korotkij zmist na gorax miroshnikiv pecherskij p i chast 1 - Шкільний Всесвіт

Від устя Оки до Саратова й далі долілиць права сторона Волги «Горами» зветься. Займаються тут хліборобством і відхожими промислами.

Марко Данилыч Смолокурів у молодості збирався разом зі старшим братом в один день вінчатися, але Мокей перед тим по невідкладній справі в Астрахань поїхав. Було це по весні, і віднесло його з іншими промисловиками (вони тюленя били) на крижині у відкрите море. З тої пори про нього ні слуху ні духу.

Виждавши покладений строк, справив Марко Данилыч панахиди по браті й женився на Олені Петрівні, а її подруга, Дар’я Сергіївна, наречена що сгинули, не видав шлюбного вінця, овдовіла.

Усього чотири роки прожив Смолокурів з коханою дружиною, з’явилася в них дочка Дунюшка, а під час других пологів і Олена Петрівна й дитина померли.

Перед смертю просила вона Дар’ю Сергіївну стати Марку Данилычу дружиною, а Дуне матір’ю. Та дівчинку виховати погодилася, а заміж іти відмовилася.

Втратившись сімейного щастя, Марко Данилыч торговельним справам повністю зрадився й домігся більших успіхів: років через десять за ним уже більше мільйона значилося. Однак перемінився він при цьому сильно — став владний, скупий, недоступний для всіх подначальных. Єдино, хто його не боявся й любив, — красуня, що підростала, Дуня. Ні в чому їй у Смолокурова відмові не було, і багато дівчинка по доброті своєї душі блага людям приносила. А Дар’я Сергіївна замінила Дуне рідну матір і нічим для себе ніколи не покористувалася, хоча злі мови про неї й сплітали плітки.

Прийшла настав час віддати Дуню в «сьогодення ученье». Вирішили відіслати її, як водиться в гарних будинках, у скит, у Манефину обитель, а Дар’я Сергіївна викликалася при ній жити, щоб згодом, коли дівчина вивчиться, чернецтво прийняти.

Через сім років вертається Дуня в рідний дім. Компанії в Дуни не трапилося, і пристрастилася вона «божественні» книги читати.

Батько починає подумувати про наречених для улюбленої дочки, але у своєму місті ровни для Дуни не бачить і вирішує поїхати з нею до Макарью на ярмарок.

Там знайомиться з ними молодий купець Петро Степаныч Самоквасов, і з перших же слів меж їм і Дуней установилася взаємна симпатія.

Самоквасов пропонує влаштувати разом із загальним знайомим Дорониным, що приехали на ярмарок із дружиною й двома дочками, розважальне катання по Волзі. Доронин побіжно довідується в Смолокурова, які нині ціни на тюлений жир (сам він цим товаром не промишляє, а запитує для знайомого, молодого саратовского купця Микити Федоровича Меркулова, що ще не прибуло на ярмарок). Марко Данилыч ремствує, що нині за тюленя баришу не одержиш. Доронин про цьому искренно журиться.

У трактирі, де обробляються всі дрібні й великі угоди, Смолокурів зустрічається з першим по рибній частині воротилой Орошиным і іншими видними промисловиками.

Марко Данилыч і тут скаржиться, що не знає, як бути з тюленьим жиром, зовсім на нього ціна непридатна. Орошин пропонує в нього все купити й поступово набавляє ціну. Смолокурів не розуміє змісту його пропозиції, але отут у розмову втручається молодий купець Митенька Вєдєнєєв, що одержав тільки що звістку з Питера про те, що там чекають великий вантаж американської бавовни, стало бути, тюлений жир, уживаний при фарбуванні тканин, буде користуватися попитом. Розлютований тим, що його хитрість вийшла назовні, Орошин, ляснувши дверима, залишає чесну компанію.

Тепер уже Смолокурів раннім ранком відправляється до Доронину й починає поволі випитувати: чи збирається він, маючи доручення на продаж від Меркулова, продавати тюленя? Хоча Смолокурів і догадується, що старий його приятель ладить видати за Меркулова дочка, його це не зупиняє. «Почище оброблю, чим Орошину хотілося мене Друзі ми приятелі із Зіновієм Алексеичем, так що ж із цього?.. Сват сватом, брат братом, а грошика не рідня…»

И к самому Смолокурову є ранні гості — Вєдєнєєв і Самоквасов. За чаєм Самоквасов згадує про горе, що осягло мати Манефу, із чиєї обителі Параша Чапурина відходом вінчалася з Васильем Борисычем, так ще й у великороссийской церкви, нагадує й про задуману прогулянку по Волзі й береться все підготувати «у належній справності».

