korotkij zmist nana zolya e - Шкільний Всесвіт

Нана

Ганна Купо на прізвисько Нана, дочка спившейся пралі Жервезы Маккар і робітника, що покалічився, Купо, умерла в Парижу в 1870 р. вісімнадцяти років від роду від віспи, переживши на кілька днів свого дворічного сина й залишивши в сумі кілька десятків своїх коханців. Втім, її коханці утішилися швидко. Крім того, насувалася війна із пруссаками. У кімнаті, де розкладалася Нана, чиє прекрасне, з розуму особа, що зводила, перетворилося в гнійну маску, раз у раз лунав лемент: «У Берлін! У Берлін! У Берлін!»

…Вона дебютувала в театрі Борднава «Вар’єте», куди на прем’єру пародійної оперети про тріумф Венери над рогоносцями зібрався весь світський, літературний і театральний Париж. Про Нана всі говорили вже тиждень — ця не вмів повернутися на сцені, що володіла скрипливим голосом, позбавлена всякої грації повна дівчина скорила зал з першої своєї появи на сцені: не талантом, зрозуміло, але божевільним закликом плоті, що исходили від її. Цей — Те заклик привів до її ніг всіх чоловіків міста, і вона не вміла відмовляти нікому, тому що про любов у неї були сентиментально — галантерейні подання, розпуста перестав бути їй у чи новинку не із чотирнадцяти років, а гроші коханців були єдиним джерелом її існування. Неохайна, живуча серед неохайності й бруду, що проводить дні в надприродному ледарстві Нана виглядала воістину розкішною твариною й у якості такого була дорівнює приваблива для бульварного журналіста Фошри, банкіра Штейнера, напівсвітських левів Вандевра й Ла фалуаза, аристократа графа Мюффа. Незабаром до цих шанувальників додався сімнадцятилітній Жорж Югон, нащадок аристократичного роду, доконаний дитина, досить, однак, прудкий у збагненні заборонних задоволень.

…Графиня Сабіна Мюффа, що вийшла заміж сімнадцяти років, жила досить доброчесно й, правду сказати, нудно. Граф, людина жовчної й замкнутий, старше дружини, приділяв їй явно недостатньо уваги. Фошри, що нудьгує на рауті в Мюффа, починає всерйоз подумувати про те, щоб домогтися її розташування. Це не заважає Фошри бути присутнім на вечері, що дає Нана, збираючи на ньому акторів і акторок свого театру, але головне — чоловіків, що осаджують її квартиру вдень і вночі. Розмова на вечері в Нана, хоч і не в приклад більше жвавий, крутится навколо тих же тем: війна, політика, плітки. Плітки, однак, очолюють. Всі зв’язки на очах, і дами спокійно обговорюють із чоловіками достоїнства своїх коханців. Напившись, Нана впадає в істерику: як усяка повія, вона починає жадати від присутніх поваги до себе й ремствує на своє жахливе життя. Її скарги переміняються настільки ж істеричними визнаннями в любові до чергового її кавалера — Дагнэ; присутні обертають на все це мало уваги, поглинені хто картковою грою, а хто — виливанням шампанського в рояль. У подібних розвагах охоче бере участь не тільки інтелектуальна, але й політична еліта: сам принц стає завсідником театру «Вар’єте» і в антрактах завжди буває у вбиральні Нана, а те й відвозить її зі спектаклю у власній кареті. Мюффа, що супроводжує принца, божеволіє від ревнощів: він сам, сорок років проживши стриманим і строгим життям, цілком поглинений непоясненою пристрастю до златокудрої Венери, красуні, ідіотці. Він марне домагається Нана: призначивши йому побачення, вона взяла відпустку в театрі й виїхала в Орлеан.

