дездемоне в день весілля. Яго хвалить дружину, але не говорить їй, навіщо йому знадобилася хустка, тільки вел