У другій половині дня Смолокурів з Дуней, сімейство Доронина й Самоквасов з Вєдєнєєвим на багато прикрашеному човні вибралися на вільну воду. Самоквасов, що взяв на себе роль «капітана», пригощає всіх учасників пікніка «волзьким кваском», питвом із замороженого шампанського із соком персиків, абрикосів і ананасів.

Дуня, приймаючи склянку від Петра Степаныча, від хвилювання вся вогнем запалилася. І сам Самоквасов почуває, що в нього серце тріпотить, але все — таки він зауважує, що між Вєдєнєєвим і дочкою Доронина Наташей теж виникає симпатія. Смолокурів знову починає розмову про продаж тюленя, але Доронин погоджується оформити угоду тільки після одержання згоди від Меркулова, а на це піде тижня дві. Бачить Смолокурів, що підприємство його, мабуть що, і зірватися може, але змінити що — небудь не в його силах.

Якийсь час через до Смолокурову заходить мати Таифа з Комаровской обителі зі звістками про руйнування, що наближається, скитів. Заодно розповідає вона й про тім «соромі», що викликав на обитель шлюб Параші з Васильем Борисычем. Заглянувший на ту годину до Смолокурову Самоквасов побачивши черниць тривожиться: чи не провідали в Комарове про його участь у цьому весіллі? Але комаровские матері, слава богові, ні про що не догадуються.

И на жіночій половині Смолокуровых свої гості — Горпина Петрівна з дітьми прийшла з Дуней побачити. Дівчина зі слізьми зізнається старшій подрузі, що пробудилася й у її серце любов, милий їй Петро Степаныч.

А в Марка Данилыча одна турбота, як би Доронина навколо пальця обвести.

Меркулов же, ні про що не підозрюючи, пливе на пароплаві до Макарью, чекає не дочекається зустрічі з нареченою й від нема чого робити спостерігає за пасажирами. Обертає на себе його увага середнього років жінка, одягнена в охайне чорне плаття, по всіх прикметах «не із простих». Дізнався він, що це поміщиця Марья Іванівна Алымова.

Говорять про неї, що вона з «фармазонов». «А в чому ихняя віра складається, доподлинно ніхто не знає, тому що в них усе по тайности…»

У місті Меркулова зустрічає Вєдєнєєв, нарешті — те власника, що радує, тюленя гарною ціною. Розповідає він і про невдалий смолокуровской хитрості, і вирішують обоє молодих підприємця самим ніколи так справи не вести. Заодно просить Вєдєнєєв Меркулова допомогти йому висватати Наташу.

Самоквасов прибуває в Комарів і розпитує знайомих скитниць про Фленушке, що у той же самий час веде важку розмову з Манефой. Зізнається Манефа, що Фленушка їй дочка. На відвертість тим же відповідає Фленушка ігумені, говорить про свою любов до Самоквасову й, упевнена, що розсталася з ним назавжди, приймає остаточне рішення стати черницею.

Нерадісно останнє побачення Фленушки з Петром Степанычем, відкидає вона його любов, хоча й стратиться про себе, радить женитися на Дуне Смолокуровой і… відразу, у лісі, віддається коханому. Розстаються вони, по слову Фленушки, на три дні — на цей строк призначає вона їхнє весілля відходом. Коли що ж стомився від очікування Петро Степаныч у домовлену годину з’являється в келії, зустрічає його велична стругаючи мати Филагрия (це ім’я прийняла Фленушка при постригу) у чорному вінці й у мантії. З розпачу пускається Петро Степаныч у розгул, точно у вир кидається.

Дійшла звістка про зв’язок Самоквасова із Фленушкой і до Дуни. Не стало в неї інтересу ні до знайомств, ні до розваг, на всі питання батька відповідає Дуня тихими слізьми.

Випадок зводить сімейство Смолокурова з тої самої Марьей Іванівною, що на пароплаві Меркулову зустріла. Марку Данилычу лестить увага знатної особи, сподобалася вона й Дуне. Поступово починає Марья Іванівна відкривати дівчині завісу над містичними таємницями «щирої» віри. Від слів своєї нової наставниці Дуня один раз приходить у несамовитий захват і майже непритомніє. Марью Іванівну це лише радує.