Тут — Те її й застав сбежавший від матері Жорж Югон, якого Нана в припадках сюсюкающей романтики називає те Зизи, те Бебе. Однолітка юнака, що володіє, однак, незрівнянно більшим досвідом, Нана одержує задоволення від гри в дитячу любов — дружбу. Відбуваються спільні милування місяцем і опадання Зизи нестерпно вульгарними прізвиськами з попутним перевдяганням його в улюблену нічну сорочку. Жоржа, однак, доводиться ховати, тому що Нана відвідують в Орлеані й Штейнер, і граф Мюффа. Сабіна Мюффа тим часом піддається нарешті на залицяння Фошри, але графа це мало турбує: він весь поглинений Нана. Його не зупиняє навіть жорстока, різка стаття Фошри про Нана, озаглавлена «Золота муха». З Фошри важко сперечатися: Нана й впрямь золота муха, що всмоктує смерть із падла й заражає Париж. Поки Мюффа у квартирі Нана читає цю статтю, господарка любується собою перед дзеркалом, розгойдується всім торсом, обмацує родимку на стегні й сильних грудях. Яку би руйнівну отруту, якого б золотого звіра не бачив у ній Мюффа, він хотів її, і хотів тим сильніше, ніж виразніше усвідомлював її дивовижну порочність і тупість. Нана й повідомляє його про те, що Сабіна, дев’ятнадцять років проживши із графом, тепер змінює йому з Фошри. Ударивши її, граф вибігає геть, а Нана дозволяє своїй служниці Зої впустити наступного. Пробродивши всю ніч під дощем, Мюффа вертається до неї й зіштовхується віч — на — віч зі Штейнером. Щтейнер приніс гроші — тисячу франків, які Нана попросила в нього напередодні. Доведена до крайнього ступеня роздратування настирливістю обох, Нана, взагалі надзвичайно легко перехідна від сліз до сміху, від сентиментальності до гніву, виставляє геть обох. Їй усі набридли. Вигнаний і зовсім знищений граф вертається додому. У дверях він зустрічається зі своєю дружиною, що тільки що приїхала від коханця. Вигнавши графа й банкіра, Нана розуміє, що розкішну квартиру прийде перемінити на житло поскромней. З актором «Вар’єте» фонтаном — рідкісним виродком — вона поселяється в більше скромному житлі. Перший час їхнє життя тече майже идиллически, потім Фонтан починає поколачивать її, і вона готова знаходити в цьому своєрідне задоволення, але всьому є межа: Нана має потребу у віддушині. Такою віддушиною стає для неї подруга — шльондра по кличці Атласна, котра, без особливого задоволення віддаючись чоловікам і зберігаючи девически — безневинний вид, набагато більше радості знаходить у лесбійських утіхах. Втім, один раз, відвідуючи публічний будинок, де ночувала Атласна, Нана потрапила в облаву й ледь віднесла ноги. Искавший примирення граф Мюффа довівся їй як не можна більш кстати. Вона легко вмовила його домогтися того, щоб роль чималої жінки в черговій прем’єрі Борднава дісталася їй, а не її вічній суперниці Розі Міньйон. Мюффа викупив цю роль у Борднава за п’ятнадцять тисяч франків — він тепер готовий на все. Саме за його рахунок Нана й стала «кокоткою вищого польоту». Вона переїхала в розкішний особняк на авеню де Вилье, куплений графом, але не залишила ні Жоржа, якого час від часу поблажливо приймала, ні Атласну, в обіймах якої прилучалася до невідомого колись пороку. Це не заважає їй захопитися братом Жоржа, Пилипом Югоном,

На перегонах у Булонском лісу Нана, оточена чоловіками, стає справжньою королевою Парижа: на перегони виставлене руда кобила по кличці «Нана». Сумнівний каламбур «Хто скакає на Нана?» викликає загальний захват. На руду кобилу ставлять майже всі, і вона блискуче виграє перегони: Нана несуть чи додому не на руках. Вандевр на перегонах розорився, але Нана це мало торкає. Вандевр скандалить у скаковому суспільстві, затверджуючи, що результат перегони підтасоване, Виключений із суспільства, він підпалив свою стайню й згорів там з усіма конями. Це змусило Нана вперше задуматися про смерть і злякатися її. А незабаром у неї трапився викидень — вона два місяці не вірила у свою вагітність, пояснюючи все нездоров’ям, і ледь не вмерла. граф, Що Розоряється, Мюффа проводить у неї увесь свій час. Його дочка Эстелла виходить заміж за Дагнэ, але графиня виглядає моложе й краще дочки: її зв’язок з Фошри вже ні для кого не таємниця. Граф давно почуває себе чужим у власному будинку. На весіллі Эстеллы й Дагнэ він виглядає пристарілої й жалюгідним. Дагнэ улучає момент, щоб прямо перед торжеством забігти до Нана й, як він виражається, вручити їй свою безвинність. Обох надзвичайно забавляє ця пригода.

Нана панує над містом. Пилип Югон, призначений полковим скарбником, приносить їй всі казенні гроші й попадає у в’язницю. Його молодший брат заколовся ножицями прямо в особняку в Нана після того, як вона сказала, що ніколи не вийде за нього заміж. Граф Мюффа божеволіє від ревнощів, поки Нана одного за іншим розоряє всі нових і нових коханців. Застав у неї потворного старого, маркіза де Шуара, граф знаходить нарешті сили втекти від чудовиська, що зламало його життя: розорений, воно вертається до дружини, на той час порвав з Фошри, і цілком віддається релігії. Нана незабаром зникає з Парижа — по слухах, вона побувала в Росії, була на змісті в якогось князя, але не поладила з ним і повернулася в Париж. Тут умирає її дитина — занедбаний, забутий нею Луизэ, материнську ніжність до якого вона так любила демонструвати. На інший день вона раптово занедужує віспою. Її смерть збігається з початком війни. Майже ніхто з подруг і коханців Нана не зважується підійти до її тіла — занадто сильний страх заразитися.

Вона лежить одна в готелі, куди приїхала відразу після повернення. Її особа — суцільний гнійник — звернено догори, праве око провалилося, з носу випливають гній, щока покрилася червоною кіркою. Прекрасні руді волосся ореолом коштують над застиглою маскою

Додав: