korotkij zmist nevgamovnij bubon remizova po - Шкільний Всесвіт

Дивовижна людина Іван Семенович Стратилатов. Молодим почав свою суддівську службу в довгої, низкою, закопченої канцелярії карного відділення. І от уже минуло сорок років, і багато з тих пор змінилося секретарів, а він все сидить за більшим столом у вікна — у димчастих окулярах, плішина у всю голову — і переписує паперу. Живе Іван Семенович на квартирі в будинку дяка Прокопія. Служить йому Агапевна, безмовно, верою й правдою. Так — стара, за що не візьметься, усе з рук валиться, і хропе як фельдфебель, і по всіх кутах, у грубки, за шкапом, черстві хлібні кірки складені, — збирає навіщо — те. Зігнав би Стратилатов Агапевну, але все — таки й уявити собі не може, як би розстався він зі старухою: прижилася Агапевна в будинку, Агапевну всі кути знаються

Був колись і одружений Стратилатов. Глафіра Никанорівна — жінка тиха, лагідна. І всі б нічого

Так призначили в цей час у суд нового слідчого: молодий, грайливий, і прізвище та ж: Стратилатов. Раз на іменинах в Артемія, старого Покровського диякона, серед усяких жартів почулося Іванові Семеновичу щось у п’яному куті, так про Глафіру Никанорівні: «Эх, чого зрячи говориш, по вуха урізалася вона в Стратилатова». Упустив Іван Семенович вилку: представився верткий слідчий. Виліз він через стіл, без шапки — додому. Увірвався скажений і з порога: «Геть, геть із мого будинку!

» У той же рік і слідчого кудись перевели, та й Глафіра Никанорівна у своєї матері жити залишилася, тиха, лагідна. Одному залишатися в будинку неможливо: і нудно, і за будинком догляд потрібний. Отут — Те й визначилася до Івана Семеновичу Агапевна. У суд Стратилатов приходить перший

З ранку краще не турбувати його: у дванадцять секретарів зажадає виконань по попередньому дні. Як вогню боїться Іван Семенович секретаря Лыкова, хоч носом і чує: пускай Лыков — законник, акуратний як німець, а все — таки — шушваль, революціонер. І тільки секретар виїде з доповіддю, Стратилатов стає невичерпнийі: усякі пригоди, усякі пригоди історичні жарить він на пам’ять, пересипаючи анекдотцами, жартами, і все гаряче, забористее, немов у бубон б’є. У канцелярії — хто регоче, хто сопе, хто взвизгивает: «Невгамовний бубон!

» Втім, серед суддівських чиновників один Борис Сергійович Зимарев — помічник секретаря й безпосередній начальник Стратилатова — за вміння своє точно й вірно визначити стародавності, яких Іван Семенович великий аматор, здобув у нього искреннее повага й навіть дружба. Минулого й інших друзів в Івана Семеновича, так всі люди виявлялися сумнівні. Приходили начебто спів його слухати, Стратилатов адже й на гітарі майстер, — один художник з Петербурга й жити залишився, та й регент Ягодов не за просто так. Чудом Іван Семенович від них відскіпався. Тепер же — тільки для Зимарева Бориса Сергійовича після чаю співає — грає

Один раз улітку на іменинах в Артемія, старого Покровського диякона, побачив Стратилатов його племінницю — сиротку Надію, таку тоненьку, біленьку, — і переповнилося його єство. І літо, і осінь, і всю зиму доглядав. І спати перестав, усе ворочається. Знайома втрутилася

Умовила молоденьку. Отут — Те й погнав Стратилатов Агапевну знадвору. Незабаром уже всі знали, що є в Стратилатова Надія й що живуть вони як у сьогоденні шлюбі

Сходилися чиновники із всіх відділень суду — поздоровити, похихикати та й просто вічком глянути. Стратилатов і отшучивался, і дувся, а потім вийшов із себе:Надію на місце Агапевны взяв, не більше того. Підняли його на сміх, адже доказу в наявності!

Так отут ще випадок… За пізньою обіднею до Всехсвятской церкви народ стікається дурочку Матрену послухати. Розповідає вона як діти — радісно, засапавшись — з житій і Євангелія. А при Стратилатове — саме вертався він від пізньої обідні — нескромний сон розповіла

Зареготав народ, щосили гоготав диякон Прокопій, Іван Семенович вилаявся, плюнув — і ладь. А диякон зі сміхом: «А твоя Надерка повія повія!» — «А от я тебе, диякон, застрелю».

Іван Семенович швидко зачмихав до будинку й відразу — назад, з більшим грузинським пістолетом, прикрашеним тонкою резьбою. Усе притихло. Іван Семенович цілиться, здається, от — от спустить курок

Диякон раптом затремтів, висунув мову й немов на перебитих ногах пішов ладь. А наступного дня з’їхав Стратилатов, на догоду Надії покинув дьяконский будинок, перебрався на нову квартиру до сусіда Тарактееву. Отут розмовам і глузуванням кінця б не були, так розуми від нього відвернув поліцмейстер Жигановский. Вирішив черниць жіночого Зачатьевского на чисту воду вивести. Сіл у кошик як кавалер — їх по ночах черниці до себе на вікна піднімали

Так як глянули вони в кошик — зі страху й випустили мотузку, і вбився Жигановский до смерті. А отут ще: чиновник на парі тридцять дев’ять чашок чаю випив, узявся за сорокову, ока витріщив, так раптом як заюшить вода з вух, з рота, з носа — і помер. І ще серед біла дня гімназистка Вербова, виконуючи вирок місцевого революційного комітету, застрелила помилково замість губернатора відставного полковника Аурицкого. У ту ж ніч арештований був і секретар Лыков. Стратилатов тріумфував: адже давно знав, що непідкупний і неухильний Лыков, що тримав голову вище самого прокурора, — революціонер

И в канцелярії Лыков не сходив з мови. За розмовами й не помітили, що одного чудового дня Іван Семенович не з’явився в канцелярію. Кинулися тільки через три дні. Зимарев відшукав Агапевну. Після вигнання свого притулилася стара неподалік від Івана Семеновича, почувала: бути лиху! І впрямь, спокусив полюбовник, Омелян Прокудин, Надію, пішла вона з ним, та й повний віз добра нахапалися

Схопив Прокудин і укладання зі сріблом. Стратилатов — не віддає, ну той його й «дерзнув». У лікарні Стратилатов усе скаржився: «Кабы не хворий, прямо б у суд пішов». Сам забинтований, на ліжку лежить — не повернутися, ні руку підняти

Розповідали, мучився перед смертю, нудився. А пішов без спадкоємців. Речі призначили до розпродажу. І поки жила при них Агапевна.

Зовсім недоумкуватої стала баба: приляже вночі на лежанку, а не лежиться, всі їй чується, начебто Іван Семенович кличе: «Агапевна?» — «Я, панотець».