У селі Фатьянке, що належить Алымовой, спостерігаються якісь дивні сходбища. Чоловіки й жінки в довгих білих сорочках скакають і кружляються, пісні на зразок мирських співають. У Марьи Іванівни тут особливий будинок коштує. У нього, як у міцність, не кожному потрапити вдається. Поживши у Фатьянке недовго, Марья Іванівна відправляється під Рязань, провідати своїх родичів, двоюрідних братів Луповицких, а по шляху й до Смолокуровым заглядає.

Дуня несказанно обрадувана її відвідуванням. Просить вона Марью Іванівну роз’яснити незрозумілі місця в містичних стародавніх книгах, що з нагоди сторгував її батько в прихильників хлыстовщины, Алымова про ті книги говорить: «Сам Бог їх послав тобі… Бачу перст Божий…»

У цей самий час одержує Марко Данилыч цидулку від свого довіреного прикажчика, з якої виявляється, що Меркулов з Вєдєнєєвим, як тільки поріднилися з Дорониным, об’єднали всі три капітали й організували товариство на паях. Незабаром зможуть вони вся рибна справа на Волзі до рук прибрати, а Орошина вони вже зараз у кут загнали, той рве й мече, але підім’яти їх не в силах. Тільки до чи добра це? Меркулов з Вєдєнєєвим по — новому всі організовують, з ними сутужніше, ніж з Орошиным, буде впоратися.

Тільки встиг Смолокурів лист дочитати, як і сам прикажчик подарував і зажадав розмови наодинці з хазяїном. Із прикажчиком ще одна людина прибула й повідомив, що брат, що поминається давно за упокій, його, Мокей Данилыч, з’явився. Зрадів був старий рибник, так відразу й прийшла похмура дума: «Половину статків прийде віддати!.. Дунюшку знедолити!..»

З’ясувалося, що не загинув Мокей на крижині, а врятувався й після багатьох пригод потрапив до хівинського хана в повний. У хана зараз із грошима туго, так що за тисячу карбованців бранця можна викупити. Вирішив Марко Данилыч поки нікому ні про що не говорити.

Дар’я Сергіївна теж тривожиться — не про себе, про Дуне. Перемінилася вона, доповідає Дар’я Сергіївна батькові, до молитви не так старанна стала, а, головне, усе із цієї Марьей Іванівною усамітнюється,

Але Марко Данилыч на застереження рукою махнув і навіть відпустив Дуню з Марьей Іванівною, що до своїх родичів під Рязань гостювати зібралася.

У степовій глухомані, на верхів’ях тихого Дону, розташовується маєток Луповицких. Мешканці садиби сповідають хлистівську віру й двірню свою в неї утягнули. Інакше не дотримати таємниць, а таємниця необхідна: переслідується ця богопротивная віра урядом.

Луповицкие обласкали Дуню. Особливо привітна була з нею бідна племінниця Марьи Іванівни Варенька, дівчина розумна й тямуща. Варенька поволі «просвіщає» Дуню, повідомляє її, що Марья Іванівна «прояснена», живе в ній Дух Божий і даний їй віщати «дієслова живота». Дуня з нетерпінням чекає години, коли й вона сама прилучиться до таємниць «Божиих людей». Відкриває Варенька Дуне й те, що «кормщиком» корабля Луповицких є двоюрідний брат Марьи Іванівни Микола Олександрович, що у всім давно керується не своєю, а святою волею Духа.

Поступово входить Дуня в усі тонкості хлистівських обрядів, і непомітно затягають вони її незміцнілі розум і серце.

У ніч із суботи на неділі призначається «корабель» (хлистівські збори).

Сильне враження робить на Дуню шалене піклування «Божиих людей», вона й сама в екстаз упадає. Але коли дівчина приходить у себе й починає обмірковувати побачене, бентежиться душа її.

Однак через тиждень вирішується Дуня прийняти присвяту в «Божий люди». І знову стали опановувати нею сумніву.

Однак же обряд «хрещення Святим Духом» пройшов благополучно, Дуня навіть танцювала в жіночому колі.

На інший день одержує Дуня лист від батька. Сповіщав Марко Данилыч, що по справах не зможе він повернутися додому раніше місяця. Серед новин згадувалося в листі про Парашу Чапуриной, що чекає дитину, і про благоверном її, на який тесть покладав стільки надій і оказавшемся ні до чого не придатним. І про Самоквасове, у якого справи поки йдуть неважливо, згадував батько.

Луповицкие з тією же поштою теж лист одержали — від Єгора Сергійовича Денисова. Повідомляв він, що має намір найближчим часом побувати в Луповицких, які йому далекою ріднею доводилися.

Денисов у хлистів найбільшою пошаною користувався, незважаючи на свою молодість. Не піклуваннями, не пророцтвами досяг він слави й влади, а вмінням переконувати й своїми пізнаннями. Цього разу Луповицкие приїзду Денисова чекають із особливим нетерпінням, тому що обіцявся він роз’яснити всім нову таємницю, невідому поки й самим освіченим членам «корабля», — таємницю «духовного шлюбу».

Дивуються й досадують всі рибники на нові порядки в торгівлі, що завели Меркулов з Вєдєнєєвим. Ціни в них найдешевші, зате в кредит відпускається тільки третя частина купленого, інше треба готівкою негайно ж викладати.

И надумує тоді Смолокурів самоособисто все у Вєдєнєєва з Меркуловым придбати. Так от лихо, грошей не вистачає. Зайняв він чи ледве не в кожного рибника, а все двадцяти тисяч бракує. Абияк нашкрябав він у лихварів і цю суму. Домігся свого Марко Данилыч, а пущі всього був задоволений, що знову Орошина обійшов.

Домовився Смолокурів і з баєм Субханкуловым про викуп брата. Одним словом, всі дела добре обладив.

От тільки будинку чекає його тривожна звістка: Дуня дотепер не відвертала. Домовляється Марко Данильи з Дар’єю Сергіївною, що вона негайно ж з людьми відправиться у Фатьянку.

У шляху Дар’я Сергіївна довідається, що Фатьянка — місце глухе, неясне, живуть у ньому фармазоны, і найкраще справи з ними не мати. У самої Фатьянке Дар’я Сергіївна нікого не знайшла й відвертала ні із чим.

Від цих звісток вистачив Марко Данилыча удар. І негайно без хазяйського ока в міцно налагодженому господарстві всі криво й навскіс поїхало.

У той самий день, як зі Смолокуровым лихо приключилося, у Чапурина бенкетували із приводу народження першого онука. Тепер на нього Патап Максимыч всі надії покладає, у зяті він остаточно зневірився.

Колышкин про Алешку Кошлатого повідав. У цього ухаря тепер п’ять пароплавів і салотопленный завод, по першій гільдії торгує. А Марья Гаврилівна в повній залежності від чоловіка виявилася; мало того, у покоївки потрапила до чоловіковій полюбовнице, що сама колись у неї покоївці була.

Отут гонець від Дар’ї Сергіївни з листом з’явився. Просить вона Горпину Петрівну з’їздити за Дуней у Луповицы й допомогти навести порядок у будинку, оскільки хазяїна параліч розбив. Вирішує Чапурин, що потрібно йому самому старому приятелеві «по^ — людському» допомогти й наказує Горпині Петрівні збиратися в дорогу.

Марко Данилыч був торкнутий приїздом Чапурина, хоча й слова вимовити не міг. Показує він очами на скриню, у якому в нього гроші й цінні папери заховані, але Чапурин відмовляється його відкривати до приїзду Дуни, щоб ніяких сумнівів ні в кого й виникнути не могло б.

Швидко наводить Патап Максимыч порядок і в будинку, і на промислах розраховує всіх працівників по совісті. Горпина Петрівна приїжджає в Луповицы й довідається в батька Прохора про те, що Дуни в селі ні, вона… безвісти пропала.

А с Дуней Смолокуровой от що приключилося. Надивившись на шалені піклування, пущі колишнього стала вона замислюватися, усвідомлювати, що віра ця неправильна.

Луповицким же ніяк не хочеться відпускати Дуню, і не стільки її саму, скільки капітал, що рано або пізно до неї перейде.

Марье Іванівні абияк вдається вмовити дівчину дочекатися приїзду Єгора Денисова, що зможе усунути всі сумніви Дуни. Здолало Дуню цікавість, і вирішила вона востаннє побувати на «кораблі», але з умовою, що в піклуваннях брати участь не буде.

На Успенье в Луповицких для селян «дожинки» справляли. Запросили на свято й батька Прохора, з яким добродії, щоб підозра в єресі на них не падали, зовні гарні відносини підтримували. Улучив священик хвилинку й Дуню застеріг щодо захоплення містицизмом, додавши, що найбільше тут молодій недосвідченій дівчині варто побоюватися Денисова, не одну дівочу душу що загубили. Повірила Дуня «никонианскому» попові й домовилася з ним, що у випадку небезпеки звернеться до його по допомогу.

Нарешті з’являється й довгоочікуваний Денисов. Усе за ним навперебій доглядають, кожне його слівце ловлять. Одна Дуня з ним зустрічається з небажанням, не кланяється, подібно іншим, «великому вчителеві».

Денисов прагне потихеньку приручити Дуню, переслідуючи корисливу мету («Жарт сказати — мільйон! Не треба неї упускати, треба, щоб вона волею або неволею залишилася в нас»). На черговому «кораблі» обіцяє Денисов відкрити Дуне таємну таємницю «духовного шлюбу».

Обернулося ж все це тим, що Денисов намагається Дуню зґвалтувати, але вона зуміла вирватися й утекти, сховавшись у батька Прохора. Священик розуміє, що дівчину будуть шукати, доручає доставити Дуню під батьківський дах надійним людям і вертається додому саме до прибуття Горпини Петрівни.

Упевнившись, що вона для Дуни близька людина, священик пояснює Горпині Петрівні, що її вихованка перебуває в губернському місті в його знайомих.

Важким було побачення Дуни з батьком. Патап Максимыч не таїть від її, що дні Смолокурова на результаті, і повідомляє про невідкладну необхідність розпорядитися по всіх статтях великого смолокуровского господарства самій спадкоємиці. Дуня у всім покладається на Чапу — Рина.

Горпина Петрівна по — своєму, по — женски, Дунину доля береться полегшити. Нагадує вона дівчині про Самоквасове, говорить, що кляне він своє поводження й плаче, згадуючи Дуню. І Дуня про нього згадує з ніжністю.

Наступного дня преставився Марко Данилыч. Чапурин знаходить для спадкоємиці чесного прикажчика й при свідках розкриває скриню з паперами покійного. Там, крім готівок, векселів і різних облігацій, виявляється й розписка, видана Субханкуловым у тім, що зобов’язується він повернути з хівинського полона Мокея Данилыча. Дар’я Сергіївна, побачивши цей документ, у непритомність упала.

Горпина Петрівна влаштовує Дуне зустріну із Самоквасовым, і незабаром молоді люди обручаються, а потім вінчаються церковним — церковній — по^ — церковному й радісно вступають у нову смугу життя. Не затьмарює її й лист від батька Прохора, що повідомляло, що добродії Луповицкие майже всі арештовані, а Марья Іванівна укладена в якийсь далекий монастир.

У Патапа ж Максимыча будинку обставини складаються не настільки благополучно. Параска Патаповна, простудившись після лазні, злягла й не встала. Овдовілого Василья Борисыча Чапурин відпускає, переконавшись, що той тільки мовою молоти горазд, а до якої — небудь справи в нього старанності немає. Залишається Чапурин на старості років один — одинешенек.

И сестра його, мати Манефа, сильно постаріла й поставила замість себе ігуменею мати Филагрию. Не довідатися було в незворушній величній черниці колишню пустуху Фленушку.

Незабаром з азіатських країв і Мокей Данилыч вернувся, і Дуня без суперечки йому його капітал виділила. Дар’я Сергіївна рада була з колишнім милим іншому побачитися, але заміж за нього йти відмовилася, оголосивши, що має намір скоротати своє століття в якому ні на є далекому скиті.

Один раз випадок зводить на пароплаві Чапурина зі своїм колишнім прикажчиком Олексієм Кошлатим, і той чує, як Олексій попутникам про Настю розповідає, похваляється своєю перемогою.

Дочекавшись, коли Кошлатий залишиться один, Чапурин з’являється перед ним і грізно запитує: «А хто обіцяв про цю справу нікому не поминати?» У страху задкує від нього Олексій, і обоє падають у воду.

Патапа Максимыча витяглися, а Олексій, остання думка якого була «від цієї людини погибель твоя», пішов на дно.

А скити, що простояли в Керженских лісах біля двохсот років, незабаром були остаточно закриті. Спорожніли Керженец і Чернора — Менье… Келійниці ж по тайности в місті свою діяльність продовжували